Головуючий у 1 інстанції - Тімінський В.В.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
14 квітня 2011 року справа №2а-1881/10/1228 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Карпушової О.В.
суддів Василенко Л.А. , Гімона М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області на постанову Слов'яносербського районного суду Луганської області від 10 грудня 2010 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області про стягнення невиплаченого підвищення до пенсії, -
Позивач звернулась до суду першої інстанції з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області про стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за 2006, 2007, 2008, 2009 роки, січень-вересень 2010 року, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Слов'яносербського районного суду Луганської області від 10 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком за період з 23 травня 2010 року з урахуванням здійснених виплат.
Позивач, не погодившись з цим рішенням, подала апеляційну скаргу на постанову суду від 10 грудня 2010 року, в якій просила скасувати постанову Слов'яносербського районного суду Луганської області від 10 грудня 2010 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідачем також, подано апеляційну скаргу, в якій УПФУ просить скасувати постанову Слов'яносербського районного суду Луганської області від 10 грудня 2010 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.8 ст.183-2 КАС України апеляційний перегляд проведено в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що останні необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно з пенсійним посвідченням позивач має статус «дитини війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року по теперішній час має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.
Рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та № 10/рп/2008 від 22.05.2008 року були визнані неконституційними зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV внесеними Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік», чим було відновлено дію ст. 6 Закон № 2195-IV у попередній редакції.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок підвищення до пенсії «дитині війни» за період з 23 травня 2010 року у відповідності до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо задоволення позовних вимог та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального права.
Стосовно вимог апеляційної скарги позивача колегія суддів зазначає, що державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, яка за своєю правовою природою є окремим джерелом доходу пенсіонера та бюджетним фінансуванням відрізняється від пенсії, що сплачується за рахунок внесків осіб, застрахованих в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, тому не може розцінюватись як її складова частина, що в свою чергу також унеможливлює застосування положень 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», які необґрунтовано застосовано судом першої інстанції.
Відповідно ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміни щодо строків звернення до адміністративного суду внесені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010р., який набрав чинності 30 липня 2010 року.
Попередня редакція ст. 99 КАС України дозволяла позивачеві звернутися до суду з вищезазначеним позовом у річний строк.
Тобто, за нормами КАС України, які діяли до 30 липня 2010 року, позивач мав право звернутися до адміністративного суду з зазначеним позовом до 1 січня 2008 року (враховуючи початок періоду позовних вимог 1 січня 2007 року).
Після вступу в дію нової редакції КАС України відносно строків звернення до адміністративного суду позивач фактично частково пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом, але при цьому не вжив заходів для оперативного подання позову до суду та звернувся з позовом більш ніж через півроку після набрання чинності нової редакції ст. 99 КАС України.
Позивач отримувала пенсію щомісячно та знала про її розмір, виходячи з отримуваних сум, тому колегія суддів не приймає посилання позивача на те, що про порушене право їй стало відомо після отримання відмови відповідача у відповідному перерахунку від 21.10.2010 року.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що коли йдеться про дію нормативно-правового акта, то строк, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, починається з дня опублікування акта, незважаючи на те, що особа, на яку поширює дію цей акт, фактично ознайомилася з ним значно пізніше. Це пояснюється тим, що особа мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про цей акт у день його опублікування, якщо таке опублікування було зроблено у встановленому порядку.
Опублікування Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010р. було зроблено у встановленому порядку.
У позовній заяві позивач не навів жодної поважної причини неможливості подачі позовної заяви до суду у скорочені строки.
Отже, колегія суддів прийшла до висновку щодо відсутності підстав для скасування постанови суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183-2, 195, 198, 200, 205, 206, 21, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області на постанову Слов'яносербського районного суду Луганської області від 10 грудня 2010 року залишити без задоволення.
Постанову Слов'яносербського районного суду Луганської області від 10 грудня 2010 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області про стягнення невиплаченого підвищення до пенсії залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції за наслідками перегляду у письмовому провадженні постанови суду, прийнятої у скороченому провадженні, набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і подальшому оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: О.В. ОСОБА_3 ОСОБА_4 Гімон