08 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3334/14
Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Танасогло Т.М.,
Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року по справі за позовом Приватного підприємства "Сузір'я Стрільця" до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання неправомірними висновку акту та скасування податкового повідомлення-рішення,-
03.11.2014 року Приватне підприємство "Сузір'я Стрільця" звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання неправомірними висновків акту Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 572/14-03-22-01/24059297 від 31.07.2014 року; скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0014372201 від 19.08.2014 року.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2014 року позов Приватного підприємства "Сузір'я Стрільця" задоволено частково.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0014372201 від 19.08.2014 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.
Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що в ході проведеної перевірки позивача було встановлено завищення підприємством суми від'ємного значення об'єкту оподаткування. Податковий орган зазначив, що позивачем у перевіряємий період було сформовано витрати за рахунок ТОВ «Вікард-Агро» та ТОВ «Агро Холдинг СВ», які в свою чергу, придбали товар, та відповідно, сформували свої витрати за рахунок ТОВ «ВКФ «Дари Херсонщини 2010», яке, на думку податкового органу, не здійснювало реальної господарської діяльності. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що і операції позивача з ТОВ «Вікард-Агро» та ТОВ «Агро Холдинг СВ» не мали реального характеру, та за їх рахунок підприємство не може формувати валові витрати.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2014 року та прийняття нової, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ПП «Сузір'я Стрільця».
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 16.07.2014 року по 24.07.2014 року спеціалістами ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Сузір'я Стрільця" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 24.07.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.4.2011 року по 24.07.2014 року.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 572/14-03-22-01/24059297 від 31.07.2014 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014372201 від 19.08.2014 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток в сумі 1078500 грн.
В ході проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем ст. 134, п. 138.1, п. 138.2 Податкового кодексу України, в результаті чого було завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2014 рік на суму 1 078 500 грн.
В акті перевірки податковий орган зазначив, що за наслідками проведеної перевірки позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток за 2014 рік на суму 1078500 грн., оскільки встановлено завищення підприємством розмір валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Вікард-Агро» та ТОВ «Агро Холдинг СВ». Податковий орган посилався на те, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами не мали реального характеру, та за їх рахунок підприємство не може формувати валові витрати.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог ПП «Сузір'я Стрільця», зважаючи на наступне:
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;
П. 135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
В свою чергу, п.138.2 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення витрат до складу валових виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку витрат; 3) подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності
Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що 12.07.2013 року між позивачем та ТОВ "Вікард-Агро" було укладено договір поставки № 5, за умовами якого продавець (ТОВ "Вікард-Агро") зобов'язаний поставити та передати у визначений договором строк у власність покупця (ПП "Сузір'я Стрільця"), а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (т. 1 а.с. 128 - 130), відповідно до Специфікації (т. 1 а.с. 131 - 139).
12.09.2013 року між позивачем та ТОВ "Вікард-Агро" також укладено договір поставки № 12, за умовами якого продавець (ТОВ "Вікард-Агро") зобов'язаний поставити та передати у визначений договором строк у власність покупця (ПП "Сузір'я Стрільця"), а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (т. 1 а.с. 144 - 147), відповідно до Специфікації (т. 1 а.с. 148-149).
У підтвердження виконання умов укладених договорів позивач надав наступні первинні документи: видаткові накладні № РН-0000074 від 30.07.2013 року, № РН-0000069 від 28.07.2013 року, № РН-0000068 від 27.07.2013 року, № РН-0000065 від 26.07.2013 року, № РН-0000067 від 26.07.2013 року, № РН-0000062 від 18.07.2013 року, № РН-0000060 від 16.07.2013 року, № РН-0000058 від 15.07.2013 року, № РН-0000057 від 14.07.2013 року, № РН-0000056 від 13.07.2013 року (т. 1 а.с. 184, 186, 188, 190, 192, 194, 196, 198, 200, 202); податкові накладні № 29 від 30.07.2013 року на суму 35 708,40 грн. без ПДВ, № 24 від 28.07.2013 року на суму 266 957,60 грн. без ПДВ, № 23 від 27.07.2013 року на суму 41 095,60 грн. без ПДВ, № 20 від 26.07.2013 року на суму 37 710,40 грн. без ПДВ, № 22 від 26.07.2013 року на суму 89 471,20 грн. без ПДВ, № 17 від 18.07.2013 року на суму 110 92,00 грн. без ПДВ, № 15 від 16.07.2013 року на суму 81 452,80 грн. без ПДВ, № 13 від 15.07.2013 року на суму 81 200,04 грн. без ПДВ, № 12 від 14.07.2013 року на суму 40 014,40 грн. без ПДВ, № 11 від 13.07.2013 року на суму 80 705,20 грн (т. 1 а.с. 185, 187, 189, 191, 193, 195, 197, 199, 201, 203).
Оплата за придбаний товар здійснювалась у безготівковій формі (т. 1 а.с. 244 , т. 2 а.с. 1).
28.10.2013 року між позивачем та ТОВ "АГРО ХОЛДИНГ СВ" було укладено договір поставки № 13, за умовами якого продавець (ТОВ "АГРО ХОЛДИНГ СВ") був зобов'язаний поставити та передати у визначений договором строк у власність покупця (ПП "Сузір'я Стрільця"), а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (т. 1 а.с. 150 - 153), відповідно до Специфікації (т. 1 а.с. 154-155).
У підтвердження виконання умов укладеного договору позивач надав наступні первинні документи: видаткові накладні № РН-0000029 від 28.10.2013 року, № РН-0000028 від 28.10.2013 року (т. 2 а.с. 2, 4), податкові накладні № 28 від 28.10.2013 року на суму 39 177,00 грн. без ПДВ , № 27 від 28.10.2013 року на суму 36 666,00 грн. без ПДВ (т. 2 а.с. 3, 5).
