26.08.2015 р.Справа № 639/6275/15-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.
за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.08.2015р. по справі № 639/6275/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора відділення з обслуговування Жовтневого району відділу ДАІ із обслуговування м. Харкова ГУМВС України в Харківської області капітана міліції Буднікова Дениса Володимировича, Старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Кугушян Назалі Едуардівни
про скасування постанови,
Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до інспектора відділення з обслуговування Жовтневого району відділу ДАІ із обслуговування м. Харкова ГУМВС України в Харківської області капітана міліції Буднікова Дениса Володимировича, старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Кугушян Назалі Едуардівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення Правил дорожнього руху України, закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, поновлення строку сплати штрафу, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, повернення безпідставно сплачених коштів та поновлення строків на оскарження постанов.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.08.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 - залишено без розгляду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, норм процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 99, ч. 1 ст. 181, ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 3 ст. 288, ст. 289 КУпАП, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.08.2015 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що про існування постанови відділу державної виконавчої служби про накладення арешту позивач дізнався 21.06.2015 року, за роз'ясненням та ознайомленням звернувся 22.06.2015 року і в цей же день було сплачено штраф у відділенні поштового зв'язку. Із письмовими заявами до Жовтневого ВДВС ХМУЮ позивач звернувся лише 06.07.2015 та 09.07.2015 року, а до керівництва ДАІ 10.07.2015 року, що вбачається із відповіді наданій на звернення позивача і наданій суду для огляду. У позовній заяві позивач зазначає, що в усному порядку державним виконавцем йому було повідомлено, що арешт на автомобіль накладений за неоплачений штраф ДАІ. З адміністративним позовом позивач звернувся лише 15.07.2015 року.
Приймаючи рішення про залишення адміністративного позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений ч. 2 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 289 КУпАП, без поважних причин.
За висновком суду першої інстанції, позивачем не доведено поважність причин пропуску строку звернення до суду, що зумовило застосування судом наслідків пропущення строку звернення до суду, визначених ст.100 КАС України, та відповідно залишення адміністративного позову без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Таким чином, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч. 2 ст. 107 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави, зокрема, для залишення її без розгляду.
Згідно із частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Відповідно до вимог ч.1 ст.181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно вимоги ч.2 ст.181 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду визначені у ст. 100 цього Кодексу, за приписами частини 1 якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Аналіз змісту наведених норм права свідчить про те, що залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; та з'ясування причин пропуску цього строку.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, початок перебігу строку звернення до суду з даним позовом суд першої інстанції пов'язує із датою, коли позивачем було сплачено штраф у відділенні поштового зв'язку, а саме - 22.06.2015 року.
При цьому, судом першої інстанції не враховано та не надано правової оцінки доводам позивача, якими він обґрунтовував дотримання строків звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Так, позивач зазначив, що 21.06.2015 року він дізнався від співробітника ДАІ про існування постанови державної виконавчої служби про накладення арешту на транспортний засіб. 22.06.2015 року позивач з'явився до Жовтневого відділу державної виконавчої служби з метою ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження, однак у спілкуванні йому відмовили, надавши для оплати квитанції про сплату боргу та витрат по виконавчому провадженню. Жодних документів для ознайомлення позивачеві надано не було. Постанову про накладення адміністративного стягнення і постанову про відкриття виконавчого провадження, у встановлений законом спосіб, він не отримував та лише 09.07.2015 року, під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження на підставі заяви від 06.07.2015 року, позивач мав можливість ознайомитись з копією оскаржуваної постанови ВДАІ № ПС2 211932, та дізнався про порушення його прав, свобод та інтересів із боку інспектора ВДАІ, а також із постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 47289909 від 16.04.2015 року. За таких обставин, на думку позивача, початок перебігу десятиденного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом є наступний день після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, а саме - 10.07.2015 року. Враховуючи, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 15.07.2015 року, позивач вважає, що строки звернення до суду передбачені ст. 181 КАС України та ст. 289 КУпАП ним не пропущено.
Колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що законодавцем обов'язок по доведенню до учасників виконавчого провадження постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження покладено на державного виконавця, а тому саме відповідач у справі має довести своєчасність вручення ОСОБА_1 копії постанови про відкриття провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту направлення позивачу копії оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження відповідач посилається на журнал вихідної кореспонденції вих. № 4152.
Однак, відповідачем не надано та матеріали справи не містять жодних належних доказів на підтвердження факту її отримання позивачем. Вихідна кореспонденція відповідача не може підтверджувати факт належного повідомлення позивача про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, відповідачем в запереченнях на апеляційну скаргу не заперечується факт того, що матеріали виконавчого провадження дійсно не містять повідомлень про отримання боржником відповідної постанови.
При цьому, суд першої інстанції мав врахувати, що строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження повинен обраховуватися з дня, коли позивач дізнався про її зміст, отримавши постанову на руки, а не з дати коли вона була винесена або коли його було повідомлено про її існування, що позбавляє позивача можливості обґрунтування позову відповідно до вимог ст. 106 КАС України.
Також, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії постанови № ПС2 211932 від 24.03.2015 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на те, що десятиденний строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення визначений ст. 289 КУпАП, у разі відсутності особи при винесені оскарженої постанови, починається з моменту отримання такою особою копії постанови, оскільки без її отримання є неможливим захист прав особи, що притягнута до адміністративної відповідальності.
Посилання суду першої інстанції на самостійну сплату позивачем суми штрафу 22.06.2015 року у розмірі 991 грн. 15 коп. не свідчить про обізнаність позивача зі змістом оскаржуваних постанов, оскільки під час розгляду справи не спростовано доводи позивача про те, що вказану суму ним сплачено на підставі отриманих 22.06.2015 року у Жовтневому ВДВС реквізитів для сплати штрафу, що також підтверджується листом ВДВС від 07.07.2015 року № 6589 (а.с. 17).
Таким чином, обґрунтованими та не спростованими є доводи позивача, що про існування оскаржуваних постанов він дізнався лише 09 липня 2015 року під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження. В матеріалах справи відсутні належні докази щодо отримання позивачем копій оскаржуваних постанов раніше ніж 09.07.2015 року.
Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, їх не перевірив та прийняв ухвалу, яка порушує право позивача на судовий захист.
Відповідно до положень ст. 55 Конституції України, держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 6 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, зазначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.
Частиною 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В Рішенні по справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001р. Європейський суд з прав людини констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішеннях по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом частини четвертої статті 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Таким чином, з урахуванням обставин справи та приписів чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції належним чином не з'ясовано обставин та не досліджено питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, у зв'язку із чим він прийшов до помилкового висновку про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, чим фактично позбавив позивача можливості захистити свої права та інтереси при розгляді даної справи по суті, гарантовані ст.6 КАС України.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.08.2015 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, серед іншого, скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 204 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204, ст.ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.08.2015р. по справі № 639/6275/15-а - скасувати.
Справу № 639/6275/15-а за позовом ОСОБА_1 до Інспектора відділення з обслуговування Жовтневого району відділу ДАІ із обслуговування м. Харкова ГУМВС України в Харківської області капітана міліції Буднікова Дениса Володимировича, Старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Кугушян Назалі Едуардівни про скасування постанови направити до Жовтневого районного суду м. Харкова на розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає в силу приписів ч. 2 ст. 211 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.
Повний текст ухвали виготовлений 31.08.2015 р.