Справа № 817/3710/14
25 вересня 2015 року м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Маринич В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1
відповідача: представник Босик Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4
до Костопільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0011451700 від 21.07.2014 року, №0011441700 від 21.07.2014 року; №0011491700 від 21.07.2014р.; №0011471700 від 21.07.2014р.; рішення №504 від 21.07.2014р. про застосування штрафних санкцій з єдиного соціального внеску 5743, 60 гривень; вимоги № Ф-300 від 01.07.2014 року про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними. Пояснив, що завантаження, транспортування, навантаження вантажу без доставки транспортного засобу на місце завантаження є неможливим, а отже, позивачем правомірно віднесено до складу витрат суми сплачені при придбанні пального, витраченого на подачу автомобілів до пункту завантаження при здійсненні перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. Норм на списання палива, що встановлені законодавством не перевищував. Щодо донарахованого податку та єдиного соціального внеску з найманих осіб, пояснив, що в акті перевірки не зазначено ні їх повних прізвища, ім'я та по-батькові, ані ідентифікаційного номера таких осіб, а донарахування можливі лише у разі укладення трудового договору.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, подав суду письмові заперечення обґрунтовуючи тим, що позивачем було перевищено норми списання палива, встановлені законодавством, наявність найманих працівників було встановлено на підставі товарно-транспортних накладних, договорів-заявок та актів виконаних робіт а єдиний податок донараховано, оскільки до бази оподаткування не включено кошти, які надійшли на рахунок позивача.
У судовому засіданні представник відповідач заперечував проти позовних вимог з підстав, зазначених у письмових запереченнях, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.
Як встановлено судом, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 зареєстрований державним реєстратором Костопільської РДА 03 березня 2004 року. На податковому обліку у податкових органах перебуває з 15.03.2004 року.
Основними видами господарської діяльності позивача є надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, внутрішні та міжнародні перевезення вантажів.
При здійсненні діяльності позивач використовував власні транспортні засоби.
На підставі наказу від 16.06.2014 р. за № 217 працівниками Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області проведено позапланову документальну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового,валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р.по 31.03.2014р., про що був складений акт №271/17/НОМЕР_1 від 01 липня 2014 року.
На підставі акту Костопільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області було прийнято: податкове повідомлення-рішення Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб №0011451700 від 21.07.2014 року на суму 7951,50 гривень, податкове повідомлення-рішення Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області про збільшення суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб №0011441700 від 21.07.2014 року на суму 15877,18 гривень, податкове повідомлення-рішення Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області №0011491700 від 21.07.2014р. про зменшення розміру від»ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 17220,00 гривень, податкове повідомлення-рішення Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області №0011471700 від 21.07.2014р. про зменшення розміру від» ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2457,00 гривень, рішення Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області №504 від 21.07.2014р. про застосування штрафних санкцій з єдиного соціального внеску 5743, 60 гривень вимога Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області № Ф-300 від 01.07.2014 року про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 487,2 грн.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Як з'ясовано судом, фактичні обставини справи сторонами визнаються, а спір, що виник, стосується правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту сум затрачених на придбання пального, не нарахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а також не включення до бази оподаткування єдиним податком коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
З господарської діяльності позивача встановлено та підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами, а саме: рахунками, актами виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортними накладними, CMR, платіжними документами, шляховими листами, тощо, що до складу валових витрат позивачем віднесено суму, сплачену при придбанні пального, яке списане, як витрачене в цілому на рух по маршруту, в тому числі й на холостий пробіг транспортних засобів.
Актом перевірки констатовано факт здійснення позивачем у перевіряємий період вантажних перевезень в межах України та закордоном.
Факт здійснення вантажних перевезень позивачем підтверджується копіями подорожніх листів вантажного автомобіля у міжнародному сполученні.
Відповідно до п. 3 "Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 року №65, собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.
Згідно п. 30 "Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті" до виробничої собівартості перевезень включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.
Пунктом 32 "Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті" визначено, що до статті калькуляції "Прямі матеріальні витрати" включається вартість усіх видів пально-мастильних та інших матеріалів (включаючи транспортно-заготівельні витрати), що використані як безпосередньо на виконання перевезень (робіт, послуг), так і на технологічні операції в процесі підготовки рухомого складу до експлуатації, а також витрати пально-мастильних матеріалів на допоміжно-службовий, учбово-тренувальний та невиробничий нальоти годин.
Тобто, паливно-мастильні матеріали, використані на пробіг автомобіля без вантажу, в розрізі конкретного перевезення є прямими витратами на вказане перевезення.
Таким чином, позивачем правомірно до складу валових витрат віднесено суми сплачені при придбанні пального, витраченого при виконанні перевезення вантажів автомобільним транспортом.
При цьому пальне на конкретний маршрут списувалося згідно подорожніх листів в повному обсязі як використане на виконання замовлення на перевезення, а замовники послуг проводили оплату вантажних перевезень від пункту навантаження до пункту розвантаження.
Слід зазначити, що вартість послуг є договірною. Вартість перевезення вантажу узгоджується з урахуванням руху (подачі) транспортного засобу до місця завантаження та/або з місця розвантаження до гаража чи наступного місця призначення, що є складовою частиною послуги. Це відображається в акті виконаних робіт.
Разом із тим, податковим органом не заперечується факт необхідності здійснення холостого пробігу для належного виконання замовлення по перевезенню вантажу та не доведено того, що з урахуванням існуючих норм позивачем списано пального більше, ніж це було необхідно для надання послуг зі здійснення вантажних перевезень.