Оплата за товар здійснювалась у безготівковій формі (т. 2 а.с. 7).
Подальше використання придбаних товарів у власній господарській діяльності також належним чином підтверджено позивачем.
Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач придбав товар у ТОВ "АГРО ХОЛДИНГ СВ", ТОВ "Вікард-Агро" з метою подальшої реалізації за контрактами з контрагентами-нерезидентами ФА Интертрейдинг Акциенгезельшафт (Австрія) та Noble Resources S.A. (Швейцарія). Даний факт підтверджений Актом перевірки (т. 1 а.с. 112-114).
Позивачем надано належним чином завірені копії зовнішньоекономічних контрактів, валютно-митних декларацій, товарно-транспортних накладних, надходження валютної виручки (банківські виписки) на розрахунковий рахунок підприємства, що також свідчить про фактичність здійснення господарських операцій (т. 2 а.с. 6, 8 - 41).
Дослідивши зазначені первинні документи, які були надані позивачем у підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Вікард-Агро" та ТОВ "АГРО ХОЛДИНГ СВ", колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що вказані документи складені належним чином, містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, а тому дійсно підтверджують фактичне здійснення позивачем господарських операцій з вказаними вище контрагентами, тобто дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися і тягнуть настання реальних правових наслідків.
Слід зазначити, що відмовляючи особі у праві на віднесення витрат до складу валових, податковий орган повинен довести саме недобросовісність у діях платника.
Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.
В даному випадку, ДПІ не було надано доказів того, що по спірним операціям між ПП "Сузір'я Стрільця" та розглядуваними вище контрагентами у позивача була відсутня розумна ділова мета, або того, що позивач та вказані підприємства діяли спільно з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.
В свою чергу, як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку щодо завищення підприємством валових витрат у зв'язку з дослідженням актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.
Так, податковий орган посилався на те, що відповідно до акту ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області № 21514-03-22-08 від 15.05.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "АГРО ХОЛДИНГ СВ" та акту ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 08.05.2014 року № 204/14-03-22-08/34566545 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Вікард-Агро», у вказаних контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.
Однак, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може вважатися належним доказом допущення позивачем порушень, так як зазначений акт свідчить лише про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання. Такі звірки взагалі не є перевірками, а викладені в них висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків є нічим іншим, як припущеннями податкового органу, які необґрунтовані належними доказами.
В свою чергу, без дослідження та оцінки первинних документів, якими фіксуються факти здійснення господарських операцій, висновки будь-яких актів інших податкових органів не можуть бути покладені в основу висновку про безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом саме при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
В свою чергу, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Зважаючи на зазначене, навіть допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу валових витрат сум, сплачених постачальникам товару.
В даному випадку, жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування факту виконання контрагентами умов зазначених вище господарських договорів відповідач ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надав.
Слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.
В акті перевірки податковий орган також посилався на те, що по ланцюгу постачання встановлено факт неможливості контрагента товариства з обмеженою відповідальністю "Вікард-Агро" та товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ХОЛДИНГ СВ», а саме ТОВ «ВКФ «Дари Херсонщини 2010» здійснювати реальну господарську діяльність. Податковий орган посилався на наявність кримінального провадження по факту фіктивної підприємницької діяльності ТОВ «ВКФ «Дари Херсонщини 2010».
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.
Слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Належним доказом здійснення одним з контрагентів в ланцюгу постачання фіктивного підприємництва та доказом вини осіб, може бути лише вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Його існування у даній справі податковим органом не доведено. В свою чергу, сама наявність кримінального провадження не може бути безумовним свідченням того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали безтоварний, нереальний характер.
Слід зазначити, що в даному випадку позивачем було доведено суду наявність всіх необхідних умов на віднесення витрат до валових витрат, зокрема, щодо фактичності здійснюваних господарських операцій, наявності первинних документів на підтвердження придбання товару, згідно укладених договорів та інших первинних документів, сплати відповідних сум контрагентам.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що будь-які порушення в ланцюгу постачання, допущенні іншими контрагентами, не можуть впливати на формування податкового кредиту ПП «Сузір'я Стрільця» при наявності у підприємства належних документальних підтверджень здійснених операцій та розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідачем не доведено фактів допущення ПП «Сузір'я Стрільця» порушень вимог чинного законодавства.
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів на підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0014372201 від 19.08.2014 року.
Також колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості вимог позивача про визнання неправомірним висновків акту Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 572/14-03-22-01/24059297 від 31.07.2014 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно до вимог п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Відповідно до вимог п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772 (далі по тексту - Порядок № 984), акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
У пункті 6 розділу І цього Порядку зазначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Таким чином, складення за результатами перевірки акту перевірки із відображенням в ньому виявлених в ході проведеної перевірки порушень є функціональним обов'язком податкового органу. Суд першої інстанції вірно зазначив, що акт перевірки є носієм доказової інформації, в якому викладається суб'єктивна думка перевіряючого та його оціночні судження щодо наявності з боку платника порушень податкового та іншого законодавства, тому висновки інспектора ДПІ, що викладені в акті документальної перевірки, не впливають на стан суб'єктивних прав платника та не створюють для нього будь-яких додаткових обов'язків.
В даному випадку, за результатами проведеної перевірки, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке і впливає на права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
При цьому, належним способом захисту прав та інтересів позивача, який відновлює фактично порушені права підприємства у сфері публічно-правових відносин є саме скасування прийнятого державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області податкового повідомлення-рішення.
Зважаючи на зазначене, вимоги позивача про визнання неправомірними висновків акту до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 572/14-03-22-01/24059297 від 31.07.2014 року задоволенню не підлягають.
Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційних скарг на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: А.В. Бойко
Судді: Т.М. Танасогло
О.В. Яковлєв