Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
07 червня 2011 року справа №2а/0570/2507/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Чебанова О.О.
суддів Старосуда М.І. , Юрченко В.П.
при секретарі Черненко Х.В.
за участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області, ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року у справі №2а/0570/2507/2011 від 04 квітня 2011 року у справі№2а/0570/2507/2011 за позовом ОСОБА_2 до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції в м. Маріуполь про визнання незаконними податкового повідомлення №0010611741/3,
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції в м. Маріуполь про визнання незаконними податкового повідомлення №0010611741/3.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним податкове повідомлення - рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції від 03.12.2010р. № 0010611741/3 в частині визначення суми податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 74151,60 грн. (сімдесят чотири тисячі сто п'ятдесят одна гривня шістдесят копійок. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій апелянт ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суб'єктом плати за земельні ділянки промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення є виключно підприємства, тобто юридичні особи.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій апелянт ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на ст 2,6 п.11 ст.7 Закону України №3722-12 від 16.12.1993 року. якими встановлені пільги, згідно яких, ветерани праці звільняються від плати за землю та земельного податку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах апеляційної скарги, вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 ОСОБА_5 України «Про плату за землю». плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Статтями 13, 14 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу.
Пільги щодо плати за землю, зокрема перелік суб'єктів, що звільнені від земельного податку, наведений у статті 12 Закону України «Про плату за землю». Відповідно до частини 2 цієї статті не справляється плата за земельні ділянки, в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, та вбачається з копії листа виконавчого комітету Маріупольської міської ради №17-3717-02 від 12.08.2010р. зазначені вище земельні ділянки були надані позивачеві у користування за рішеннями цього органу для обслуговування вантажної автостанції та будинку дитячого комбінату. Відомості про встановлення позивачеві пільг по земельному податку у відповідних рішеннях не зазначені.
Для використання у зазначених цілях статтею 121 Земельного кодексу України не встановлені граничні норми земельних ділянок, тому згідно з наведеними положеннями закону позивач має сплачувати земельний податок за них на загальних підставах.
Позивач посилається на те, що він є ветераном праці та пенсіонером, що підтверджується відповідно посвідченнями серії. При цьому він вказує на обов'язковість застосування у спірних правовідносинах Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Статтею 7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». передбачено, що ветеранам праці надаються пільги, зокрема (п. 11) звільнення від плати за землю та сплати земельного податку. З посиланням на цю норму позивач стверджує про наявність у нього зазначеної пільги незалежно від площі земельної ділянки, від дня набуття права користування земельною ділянкою.
Відповідач у свою чергу посилається на ОСОБА_5 України «Про плату за землю», оскільки він є спеціальним законом щодо оподаткування, а також тільки ним можуть бути встановлені пільги з плати за землю.
Верховна Рада України здійснює свої повноваження відповідно до ст. 85 Конституції України, в тому числі приймає закони, які є актами єдиного органу законодавчої влади. Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
У мотивувальній частині рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп (справа N 18/183-97) Конституційний суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при вирішенні колізії між нормами Закону України «Про плату за землю» та Законом «Про ветеранів праці» слід застосовувати норму, яка прийнята пізніш у часі.
Закон «Про плату за землю» був прийнятий 3 липня 1992 року та введений в дію з 1 липня 1992 року згідно з Постановою Верховної Ради України від 3 липня 1992 року N2536-XII. Статтею 11 цього закону було визначено, що від земельного податку звільняються інваліди I та II груп, учасники Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них особи, вдови військовослужбовців, які загинули при виконанні державних обов'язків, пенсіонери. При цьому не встановлювалося будь-яких обмежень щодо розміру земельних ділянок вказаних осіб, за які не справляється плата за землю.
16 грудня 1993 року був прийнятий ОСОБА_5 «Про ветеранів праці». У відповідності до Постанови Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року N 3722-XII даний ОСОБА_5 введено в дію з дня опублікування - 20 січня 1994 року. Пункт 11 частини 1 статті 7 вказаного Закону передбачав звільнення ветеранів праці від плати за землю та сплати земельного податку.
Таким чином, на момент прийняття Закону «Про ветеранів праці» пенсіонери також були звільнені від плати за землю без обмеження площі земельних ділянок.
