Справа № 2а/1522/5385/11
Провадження № 2а/522/288/15
Іменем УКРАЇНИ
“28” вересня 2015 року
Приморський районний суд міста ОСОБА_1 як адміністративний суд в складі:
Головуючого - судді Погрібного С.О.,
за секретаря судового засідання - Солодкої А.В., Булата В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом Одеської міської організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода» до Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення № 398-VІ від 28 лютого 2011 року, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, просить визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 398-VІ від 28 лютого 2011 року «Про використання копії ОСОБА_1 ОСОБА_2 під час заходів з увічнення пам'яті про ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні та звільнення міста-героя ОСОБА_1 від німецько-фашистських загарбників» (мовою рішення - «Об использовании копии ОСОБА_3 во время мероприятий по увековечиванию памяти о ОСОБА_3 в Великой Отечественной войне и освобождении города-героя ОСОБА_1 от немецко-фашистских захватчиков»). На обґрунтування позову, позивач посилався на таке. На думку представника позивача, оскаржуване рішення ухвалено відповідачем в порушення вимог статті 19 Конституції України за відсутності відповідного законодавчого забезпечення таких повноважень. Чинне законодавство передбачає можливість встановлення виключно Державного ОСОБА_1 України. При цьому, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення окремих положень підпунктів 1, 2 пункту 1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років" щодо порядку офіційного використання копій ОСОБА_1 ОСОБА_2" від 16 червня 2011 року, № 6-рп/2011 , справа № 1-23/2011, положення абзацу шостого статті 2 Закону України "Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Додатково представник позивача вказав на те, що нині чинним законодавством не передбачається увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років, навпаки, на законодавчому рівні запроваджено увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив суд відмовити у задоволенні позову, вказуючи на його безпідставність та обґрунтованість й правомірність оскаржуваного рішення (а.с. 89).
Справа за наведеним позовом перебуває у провадженні цього суду під головуванням судді Терьохіна С.Є., починаючи з 26.08.2011 року. Ухвалою суду від 20 березня 2013 року позов залишено без розгляду.
Ухвалою колегії суддів Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року - ухвалу Приморського районного суду міста ОСОБА_1 від 20 березня 2013 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд (а.с. 70).
Після повернення справи з суду апеляційної інстанції здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи, новим головуючим суддею визначено суддю С.О.Погрібного.
Суд вислухав пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи, за результатами чого визнає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, представлених письмових доказів.
Фактичні обставини справи.
На черговій сесії Одеської міської ради 28 лютого 2011 року прийняте рішення за № 398-VІ «Про використання копії ОСОБА_1 ОСОБА_2 під час заходів з увічнення пам'яті про ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні та звільнення міста-героя ОСОБА_1 від німецько-фашистських загарбників» (мовою рішення - «Об использовании копии ОСОБА_3 во время мероприятий по увековечиванию памяти о ОСОБА_3 в Великой Отечественной войне и освобождении города-героя ОСОБА_1 от немецко-фашистских захватчиков»). В цьому рішенні в пунктах 1 та 2 встановлено такі обов'язкові нормативні приписи - мовою оригіналу: «Во время торжественных мероприятий, посвященных ОСОБА_5 и ОСОБА_5 освобождения города ОСОБА_1, проводимых органами местного самоуправления, организациями, общественными объединениями города-героя ОСОБА_1, возложения венков к памятнику ОСОБА_6 на ОСОБА_7, к мемориалам на площади имени 10 апреля и 411-й батарее, в других местах проведения праздничных мероприятий, используются копии ОСОБА_3. Вид копий ОСОБА_3 должен соответствовать виду ОСОБА_3.
В ОСОБА_8 (9 мая) и ОСОБА_2 освобождения ОСОБА_1 (10 апреля) копии ОСОБА_3 в обязательном порядке вывешиваются перед административными зданиями Одесского городского совета, районных администраций, управлений и департаментов горсовета, общеобразовательных школ, коммунальных предприятий, на жилых домах, поднимаются на мачтах и флагштоках наряду с Государственным флагом Украины и флагом города-героя ОСОБА_1. Предприятиям, организациям, Учреждениям, учебным заведениям, объединениям граждан, расположенным на территории города ОСОБА_1, рекомендуется вывешивать копии ОСОБА_3 перед зданиями, в которых они размещаются, и проводить праздничные мероприятия с использованием символики времен Великой Отечественной войны» (а.с. 95-96).
