Головуючий у 1 інстанції - Бондаренко Н.О.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
10 березня 2011 року справа №2а-1235/10/1231
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сіваченка І.В.
суддів Дяченко С.П. , Шишова О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області на постанову Стахановського міського суду Луганської області від 31 грудня 2010 року у справі №2а-1235/10/1231 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області «про перерахунок пенсії», -
Постановою Стахановського міського суду Луганської області від 31 грудня 2010 року у справі №2а-1235/10/1231 позов задоволено частково, а саме: визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області щодо не донарахування ОСОБА_2 підвищення до пенсії за період з 13.03.2010 року по 28.10.2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірною та зобов'язано Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області здійснити перерахунок підвищення до пенсії у розмірі 30% пенсії за віком, як дитині війни на користь позовом ОСОБА_2 за період з 13.03.2010 року по 28.10.2010 року, з урахуванням раніше сплачених сум, виходячи з того, що розмір мінімальної пенсії за віком складає не менше розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом в місяці, за який нараховується підвищення до пенсії.
Адміністративний позов ОСОБА_2 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області здійснити перерахунок підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 року по 13.03.2010 року залишено без розгляду.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Позивач просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю, а відповідач - відмовити у задоволені позову повністю.
Судом першої інстанції справа розглянута в порядку скороченого провадження, тому відповідно до абз.4 частини восьмої статті 183-2 КАС України апеляційна скарга розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до статті 1 Закону України від 18.11.2004 № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі - ОСОБА_3 № 2195-IV) позивач має правовий статус дитини війни.
Згідно статті 6 Закону № 2195-IV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 1 розділу IV "Прикінцеві положення" Закону № 2195-IV, цей ОСОБА_3 набирає чинності з 1 січня 2006 року.
З метою захисту своїх прав, передбачених Законом № 2195-IV, позивач просив зобов'язати відповідача зробити нарахування йому як дитині війни недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги з 1 січня 2006 року.
Позовні вимоги за 2006 рік залишені без розгляду ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року з огляду на пропуск строку звернення до суду.
Крім того, пунктом 17 статті 77 Закону України від 25.12.2005 № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону № 2195-IV.
Однак, Законом України від 19.01.2006 N 3367-ІУ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону № 2195-IV, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. ОСОБА_3 був опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 2 квітня 2006 року.
Тобто, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону № 2195-IV знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки такі умови не настали, підстави для задоволення позову щодо підвищення пенсії за 2006 рік відсутні.
Далі, Законом України від 19.12.2006 N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-IV та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-IV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону № 2195-IV. Тобто, з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судом першої інстанції установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача. Тому протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії в період із липня по грудень 2007 року.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області «про перерахунок пенсії» за період з 1 січня 2007 року по 12 вересня 2007 року залишено без розгляду.
В той же час, можливість поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом передбачена частиною першою статті 100 КАС України.
До прийняття Конституційним судом України рішення від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 розгляд справ тієї категорії, в якій звернувся позивач з позовом в цій справі, відбувався за правилами Цивільного процесуального кодексу України, де строк позовної давнини визначений в три роки (Глава 6 Розділу І ЦПК України, Глава 19 ЦК України).
В інформаційному листі від 13.10.2010 № 1425/11/13-10 Вищий адміністративний суд України зазначив, що судам слід ураховувати, що звернення особи до 9 вересня 2010 року до місцевого загального суду з позовною заявою в межах строку, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України, яка не була розглянута у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.
З матеріалів справи вбачається, що 13 вересня 2010 року ОСОБА_2 звертався до Стахановського міського суду Луганської області з позовною заявою в порядку ЦПК України з того самого спору, що і в цій адміністративній справі. При цьому саме в зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 та справа не була розглянута (а.с.29,30).
Позивачем адміністративний позов подано в межах шестимісячного строку після зміни строку звернення до суду в цій категорії справ, яка відбулась в зв'язку з рішенням Конституційного суду України від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010.
Тому строк звернення до суду із цим адміністративним позовом підлягає поновленню в межах строку, визначеного ЦПК України, від дати звернення з позовом в цивільній справі, тобто з 13 вересня 2007 року.
Враховуючи наявність змін в законодавстві щодо строку звернення до суду, суд першої інстанції необґрунтовано за заявою позивача не визнав цю причину поважною та неправильно не поновив вказаний строк.
Відтак, задоволенню підлягають позовні вимоги з 13 вересня по 31 грудня 2007 року.
Що стосується нарахування підвищення до пенсії за 2008 рік, то Законом України від 28.12.2007 N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу II, були внесені зміни у статтю 6 Закону № 2195-IV, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо змін, унесених до статті 6 Закону № 2195-IV.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону № 2195-IV в їх первинній редакції.
Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що протиправною є також бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії з 22 травня 2008 року.
Зі статті 6 Закону № 2195-IV випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону № 1058-ІV. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, правильними є висновки суду першої інстанції щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону № 1058-ІV, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону № 2195-IV.
Положення статті 7 Закону № 2195-IV, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, колегія судців не бере до уваги з таких підстав.
Статтею 88 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону № 2195-IV.
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону № 2195-IV.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повно важення щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог статті 6 Закону № 2195-ІV і здійснити позивачу відповідні нарахування, але на порушення зазначеної статті таких нарахувань не проводив, чим і допустив протиправну бездіяльність.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни місцевий суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для вико нання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядаються.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2009 року.
Керуючись статтями 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області - залишити без задоволення.
Постанову Стахановського міського суду Луганської області від 31 грудня 2010 року у справі №2а-1235/10/1231 - скасувати.
Позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області «про перерахунок пенсії» - задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області щодо нарахування щомісячної соціальної допомоги ОСОБА_2, як дитині війни.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду в м. Стаханові Луганської області здійснити перерахування та виплату на користь ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% пенсії за віком, як дитині війни, з 13 вересня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: І.В.Сіваченко
Судді: С.П.Дяченко
ОСОБА_4