04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" жовтня 2015 р. Справа№ 910/639/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Коротун О.М.
Гаврилюка О.М.
за участю представників сторін
від прокуратури: Винник О.О. - посв. №015627;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок"
на рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2015 року
у справі № 910/639/15-г (суддя: Стасюк С.В.)
за позовом Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок"
про внесення змін до договору
Заступник прокурора Голосіївського району м. Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" (далі - відповідач) про внесення змін до договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року у справі №910/639/15-г позов Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено. Внесено зміни до пункту 2.2. договору оренди земельної ділянки від 27.12.1999 року укладеного між Київською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Банкомзв'язок", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстровано в реєстрі за № 6290, зареєстрований Київським міським управління земельних ресурсів, про що зроблено запис 15.02.2000 року за № 79-6-00002, виклавши його у наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки". Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" в доход Державного бюджету України 1 218,00 грн судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Банкомзв'язок" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року у справі №910/639/15-г та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд першої інстанції безпідставно порушив провадження у справі за позовом прокурора.
Крім того, скаржник зазначив, що позивачем не було дотримано порядку зміни умов спірного договору, а саме, останнім не було направлено відповідачу відповідної пропозиції.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 24.04.2015 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" було прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року зупинено апеляційне провадження у справі №910/639/15-г.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.08.2015 р. ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року у справі Господарського суду міста Києва №910/639/15-г скасовано, справу передано на розгляд апеляційного господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року розгляд справи було призначено на 17.09.2015 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.12.1999 року між Київською міською радою (орендодавець) та Акціонерним товариством відкритого типу "Банкомзв'язок", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Банкомзв'язок" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстровано в реєстрі за № 6290, зареєстрований Київським міським управління земельних ресурсів, про що зроблено запис 15.02.2000 року за № 79-6-00002 (далі - договір), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 19.08.1999 року № 6/492, передає, а орендар приймає в оренду на 49 (сорок дев'ять) років земельну ділянку, місце розташування якої: проспект Академіка Глушкова, 13/2 (тринадцять дріб два) у Московському районі м. Києва; розміром - 35 899 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) кв.м; для завершення будівництва та подальшої експлуатації громадського центру у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 2.2. договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі одного відсотку від її грошової оцінки.
18.12.2006 року між сторонами укладено договір про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки (зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис 18.12.2006 року за № 79-6-00464 , яким погодили, зокрема, у пункті 1 договору замінити слова та цифри "розміром 35 899 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) кв.м" на слова та цифри "розміром 3,4157 (три цілі та чотири тисячі сто п'ятдесят сім десятитисячних) га.", пункт 3 Договору викласти у наступній редакції: " згідно з витягом з технічної документації № Ю-39059/2006 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 03.08.2006 року № 680, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 25316432,26 грн."
Згідно з пунктом 2.2. договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі одного відсотку від її грошової оцінки.
28.02.2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 89\9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" (далі по тексту - рішення № 89\9146), відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема, Приватне акціонерне товариство "Банкомзв'язок" обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.
Відповідно до п. 3 Рішення № 89\9146, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) доручено проінформувати про прийняття даного рішення: орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення (Приватне акціонерне товариство "Банкомзв'язок" під № 755 в додатку), органи державної податкової служби.
Згідно п. 4 Рішення № 89\9146, органам державної податкової служби контролювати дотримання орендарями земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення, вимог даного рішення при подачі суб'єктами господарювання податкових декларацій і обчисленні ними сум орендної плати та при нарахуванні фізичним особам суми орендної плати, а при адмініструванні орендної плати за ці земельні ділянки застосовувати розмір орендної плати, встановлений пунктом 1 даного рішення, з моменту офіційного оприлюднення даного рішення.
Листом № 05704-15/44 від 16.07.2013 року Департамент земельних ресурсів Київської міської ради повідомило Приватне акціонерне товариство "Банкомзв'язок" про прийняте Київською міською радою рішення № 89\9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" та запропонувало відповідачу надати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що є предметом договору.
Так, позовні вимоги мотивовані посиланням на положення ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 651, 652 Цивільного кодексу України та ст. 30 Закону України "Про оренду землі" прокурор вказав, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, в той час як відповідач із відповідною заявою до Київської міської ради не звертався.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника, що прокурор не мав права звертатися до суду першої інстанції з даним позовом, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом (ст. 361 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
З огляду на викладене та як правильно встановлено судом першої інстанції, Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради і суд першої інстанції в свою чергу правомірно порушив позовне провадження.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до розмежування повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).
Тобто, підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Орендою землі у відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За приписами статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Колегія суддів відзначає, що на момент укладення спірного договору розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України "Про плату за землю" (чинний на момент укладення спірного договору), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
За приписами статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з дня набрання чинності Податковим кодексом України виникли підстави для перегляду розміру орендної плати за землю, який для земель сільськогосподарського призначення був меншим земельного податку, а для інших категорій земель - меншим трикратного розміру земельного податку, а враховуючи наведені вище положення статті 651 Цивільного кодексу України - і підстави для внесення відповідних змін до договорів оренди землі.
Згідно ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
В той же час, з аналізу законодавства України вбачається, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду даного спору в суді першої інстанції, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Пунктом "а" частини 1 статті 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельних ділянок) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Тобто, ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати належить до компетенції сільської, селищної, міської ради і має здійснюватись шляхом прийняття відповідних рішень.
Відповідно до п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року, вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.
Згідно з пунктом 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Оскільки відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного цією статтею Господарського кодексу України. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Разом з тим, як правильно зазначено судом першої інстанції, за висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року, надсилання пропозиції відповідачу про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника на недотримання позивачем порядку зміни умов спірного договору, а саме, не направлення відповідачу відповідної пропозиції.
При цьому, здійснивши аналіз норм чинного законодавства України та виходячи із фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині орендної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.12.2010 року у справі № 27/15-10, від 23.05.2011 року у справі № 7/105-10(30/234-09), від 30.05.2011 року у справі № 17/299-10, від 04.07.2011 року у справі № 41/81пд, від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року у справі №910/639/15-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" - задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Банкомзв'язок" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2015 року у справі №910/639/15-г - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/639/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Коротун
О.М. Гаврилюк