Головуючий у 1 інстанції - Мандичев Д.В.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
12 квітня 2011 року справа №2а-27469/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Карпушової О.В.
суддів Василенко Л.А. , Гімона М.М.
при секретарі: Барбаш Л.О.,
за участю: представника прокуратури Донецької області - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та прокуратури Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Донецької області про визнання дій протиправними, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
03.12.2010р. ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до прокуратури Донецької області про визнання дії протиправними, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, посилаючись в позові на те, що 16 липня 2010 року Генеральною прокуратурою України для розгляду до прокуратури Донецької області було направлене її звернення від 06 липня 2010 рок, адресоване на адресу Генеральної прокуратури України, стосовно притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Державної виконавчої служби Головного управління юстиції України, у зв'язку з порушенням її прав, та притягнення до відповідальності посадових осіб прокуратури Донецької області, які допустити службову недбалість при розгляду її звернення. Не отримавши відповідь на вказане звернення від 06 липня 2010 року, позивач повторно 03 вересня 2010 р. звернулась до прокуратури Донецької області з вимогою надати відповідь на її попереднє звернення. Згідно штемпеля на конверті 07 жовтня 2010 року, на адресу позивача, прокуратурою Донецької області був направлений лист № 06/3-6437-07 від 29 вересня 2010 року, в якому зазначалось, що 12 серпня 2010 року позивачу була надана відповідь на її звернення від 06 липня 2010р., додатком до відповіді зазначена копія відповіді від 12.08.2010р. Позивач зазначила, що в конверті не було копії відповіді прокуратури на її перше звернення від 06 липня 2010р., у зв'язку з чим, 13 жовтня 2010 року позивач звернулась втретє із заявою про порушення її прав, з вимогою щодо особистого прийому її представника з приводу не розгляду її звернень. Не отримавши належного захисту, позивач зазначила, що відбулось приниження її честі та гідності, в наслідок чого позивач просила: визнати незаконними дії відповідача щодо факту ненадання відповіді на її заяву від 06.07.2010р. та факт порушення відповідачем ОСОБА_4 «Про звернення громадян»; визнати не розглянутою її заяву від 06.07.2010р. та факт порушення відповідачем ОСОБА_4 «Про звернення громадян»; визнати незаконними дії відповідача щодо факту ненадання відповіді на її запит від 03.09.2010р. та факт порушення відповідачем ОСОБА_4 «Про звернення громадян», визнати незаконними дії відповідача щодо факту ненадання відповіді на її запит від 13.10.2010р. та факт порушення відповідачем ОСОБА_4 «Про звернення громадян»; визнати судовим рішенням факт порушення відповідачем її прав гарантованих ст.40 Конституції України та ОСОБА_4 України «Про звернення громадян», зобов'язати відповідача розглянути її заяву від 06.07.2010р. та надати відповідь, стягнути витрати, пов'язані з поданням звернення у розмірі 6грн.40коп., стягнути суму моральної шкоди у розмірі 10000грн. Крім того, посилаючись на ст. 166 КАС України, позивач просила постановити окрему ухвалу щодо усунення причин порушення закону відносно неї відповідачем.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року позовні вимоги задоволено частково: визнано неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, що полягала в ненаданні відповіді ОСОБА_3 на її заяву від 06 липня 2010 року; визнано неправомірними дії прокуратури Донецької області щодо надання відповіді на заяву ОСОБА_3 від 03 вересня 2010 року поза терміни, встановлені статтею 20 ОСОБА_4 України «Про звернення громадян»; визнано неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, що полягала в ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_3 від 13 жовтня 2010 року; зобов'язано прокуратуру Донецької області розглянути заяву ОСОБА_3 від 06 липня 2010 року та надати відповідну відповідь. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при вивченні матеріалів справи, знайшло своє підтвердження те, що відповідач порушив право позивача на одержання відповіді, у порядку ОСОБА_4 України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, у зв'язку із відсутністю підстав.