Слід зазначити, що процес надання автомобіля під завантаження, транспортування вантажу, розвантаження, та доставка автомобіля від пункту розвантаження до місця його зберігання є діями, які супроводжують одну господарську операцію і без наявності хоча б однієї з них, господарська операція відбутись не може.
Таким чином, оподаткуванню підлягають всі дії: з пункту вибуття транспортного засобу до пункту завантаження і до моменту його повернення в пункт зберігання або відбуття від пункту розвантаження в інший пункт завантаження для здійснення іншої господарської операції.
Отже, пальне, використане під час руху по маршруту транспортного засобу без вантажу під навантаження або після розвантаження слід вважати таким, що використане у господарській діяльності.
Господарські операції позивача по перевезенню вантажів у міжнародному сполученні підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а відомості, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат, у акті перевірки відсутні.
Крім того, витрати понесені позивачем на подачу автомобілів до пункту завантаження пов'язані із підприємницькою діяльністю з метою отримання доходу. Доказів використання позивачем пального, що не пов'язаного із господарською діяльністю, не вказано в акті перевірки.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до п.138.4. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Так, згідно пп.14.1.27. п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Таким чином, визначальною ознакою витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
В силу пп. 139.1.9. п.139.1. статті 139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємця нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.
В свою чергу, як встановлено судом під час розгляду справи по суті, посадовими особами відповідача при проведенні розрахунку витрат пального включеного позивачем до складу витрат було використано виключно відстань, на яку здійснювалось перевезення вантажів.
При цьому податковим органом не було взято до уваги витрати пального на подачу автотранспорту до пункту навантаження (розвантаження) та повернення його в зворотному напрямку, що також на переконання суду має прямий вплив на формування собівартості наданих послуг та пов'язано з господарською діяльністю позивача.
Враховуючи наведені обставини, суд приходить до переконання щодо безпідставності висновків податкового органу з приводу завищення позивачем валових витрат на подачу транспортних засобів до пункту навантаження (розвантаження) та повернення їх в зворотному напрямку.
Щодо висновків про невключення до доходу власних коштів, внесених на розрахунковий рахунок.
Як встановлено судом, за період з 01.01.2013 по 31.03.2014 року позивач обравши спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, здійснював діяльність із застосуванням ставки єдиного податку, встановленої для сплати єдиного податку платниками єдиного податку ІІІ групи та сплачував до бюджету єдиний податок у розмірі 3% від доходу.
За висновками акту перевірки ФОП ОСОБА_4 не включено в суму доходу кошти в сумі 353048,39 грн. - власні кошти, внесені на розрахунковий рахунок, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно з п.292.1 ст.292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті.
При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
В ході судового розгляду справи позивачем було надано копії договорів, банківських виписок, квитанцій, які свідчать про те, що кошти було внесено на рахунок позивачем з метою погашення власного банківського кредиту, що отриманий позивачем відповідно до кредитних договорів від 20.04.2012 року №KU017235 та від 27.03.2013 року №KU019983 (т.1 а.с.117-139).
Як пояснив в судовому засіданні позивач, кошти, що вносились на рахунок, є його власними коштами, а не доходом від підприємницької діяльності.
Оскільки походження цих коштів має неприбутковий характер, включення таких коштів до доходу для нарахування єдиного податку є неправомірним. Відповідач таких тверджень позивача не спростував, як і не надав жодних доказів на підтвердження зроблених в акті перевірки висновків. В ході перевірки відповідач походження таких коштів не з'ясував, а тому прийняв рішення без з'ясування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску.
В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем не утримувався та не перераховувався до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 4031,94 грн. по працівниках - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Наявність трудових відносин між позивачем та вказаними працівниками контролюючий орган встановив на підставі договорів, ТТН, та актів виконаних робіт.
В акті не зазначено на підставі чого встановлено виплату заробітної плати працівникам саме в таких розмірах, не встановлено повністю прізвище, ім'я та по-батькові, ідентифікаційні номери осіб, з якими в позивача, на думку відповідача, існували трудові відносини, не наведено доказів, які б свідчили про період дії трудового договору.
У відповідності до ч.1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Судом не встановлено, що вказані в акті перевірки особа перебували в трудових відносинах з ОСОБА_4
Так, допитані судом в якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9 повідомили, що водіями у ОСОБА_4 не працювали. Кордон перетинали на транспорті позивача у власних цілях, в тому числі з метою пошуку роботи в Польщі.
Згідно п.6 ст.24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Таким чином, підставою для висновку про перебування вказаних громадян у трудових відносинах та виплати їм будь якого доходу (заробітної плати) може бути виключно письмовий трудовий договір.
У відповідності до ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за виконану ним роботу.
Розмiр заробiтної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної роботи, професiйно-дiлових якостей працiвника, результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприємства, установи, органiзацiї i максимальним розмiром не обмежується.
У відповідності до п.п. 14.1.222 ст. 14 Податкового кодексу України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.
Відтак, висновки контролюючого органу про наявність у позивача найманих працівників базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Сплачена сума судового збору присуджується на користь позивача.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Костопільської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області, а саме:
- податкове повідомлення-рішення №0011451700 від 21.07.2014 року;
- податкове повідомлення-рішення №0011441700 від 21.07.2014 року;
- податкове повідомлення-рішення №0011491700 від 21.07.2014 року;
- податкове повідомлення-рішення №0011471700 від 21.07.2014 року;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №504 від 21.07.2014 року;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-300 від 01.07.2014 року.
Присудити на користь позивача Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 із Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у розмірі 182,70 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Гломб Ю.О.