21 березня 2012 р. Справа № 25703/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Онишкевича Т.В.,
суддів: Попка Я.С., Хобор Р.Б.
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Львівської області на постанову Бориславського міського суду Львівської області від 10 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Львівської області про зобов'язання провести нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,
01 квітня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Львівської області (далі - УПСЗН ОСОБА_1) щодо невиплати їй відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та стягнути з відповідача пов'язану з цим заборгованість за період з 09 липня до 31 грудня 2007 року у розмірі 1595,30 грн. та 535,36 грн. компенсації за затримку виплати коштів.
Постановою Бориславського міського суду Львівської області від 10 лютого 2010 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправними дії УПСЗН ОСОБА_1 щодо невиплати позивачці допомоги на дитину до досягнення нею трирічного віку та вирішено зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити зазначену допомогу за період з 06 серпня до 31 грудня 2007 року, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати і постановити нову, якою повністю відмовити у задоволенні заявленого ОСОБА_2 позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що УПСЗН ОСОБА_1 належним чином виконало свій обов'язок перед позивачкою щодо виплати їй щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною у 2007 році. Просить врахувати, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування і органи праці та соціального захисту населення не вправі їх змінювати. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення було допущено порушення норм бюджетного законодавства України та не враховано видаткові можливості основного фінансового документу держави.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Частково задовольняючи вимоги позивачки ОСОБА_2, суд виходив із того, що вона як особа, яка здійснює догляд за дитиною, має право на одержання щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення п. 14 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено і обмежено право на отримання зазначеної виплати у 2007 році. Розмір отриманої позивачкою щомісячної допомоги по догляду за дитиною у період з 06 серпня до 31 грудня 2007 року суперечить вимогам ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і має обчислюватися виходячи із законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Обов'язок щодо нарахування та виплати пов'язаної із цим недоплати слід покласти на УПСЗН ОСОБА_1
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та є правильними.
Безспірно встановлено, що позивачка є матір'ю, яка у спірний період здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку і була застрахована у системі загальнобов'язкового державного соціального страхування, а тому відповідно до вимог ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007 році, мала право на отримання щомісячної допомоги у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину.
При цьому апеляційний суд вважає, що на підставі ч. 7 ст. 9 КАС України при вирішенні даного спору вимоги ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» слід застосовувати у сукупності із приписами ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», а спірна допомога повинна обчислюватися у розмірі законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ст. 56, а також пункти 7, 14 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач у ході судового розгляду справи не наполягав на застосуванні строку звернення до адміністративного суду.
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати їй недоплаченої щомісячної допомоги по догляду за дитиною за період з 06 серпня до 31 грудня 2007 року, а отже правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Крім того, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність покладення обов'язку з нарахування і виплати спірної допомоги саме на УПСЗН ОСОБА_1 в силу вимог ст. 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» розмірів щомісячної допомоги, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,-
апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Львівської області залишити без задоволення, а постанову Бориславського міського суду Львівської області від 10 лютого 2010 року у справі № 2а-29/10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
ОСОБА_3