28 липня 2006 р. Справа № 11/174
За позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантекс-Україна", м.Ужгород
про стягнення 28370 грн. штрафних санкцій.
Суддя Л.М.Якимчук
Від позивача: - Шибаєв А.М. -представник, довіреність від 17.04.2006.
Від відповідача: - Матіко Р.І. - представник, довіреність від 04.11.2003.
СУТЬ СПОРУ: Позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення 27741грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон), а також 529грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, нарахованих на підставі статті 20 згаданого Закону. Зокрема, відповідно до вимог вказаної статті відповідач повинен був працевлаштувати 9 інвалідів, однак, працевлаштував всього 4, що видно із поданого до відділення звіту (форма 10 ПІ річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2005 рік).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить суд позов задоволити.
Відповідач у запереченні на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що у пункті 10 Положення про робоче місце інваліда вказано, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами та громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров"я інвалідів, їхніх здібностей, професійних навичок, відповідно до висновків МСЕК, і не передбачено, що на підприємство покладається обов"язок самостійно здійснювати пошук інвалідів. Крім того вказав, що він протягом 2005 року постійно інформував віповідні органи працевлаштування інвалідів про наявність вакантних робочих місць, на яких може використовуватись праця осіб з обмеженими фізичними можливостями, однак, інваліди йому для працевлаштування не направлялись. Також відповідач посилається на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23.02.2006 та Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", відповідно до яких обов"язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов"язком підбирати інвалідів на створені ним робочі місця.
Щодо вимоги про стягнення пені, відповідач також просить відмовити, посилаючись на лист №06ю-65/279-84/2 від 20.02.2002р. "Щодо нарахування пені за несвоєчасну сплату штрафних санкцій" та Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку сплати підприємствами (об"єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" від 28.12.2001р. №1767, якими визнано безпідставність нарахування відділеннями Фонду соцзахисту інвалідів штрафних санкцій.
У судовому засіданні 20.07.2006 оголошувалась перерва до 12.30год. 28.07.2006.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін,
Частиною першою ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875 -ХІІ від 21.03.1991, з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» (далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозоології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Отже, на підприємство не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Відповідач подав суду копії листів від 16.06.2004 №41 та від 03.10.2005 №44, якими він повідомляв Тячівський районний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів та просив їх йому направити; а також копії звітів про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках, в тому числі інвалідах, (форма № 3-ПН) за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, листопад та грудень 2005 року.
Отже, відповідач виконав передбачений Законом обов"язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомив органи працевлаштування про їх наявність. Разом з тим, позивач не подав докази про те, що у 2005 році на підприємство направлялись для працевлаштування інваліди, або ж вони самі звертались до відповідача, а той відмовив у їх працевлаштуванні.
З огляду на викладені обставини, суд не вбачає вини відповідача у тому, що на його підприємстві не працевлаштовано передбачену Законом кількість інвалідів.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
Всебічно дослідивши всі обставини справи суд прийшов до висновку, що відповідач поданими доказами спростував твердження позивача, що він у 2005 році не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, відповідно до встановленого Законом нормативу, а позивач не довів те, що інваліди направлялись для працевлаштування на підприємство відповідача і не працевлаштовані останнім.
Оскільки судом встановлено відсутність у діях відповідача складу господарського правопорушення, то безпідставним є нарахування позивачем, відповідно до статті 20 Закону, пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Керуючись ст.ст. 17, 18, 21, 69, 71, 86, 94, 98, 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні позову вімовити повністю.
2. Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Якимчук Л.М.