Головуючий у 1 інстанції - Колядов В. Ю.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
31 травня 2011 року справа №2а-2191/11/1221 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Казначеєва Е.Г.
суддів Яманко В.Г. , Васильєвої І.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області, ОСОБА_2 на постанову Перевальського районного суду Луганської області від 06 квітня 2011 року у адміністративній справі № 2а-2191/11/1221 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про визнання неправомірною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Перевальського районного суду Луганської області від 06 квітня 2011 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд першої інстанції зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, за період з 25 вересня 2010 року по 06 квітня 2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
В апеляційних скаргах відповідач та позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача як дитини війни підтверджується паспортом, посвідченням.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
В період 2010-2011 роки виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалася відповідно до положень пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 10 статті 33 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VI встановлено, що у 2010 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з окремими пунктами статей 6, 20 та 32 цього Закону, спрямовуються відповідно на дотацію Пенсійному фонду України на пенсійне забезпечення військовослужбовців, виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами (за рахунок джерел, визначених пунктом 10 статті 6 цього Закону).
Виплата підвищення до пенсії позивачу як дитині війни здійснюється органами Пенсійного Фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стосовно посилань позивача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції позовні вимоги розглянуті не повністю та необґрунтовано відмовлено в задоволені позовних вимог з 01.01.2009 року, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається апеляційної скарги позивач оскаржує вищезазначену постанову суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача, проте не оскаржує ухвалу суду першої інстанції , щодо залишення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача до нарахування щомісячної надбавки до пенсії за період з 01.01.2009 року по 24.09.2010 року включно без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів зазначає, що вказана ухвала є окремим процесуальним документом який підлягає оскарженню, але позивач по справі не скористався цим правом.
З врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції викладений в постанові Перевальського районного суду Луганської області від 06 квітня 2011 року про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням позовних вимог, за період з 25 вересня 2010 року по 06 квітня 2011 року є вірним.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області, ОСОБА_2 на постанову Перевальського районного суду Луганської області від 06 квітня 2011 року у адміністративній справі № 2а-2191/11/1221 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Перевальського районного суду Луганської області від 06 квітня 2011 року у адміністративній справі № 2а-2191/11/1221 залишити без задоволення.
Постанову Перевальського районного суду Луганської області від 06 квітня 2011 року у адміністративній справі № 2а-2191/11/1221 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий
суддя: Е.Г.Казначеєв
Судді: В.Г.Яманко
ОСОБА_3