19 вересня 1996 року був прийнятий ОСОБА_5 України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"», яким викладено у новій редакції ОСОБА_5 України «Про плату за землю». Даний ОСОБА_5 введено в дію з 1 січня 1997 року Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 1996 року N 379/96-ВР. Саме цією редакцію Закону змінився обсяг пільг пенсіонерів (та ветеранів праці як їх складової), внаслідок чого вони одержали право не сплачувати земельний податок за земельні ділянки тільки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що у порівнянні з Законом «Про ветеранів праці» норми Закону «Про плату за землю», якими обмежується право на пільги пенсіонерів, прийняті пізніш, а тому підлягають переважному застосуванню.
З огляду на що, за суб'єктами регулювання ОСОБА_5 «Про ветеранів праці» є спеціальним, оскільки за статтею 6 цього закону не усі пенсіонери визнаються ветеранами праці. Що стосується предмету регулювання, спеціальним законом є ОСОБА_5 «Про плату за землю», оскільки статтею 12 цього закону встановлені не усі пільги, а саме пільги щодо земельного податку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поза межами граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, пенсіонери та ветерани праці мають сплачувати земельний податок на загальних підставах.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на неможливість звуження його прав за приписами Конституції України та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Наведені вище обмеження пільг пенсіонерів встановлені Законом «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"». ОСОБА_5 не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню на всій території України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неприймання посилання позивача на те, що наявні у нього земельні ділянки не перебільшують межі граничних норм, визначених Земельним Кодексом України. Зазначене позивач обґрунтовує спільною власністю на них зі своєю дружиною, яка також є ветераном праці, а також не приймання посилання позивача на неможливість звуження його прав за приписами Конституції України та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Наведені вище обмеження пільг пенсіонерів встановлені Законом «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"». ОСОБА_5 не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню на всій території України.
Суд апеляційної та першої інстанції зазначає що положення ЗК України, на які посилається позивач, передбачають норматив передачі у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого підсобного господарства (при чому без додаткового виділення - не більше 0,6 Га). Земельні ділянки за рішеннями Маріупольської міської ради від 19.05.1999р. №189/2 та від 19.01.2000р. №20/3 виділені позивачеві для обслуговування дитячого комбінату та для обслуговування вантажної автостанції, а не для ведення особистого підсобного господарства.
Статтею 48 Земельного кодексу України (у редакції, що була чинною у 1999 - 2000р.р.) передбачена передача у власність або користування для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби громадянам земель сільськогосподарського призначення. Згідно листа Управління Держкомзему у м. Маріуполі №2011/1557 від 31.03.2011 року земельні ділянки, що використовує позивач, належать до земель житлової та громадської забудівлі, а також земель транспорту. З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, дані ділянки не належать до земель сільськогосподарського призначення, що виключає можливість їх надання для ведення особистого підсобного господарства.
Також слід зауважити,що спірні земельні ділянки надані позивачеві у користування, а не у власність, тому відносини спільної сумісної власності з дружиною у даному випадку не виникають. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про плату за землю» суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. З огляду на що, нарахування податку та застосування пільг щодо нього здійснюється саме щодо конкретного платника податків. Колегія суддів підтримує рішення суду першої інстанції ,що твердження позивача про те, що при цьому пільги членів його родини також мають враховуватися, не ґрунтуються на нормах законодавства.
Щодо питання позивача обрахування відповідачем розміру земельного податку виходячи з неправильної грошової оцінки земельних ділянок колегія також зазначає,. як вбачається з наданого відповідачем розрахунку суми податкових зобов'язань (а.с. 75), податок обрахований ним виходячи з грошової оцінки ділянок на 2010 рік, розмір якої був повідомлений Управлінням Держкомзему України у м. Маріуполі листами від 13.05.2010р. №2010/2179 (а.с. 42) та від 22.04.2010р. №2010/1811 (а.с. 43).
Згідно з ст. 23 Закону України «Про плату за землю» грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N783 грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що визначається за формулою: Кі = [І - 10] : 100, де І - середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.
