02 лютого 2012 р. Справа № 31200/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Дяковича В.П.,
суддів Обрізко І.М., Яворського І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року у справі № 2а-24/10/0910 за позовом ОСОБА_1 до Руськокомарівської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, про скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, яким просила визнати незаконними і скасувати рішення Руськокомарівської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, яким просила визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 26.12.2008 року «Про надання дозволу на збір матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки, передбаченої у власність», яким ОСОБА_2 (третій особі у справі) надано дозвіл на збір матеріалів щодо погодження місця розташування земельної ділянки, передбаченої у власність, загальною площею 0,43 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства із земель запасу, не наданих у власність та користування, частково покритих чагарниками, в с. Н.Солотвино, біля гр. ОСОБА_3 на території Руськокомарівської селищної ради.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року в позові відмовлено повністю. Постанова мотивована тим, що 21.05.2007 року ОСОБА_4, внук позивача, звертався з заявою до Руськокомарівської сільської ради про виділення земельної ділянки під будівництво житлового будинку за земельною ділянкою ОСОБА_1 14.11.2007 року позивач звернулася з заявою до відповідача про надання їй у власність зазначеної земельної ділянки. Рішеннями Руськокомарівської сільської ради від 22.01.2008 року в задоволенні заяв було відмовлено і зазначені рішення сесії не оскаржувались. Відповідно до п. 1 розділу IX «Прикінцевих положень» Земельного кодексу України право особи щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року. При розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо нерозгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суди вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постанову в апеляційному порядку оскаржила позивач, вважає, що постанова прийнята при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. З врахуванням уточнення вимог апеляційної скарги просить постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає наступне. У 1994 році вона отримала у приватну власність земельну ділянку для ведення селянського господарства розміром 0,25 га та для обслуговування житлового будинку розміром 0,35 га. Крім того, для ведення селянського господарства вона користувалася також земельною ділянкою розміром 0,43 га, розташованою безпосередньо біля її особистої ділянки. Проїзд на земельну ділянку ОСОБА_1 можливий саме через сусідню земельну ділянку. Її онук ОСОБА_4 також звертався із заявою про надання йому у власність зазначеної земельної ділянки під будівництво, однак листом голови Руськокомарівської сільської ради йому було відмовлено в наданні цієї ділянки, оскільки земельна ділянка під будівництво у цьому місці не може бути надана, тому що знаходиться біля річки, тобто у природоохоронній зони. Апелянт вважає, що відповідно ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» голова сільської ради повинен був роз'яснити ОСОБА_4 цю обставину, і той би переписав заяву, тобто про надання земельної ділянки не під будівництво, а для ведення селянського господарства, однак не зробив цього. Крім того, в порушення вимог п. 34 ст. 26 цього Закону рішення про відмову в наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_4 було прийняте не на пленарному засіданні ради, а одноособово головою виконкому сільської ради. Позивач користується спірною земельною ділянкою понад 18 років і відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України має право на її отримання у власність за набувальною давністю і зверталась з відповідною заявою до відповідача, однак їй було відмовлено. Спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2 без будь-якої інвентаризації землі, на яку посилалася сільська рада, відмовляючи позивачу у наданні у приватну власність цієї земельної ділянки. Крім того, апелянт зазначає, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Щодо доводів позивача про те, що вона користується спірною земельною ділянкою більше, ніж 18 років і відповідно до ч. 1 ст. 119 Земельного кодексу України вона має право на отримання цієї ділянки у власність, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ (який набрав чинності 01 січня 2002 року), громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Земельний кодекс УРСР норми про набуття права користування земельною ділянкою за набувальною давністю не містив.
Таким чином перебіг строку користування земельною ділянкою для одержання права на цю земельну ділянку за набувальною давністю слід рахувати тільки після 1 січня 2002 року і не може бути раніше 1 січня 2017 року.
Крім того, користування земельною ділянкою на протязі п'ятнадцяти років не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення в особи права власності або права користування земельною ділянкою. Вона є лише умовою для застосування інших способів встановлення цих прав. Набувальна давність користування земельною ділянкою згідно з указаною статтею є лише підставою для звернення до органу державної влади, або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
ОСОБА_1 вже зверталась 14.11.2007 року до Руськокомарівської сільської ради з відповідною заявою, однак рішенням відповідача від 22.01.2008 року їй було відмовлено в задоволенні такої заяви.
Зазначене рішення позивач не оскаржена і воно у встановленому порядку не скасоване і не змінене.
Земельна ділянка загальною площею 0,43 га земель сільськогосподарського призначена для ведення особистого селянського господарства, дозвіл на збір матеріалів щодо погодження місця її розташування надано ОСОБА_2, належала до земель запасу сільської ради і не була надана у встановленому порядку у власність чи користування іншим особам.
Позивачем не надано і судом не здобуто належних доказів того, що вона на законних підставах користувалась зазначеною вище земельною ділянкою.
Тому, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв в межах наданих законодавством повноважень (ст. 12, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, ст. ст. 118, 121, 151 Земельного кодексу України), у порядку та спосіб, передбачені законом.
Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не зверталась до Руськокомарівської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області із заявою про надання їй дозволу на збір матеріалів щодо погодження місця розташування спірної земельної ділянки.
Доводи позивача про неналежний розгляд відповідачем заяв її онука ОСОБА_4 про надання йому спірної земельної ділянки і відмову у наданні йому цієї ділянки не є предметом розгляду в даній справі, тому колегією не досліджуються.
Не заслуговує на увагу посилання на те, що розгляд даної справи не відноситься до компетенції адміністративного суду.
Так, згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом ст. 3 цього Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є позбавлення, на думку позивача, відповідачем, як органом місцевого самоврядування, можливості реалізувати її право на отримання земельної ділянки, тому даний спір є підсудним адміністративному суду.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2010 року у справі № 2а-24/10/0910 за позовом ОСОБА_1 до Руськокомарівської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, про скасування рішення - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
ГОЛОВУЮЧИЙ В.П. ДЯКОВИЧ
СУДДІ І.М. ОБРІЗКО
ОСОБА_5