Прокуратурою Донецької області подано апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій відповідач просить скасувати постанову суду від 08 лютого 2011 року в частині задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначив, що прокуратурою області звернення позивача від 06.07.2010 року та запити від 03.09.2010 року і 13.10.2010 року, розглянуті згідно чинного законодавства, та за результатами розгляду заявниці надані відповіді.
Позивачем також, подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просила скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року та прийняти нову постанову якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що постанову суду першої прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Рішення не обґрунтоване. Також, позивач вважає, що суд першої інстанції надав невірну оцінку фактичним обставинам у справі.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги.
Позивач в судове засідання за викликом не з'явилася, про розгляд справи була повідомлена належним чином.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та прокуратури Донецької області не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до частини 1 статті 1 ОСОБА_4 України «Про звернення громадян» від 13 травня 1999 року № 65 З-XIV громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 19 ОСОБА_4 України «Про звернення громадян» від 13 травня 1999 року № 65 З-XIV органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
Статтею 20 ОСОБА_4 України «Про звернення громадян» від 13 травня 1999 року № 653-XIV передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, -невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06 липня 2010 року позивачем на адресу Генеральної прокуратури України була надіслана заява про притягнення до відповідальності винних посадових осіб прокуратури Донецької області та про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб державної виконавчої служби (а.с.7).
Листом № 06/2-8760-07 від 16 липня 2010 року Генеральною прокуратурою України на адресу прокуратури Донецької області було скероване звернення позивача з приводу неправомірних дій державних виконавців ДВС ГУЮ в Донецькій області та з інших питань (а.с.9). В листі вказано організувати перевірку викладених у зверненні доводів та, за наявності підстав, вжити заходів прокурорського реагування, а також вказано повідомити позивача та Генеральну прокуратуру України про результати перевірки.
03 вересня 2010 року позивач звернулась з запитом на адресу прокуратури Донецької області, в якому ОСОБА_3 просила видати їй на руки копію відповіді на звернення до Генеральної прокуратури України від 06 липня 2010 року. Зазначений запит отриманий прокуратурою Донецької області 03 вересня 2010 року, про що свідчить штамп вх. № 3320 (а.с.10).
На вищезазначений запит прокуратурою Донецької області на адресу позивача направлено лист від 29 вересня 2010 року, в якому зазначено, що звернення щодо неотримання відповіді на скаргу від 06 липня 2010 року розглянуте та за результатами розгляду звернення надано повну та обґрунтовану відповідь від 12 серпня 2010 року (а.с.12).
Колегія суддів погоджується, що фактично, вищезазначений лист прокуратурою Донецької області на адресу позивача направлено 07 жовтня 2010 року, оскільки це підтверджується відповідним доказом - поштовий конверт зі штемпелем (а.с11). Висновок суду першої інстанції, що відповідь відповідачем надано з порушенням термінів, встановлених статтею 20 ОСОБА_4 України «Про звернення громадян», є вірним.
Доводи відповідача з цього приводу не заслуговують уваги, оскільки висновок суду першої інстанції ґрунтуються на доказах наданих позивачем і які знаходяться в матеріалах справи. Відповідач вказане не спростував.
13 жовтня 2010 року ОСОБА_3 був направлений запит до прокуратури Донецької області про надання відповіді на звернення від 06 липня 2010 року та 03 вересня 2010 року (а.с.13). Як вбачається з матеріалів справи, запит позивача від 13 жовтня 2010 року був отриманий прокуратурою Донецької області 15 жовтня 2010 року, про що свідчить підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.15). В запиті від 13 жовтня 2010 року позивач просила надати відповідь на її звернення від 06 липня 2010 року.
На вищезазначений запит прокуратурою Донецької області на адресу позивача направлено лист від 28 жовтня 2010 року № 06/3-6437-07, в якому зазначено про повторне спрямування копії відповіді на звернення позивача від 06 липня 2010 року.