Щодо вирішення питання про відповідність прийнятого рішення Конституції України.
Під час вирішення цього спору цей суд зобов'язаний застосувати Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення окремих положень підпунктів 1, 2 пункту 1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років" щодо порядку офіційного використання копій ОСОБА_1 ОСОБА_2" від 16 червня 2011 року, № 6-рп/2011 , справа № 1-23/2011.
Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в конституційному зверненні питання, виходив з такого.
Україна є суверенною, демократичною, правовою державою (стаття 1 Основного Закону України).
Суверенітет України поширюється на всю її територію. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (частина перша статті 2, частина друга статті 5 Конституції України).
Згідно з Основним Законом України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3); держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури; суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова (стаття 11, частини перша, друга статті 15).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
ОСОБА_9 символи України нерозривно пов'язані за своїм змістом з її державним суверенітетом (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 січня 2003 року № 1-рп/2003). ОСОБА_9 символи є підтвердженням факту існування держави, її суверенітету та спрямовані на зміцнення її авторитету, зокрема під час проведення урочистих заходів та офіційних церемоній. ОСОБА_10 встановлює порядок використання державних символів та належну систему їх правового захисту, за яких забезпечується повага та гідне ставлення до державних символів.
У частині першій статті 20 Конституції України визначено перелік державних символів України. Ними є ОСОБА_9 ОСОБА_1 України, ОСОБА_9 України і ОСОБА_11 України. ОСОБА_11 ОСОБА_1 України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий ОСОБА_9 України встановлюється з урахуванням малого Державного ОСОБА_9 України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного ОСОБА_9 України є Знак Княжої ОСОБА_10 Великого (малий ОСОБА_9 України). ОСОБА_11 України - національний гімн на музику ОСОБА_12 із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частини друга, третя, четверта, п'ята статті 20 Конституції України).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюється порядок використання і захисту державних символів. Шанування державних символів України є обов'язком усіх її громадян (частина перша статті 65 Основного Закону України).
Згідно з частиною четвертою статті 1 Закону № 1684 на честь ОСОБА_5 ОСОБА_2 в столиці України місті-герої Києві, інших містах та населених пунктах України проводяться святкові заходи з використанням символіки Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років.
У частині п'ятій статті 1 Закону № 1684 ОСОБА_1 ОСОБА_2 визначено як символ перемоги радянського народу та його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років і не віднесено до державних символів України.
Таким чином, Конституційний Суд України вважав, що Основним Законом України встановлено вичерпний перелік державних символів України.
Конституційний Суд України, розглядаючи питання щодо офіційного тлумачення окремих положень Закону № 3298, встановив наявність ознак невідповідності Конституції України положення про офіційний підйом у ОСОБА_2 копій ОСОБА_1 ОСОБА_2 на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з ОСОБА_11 ОСОБА_1 України. За таких обставин на підставі частини другої статті 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" виникла необхідність розглянути питання щодо відповідності Конституції України абзацу шостого статті 2 Закону № 1684 в редакції Закону № 3298.
Згідно з частиною шостою статті 20 Конституції України опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. В абзаці четвертому підпункту 2 пункту 1 Закону № 3298, яким внесено зміни до статті 2 Закону № 1684, передбачено, що основними формами увічнення ОСОБА_2 та подвигу народу-переможця є, зокрема, "офіційний підйом у ОСОБА_2 копій ОСОБА_1 ОСОБА_2 на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з ОСОБА_11 ОСОБА_1 України". Цими положеннями Закону № 3298 встановлено порядок використання у ОСОБА_2 державного символу України - Державного ОСОБА_1 України поряд з копією ОСОБА_1 ОСОБА_2, який не є державним символом України. Закон № 3298 прийнято на пленарному засіданні Верховної Ради України 21 квітня 2011 року кількістю голосів народних депутатів України, яка є меншою ніж дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.
Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Під час прийняття Закону № 3298 була порушена визначена Основним Законом України процедура його ухвалення в частині встановлення порядку використання державного символу України, а саме - Державного ОСОБА_1 України. Отже, положення абзацу шостого статті 2 Закону № 3298 є такими, що суперечать Конституції України.
За результатами розгляду вказаної справи Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення абзацу шостого статті 2 Закону України "Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років" від 20 квітня 2000 року № 1684-III у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років" щодо порядку офіційного використання копій ОСОБА_1 ОСОБА_2" від 21 квітня 2011 року № 3298-VI.
Таким чином виконання оскаржуваного позивачем рішення порушувало та порушуватиме Конституцію України в силу невідповідності її імперативним приписам.
Щодо невідповідності оскаржуваного рішення чинному на момент його ухвалення законодавства.
Відповідачем - Одеською міською радою - ухвалено оскаржуване рішення № 398-VІ 28 лютого 2011 року.
Цим рішенням встановлено обов'язок офіційного використання ОСОБА_1 ОСОБА_2, в тому числі зобов'язано вивішувати його на усіх будівлях органів місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях тощо.
Підставою для прийняття відповідачем такого рішення вказано Закону України «Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Закон України «Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років» від 20 квітня 2000 року № 1684-III (надалі за текстом - ОСОБА_13 № 1684-III ) на час розгляду справи не є чинним, ОСОБА_13 втратив чинність згідно із Законом України від 9 квітня 2015 року N 315-VIII.
ОСОБА_13 № 1684-III на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення в діяв в редакції Закону від 20 квітня 2000 року. Форми увічнення ОСОБА_2 та подвигу народу-переможця визначалися в статті 2 Закону № 1684-III . В первинній редакції зазначеної статті Закону не передбачалася можливість будь-якого офіційного використання в Україні копій ОСОБА_1 ОСОБА_2 під час урочистих заходів.
Така форма увічнення ОСОБА_2 як офіційний підйом у ОСОБА_2 копій ОСОБА_1 ОСОБА_2 на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з ОСОБА_11 ОСОБА_1 України була передбачена згідно із Законом України від 21.04.2011 року № 3298-VI.
Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років" щодо порядку офіційного використання копій ОСОБА_1 ОСОБА_2 від 21 квітня 2011 року № 3298-VI набирав чинності з дня його опублікування, що відбулося 24.05.2011 року.
Положення статті 2 абзацу шостого Закону № 1684-III в редакції згідно із Законом України від 21.04.2011 р. N 3298-VI, яким передбачено офіційний підйом у ОСОБА_2 копій ОСОБА_1 ОСОБА_2 на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з ОСОБА_11 ОСОБА_1 України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 року № 6-рп/2011).
Закон України «Про увічнення ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років» від 20 квітня 2000 року № 1684-III втратив чинність згідно із Законом України від 9 квітня 2015 року №315-VIII.
Таким чином й на час ухвалення оскаржуваного рішення відповідача, й на час розгляду та вирішення справи оскаржене рішення не ґрунтувалося на положеннях чинного законодавства, не відповідає Конституції України, тому є протиправним.
Щодо невідповідності оскаржуваного акта Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Порядок використання прапорів територіальних громад, а також Державного ОСОБА_1 України визначається положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Згідно з частиною 1 статті 22 цього Закону територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. За правилами статті 23 цього Закону на будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається ОСОБА_11 ОСОБА_1 України.
Визначаючи межі власної компетенції відповідача, суд має керуватися положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, у сфері публічно-правових відносин діє принцип, за яким суб'єкт владних повноважень вправі реалізовувати власну компетенцію в межах, визначених Законом.
Згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року, № 7-рп/2009 , справа №1-9/2009 , гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
З врахуванням наведеного, суд має визнати безпідставними доводи представника позивача про застосування до оцінки повноважень Одеської міської ради правового принципу, за яким дозволеним є усе, що не є заборонено. Подібний принцип поширюється на усіх суб'єктів в сфері цивільних відносин, проте не має стосунку до відносин публічно-правових.