Середньорічні індекси інфляції за 2009 та 2008 роки, що доведені листом Держкомзему України від 11.01.2010р. №641/22/6-10 та є загальнодоступною інформацією через щомісячні публікації у газеті «Урядовий кур'єр», складали 1,095 та 1,152 відповідно. Тому відповідачем правильно визначена грошова оцінка спірних земельних ділянок у 2008 та 2009 роках як грошова оцінка земельної ділянки на 2010 рік, зменшена на середні коефіцієнти інфляції на 2009 та 2008 роки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не приймання посилання позивача на неправомірність визначення земельного податку за 2008 рік на підставі того, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про плату за землю» платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки. 2008 рік не виходить за межі двох років, що передують року залучення позивача до сплати земельного податку за податковими повідомленням №0010611741/3 від 03.12.2010 року, а також висновком про обґрунтованість та законність спірного податкового повідомлення у частині визначення позивачеві податкових зобов'язань з земельного податку у сумі 53017,56 грн. за користування земельною ділянкою.
Як вбачається з довідки Управління Держкомзему у м. Маріуполі №874/1/2011 від 29.03.2011р., листа того самого органу №2011/1557 від 31.03.2011р. та висновку Маріупольського міського управління земельних ресурсів №462 від 24.02.2000 року земельна ділянка площею 1,9952 Га. м. Маріуполь, Володарське шосе,1за категорією земель належить до земель транспорту.
Відповідно до Закону України «Про плату за землю», розмір земельного податку залежить від категорій земель, за використання яких він нараховується.
Статтею 13 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до ст. 204 ЗК України Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У відповідності до п. 3 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, яке затверджене Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. N 970/2000, таким органом є Держкомзем України, у складі якого діють територіальні органи (управління) та окремі повноваження здійснює ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру у відповідності до п. 3 Положення про управління (відділ) Держкомзему в місті (обласного та районного значення), що затверджено наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17 червня 2008 р. N 123 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 липня 2008 р. за N 626/15317) покладені на Управління Держкомзему у містах.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при визначенні грошової оцінки землі використовував відомості, що були отримані від Управління Держкомзему у м. Маріуполі Донецької області. Той самий орган у листі №874/1/2011 від 29.03.2011р. та листі №2011/1557 від 31.03.2011р. повідомив, що земельна ділянка площею 1,9952 Га. за адресою м. Маріуполь, Володарське шосе.1 за категорією земель належить до земель транспорту.
З огляду на що, відповідач мав виходити з того, що вказана земельна ділянка належить до земель транспорту, і тому обраховувати земельний податок відповідно до ст. 8 Закону України «Про плату за землю», тобто із розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення земельного податоку відповідно до ст. 7 Закону «Про плату за землю» за ставкою у розмірі одного відсотка від грошової оцінки земельної ділянки - не відповідає вимогам положень Закону «Про плату заземлю», а тому спірне податкове повідомлення підлягає визнанню незаконним у частині визначення податкових зобов'язань у сумі 74151,6 грн.
Разом з цим колегія суддів також не погоджується з посилання відповідача на те, що стаття 8 Закону України «Про плату за землю» має застосовуватися тільки при нарахуванні податку за земельні ділянки, надані для підприємств, а не фізичних осіб, оскільки, у відповідності до статті 69 ЗК України (у редакції, що була чинною на час надання спірних ділянок у користування позивачеві, оформлення державного акту та внесення відповідних даних до Державного земельного кадастру) до земель транспорту відносилися землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв'язку. Фізичні особи не зазначені у наведеній статті, а отже не визначалися окремо як можливі користувачі земель транспорту.
Але обмеження, пов'язані з цільовим призначенням категорій земель, зокрема обов'язок використовувати земельні ділянки за тим призначенням, за яким вони надані, діють незалежно від того, належить користувач до юридичних чи до фізичних осіб. Так, статтею 211 ЗК України передбачено, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, поки позивач у порядку ст. 20 ЗК України не змінить цільове призначення зазначеної земельної ділянки, він має використовувати її для обслуговування вантажної автостанції, а тому сплачувати земельний податок з урахуванням віднесення її до земель транспорту.
Стаття 5 Закону України «Про плату за землю» визначає, що суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. При цьому нею не виокремлюються юридичні або фізичні особи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 3 ст. 24, ст.ст. 160, 167, 184 ч.1, 195, 196, п.1 ч. 1 ст. 198, 200, ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційні скарги Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року у справі №2а/0570/2507/2011 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі.
Повний текст виготовлено 10.06.2011 року
Колегія суддів : О.О. Чебанов
ОСОБА_6
ОСОБА_7