Позивач, також зверталась до прокуратури Донецької області 02 грудня 2010 року та 21 грудня 2010 року з заявами про надання відповіді на її зверненні від 06 липня 2010 року, від 03 вересня 2010 року, від 13 жовтня 2010 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що копію відповіді на звернення ОСОБА_3 від 06 липня 2010 року направлено на адресу заявниці тільки 06 січня 2011 року, про що свідчить поштовий штемпель на конверті поштового відправлення.
Відповідачем щодо спростування зазначеного не було надано оригінал журналу вихідної кореспонденції, який на запит суду необхідно було надати в судове засідання.
В наглядовому провадженні щодо розгляду скарги позивача, надане прокуратурою Донецької області, міститься не оригінал, а ксерокопія відповіді на звернення позивача від 06 липня 2010 року з нечитабельним номером, датою та підписом, що судом першої інстанції вірно не прийнято в якості належного доказу.
Отже, на підставі вищезазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведені факти надання відповіді на заяву позивача від 06 липня 2010 року.
Пунктом 1.2, 1.3 Наказу Генеральної прокуратури України «Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України» від 28.12.2005 року № 9гн (надалі - Наказ) наказано при здійсненні перевірок за зверненнями забезпечити повне, об'єктивне та якісне вирішення кожного викладеного доводу, надавати юридично грамотну, обґрунтовану та мотивовану відповідь з посиланням на законодавчі акти. За необхідності до проведення перевірок залучати фахівців відповідних контролюючих і правоохоронних органів, авторів звернень. Також наказано вживати вичерпних заходів щодо задоволення обґрунтованих звернень і реального поновлення порушених прав, застосовуючи у повному обсязі надані законом повноваження.
Згідно пункту 6.1 Наказу звернення громадян, запити, звернення народних депутатів України, депутатів місцевих рад вважаються вирішеними та знімаються з контролю, якщо поставлені в них питання перевірено, вжито необхідних заходів, дано вичерпні відповіді згідно з чинним законодавством і направлено письмову відповідь.
При вивченні матеріалів справи, знайшов своє підтвердження той факт, що відповідач порушив право позивача на одержання відповіді, передбачене ОСОБА_4.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди витрат, пов'язаних з поданням нерозглянутого звернення в сумі 6, 40 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., у зв'язку із наступним.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як вбачається з Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно п.2 Пленуму відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної .шкоди.
Проте, позивачем, а ні в позові, а ні в апеляційній скарзі чітко не зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими.
Згідно із статтею 25 ОСОБА_4 України «Про звернення громадян» у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.
Отже, у зв'язку з тим, що позивач в позовній заяві просить визнати незаконними дії відповідача щодо факту ненадання відповіді на заяву, а основною підставою для відшкодування завданих громадянину матеріальних збитків, пов'язаних з поданням і розглядом скарги є задоволення скарги громадянина, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вимоги про відшкодування матеріальної не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 166 КАС України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Отже, виходячи з змісту вказаної статті, постановлення окремої ухвали - це є правом суду, а не його обов'язком, тому позовні вимоги щодо постановлення окремої ухвали щодо усунення порушення закону відносно позивача та притягнення винних посадових осіб до відповідальності, також є необґрунтованими.
Доводи апелянта позивача не заслуговують уваги з наступних підстав.
Колегія суддів, вважає обґрунтованим застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 11 КАС України для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, а саме визнання неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, що полягала в ненаданні відповіді ОСОБА_3 на заяву від 06 липня 2010 року; визнання неправомірними дії прокуратури Донецької області щодо надання відповіді на заяву ОСОБА_3 від 03 вересня 2010 року поза терміни, встановлені статтею 20 ОСОБА_4 України «Про звернення громадян»; визнання неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, що полягала в ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_3 від 13 жовтня 2010 року та зобов'язання прокуратуру Донецької, області розглянути заяву ОСОБА_3 від 06 липня 2010 року та надати відповідну відповідь.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не має.
Повний текст ухвали виготовлено 15 квітня 2011 року.
Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та прокуратури Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Донецької області про визнання дій протиправними, відшкодування моральної та матеріальної шкоди залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.
Колегія суддів: О.В. ОСОБА_5 ОСОБА_6 Гімон