За правилом частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Під час оцінки правомірності оскаржуваного рішення відповідача суд зобов'язаний був перевірити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування мало б бути вчинено у сфері повноважень місцевого самоврядування, ґрунтуватися на Конституції України та інших законах.
Реалізовані прийняттям оскаржуваного акта дії відповідача не ґрунтуються на визначених законом повноваженнях органу місцевого самоврядування.
Використання певного прапора, окрім місцевої символіки, не відноситься до повноважень місцевого самоврядування.
Згідно з наведеними правилами статей 22, 23 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до переліку питань з реалізації повноваження місцевого самоврядування не відноситься на час розгляду справи, а так само на час ухвалення оскаржуваного рішення питання використання певної символіки, окрім символіки територіальних громад.
Так, за частиною 3 статті цього Закону зміст, опис та порядок використання символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються відповідною радою згідно з законом.
Таким чином, питання використання на території міста ОСОБА_1 ОСОБА_2 не відноситься до тих, що складають компетенцію відповідача, таке рішення ухвалене за межами власної компетенції у сфері відносин, що відносяться до сфери повноважень органів державної влади, а не органів місцевого самоврядування.
Щодо невідповідності прийнятого рішення положенню чинного законодавства у сфері заборони пропаганди тоталітарних режимів.
Є загальновідомим фактом, що не тільки основою ОСОБА_1 ОСОБА_2 є державний прапор СРСР в частині кольорового фону та використання серпу, молоту та зірки, оскільки так званий «ОСОБА_1 ОСОБА_2» - це й є державним прапором колишнього СРСР із нанесенням назви певного військового формування часів Другої Світової війни.
Втім, усі ці символи згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VIII, є символікою комуністичного тоталітарного режиму.
Відповідно до частини 1 статті 4 цього Закону виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України заборонено.
Право позивача на висунення заявлених вимог.
Позивач входить до складу політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Відповідно до наданого статуту метою організації є сприяння розбудові незалежної Української Соборної ОСОБА_10 на засадах соціальної і національної справедливості, гармонійного поєднання інтересів суспільства і держави (п. 1.2) (а.с. 9).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про політичні партії в Україні» право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.
Згідно з пунктом 1 статті 12 Закону України «Про політичні партії в Україні» політичні партії мають право, зокрема, вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Таким чином, позивач як окремий суб'єкт політичного процесу вправі реалізовувати свої повноваження у порядок та спосіб, визначені законом, а звернення з таким позовом не суперечить статуту позивача, з огляду на що суд має визнати за позивачем право на позов в матеріальному та процесуальному аспектах.
Резюмуючи висновки суду та зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення не відповідає критеріям правомірності дій суб'єкта владних повноважень, що визначені у п.п. 1, 3, 4, 5, 6, 8, ч. 3 ст. 2 КАС України, які визначають, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; безсторонньо (неупереджено); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому підлягає безумовному скасуванню.
Оскаржуване рішення є протиправним як на час його ухвалення, так і на час розгляду цієї справи, воно не відповідає Конституції України, прийняте з перевищенням наданих органу місцевого самоврядування повноважень у сфері питань, що не віднесені до відання місцевого самоврядування, а виконання такого рішення суперечитиме Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VIII.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, враховуючи, що доводи, вказані позивачем представником Одеської міської ради не спростовані, суду не надано належних й допустимих доказів щодо дотримання відповідачем чинних норм при постановлені спірного акту, суд вважає, що відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення, з огляду на що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За правилом п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
Керуючись ч. 3 ст. 2, ст. ст. 11, 69, 70, 71, 86, 159, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, СУД -
Адміністративний позов Одеської міської організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода» до Одеської міської ради - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 398-VІ від 28 лютого 2011 року «Про використання копії ОСОБА_1 ОСОБА_2 під час заходів з увічнення пам'яті про ОСОБА_2 у Великій Вітчизняній війні та звільнення міста-героя ОСОБА_1 від німецько-фашистських загарбників» (мовою рішення - «Об использовании копии ОСОБА_3 во время мероприятий по увековечиванию памяти о ОСОБА_3 в Великой Отечественной войне и освобождении города-героя ОСОБА_1 от немецко-фашистских захватчиков»).
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частини рішення), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
28.09.2015