Головуючий у 1 інстанції - < Суддя першої інстанції >
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
01 червня 2010 року справа №2а-21274/09/0570
зала судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Яманко В.Г., Радіонової О.О., при секретарі Сухоцькій Д.Ю., за участю: ОСОБА_2 - особисто; відповідача № 1: ОСОБА_3 - по довіреності; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року у адміністративній справі № 2-а-21274/09/0570 за позовом ОСОБА_2 до 1. - Міністерства юстиції України, 2. - Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; 3.- Державного казначейства України про визнання неправомірними дій та бездіяльності Міністерства юстиції (Департаменту державної виконавчої служби), пов'язаних із несвоєчасним винесенням та надісланням постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стягнення матеріальної шкоди сумі 13 грн. 20 коп.; стягнення моральної шкоди в сумі 1500,00 грн. скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та витребування виконавчого листа № 2а-28409/08 та відкриття виконавчого провадження,
У грудні 2009 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, який було уточнено під час судового розгляду.
В обґрунтування позову зазначив, що заявою від 25 вересня 2009 року він направив виконавчий лист № 2а-28409/08 про стягнення з Державного бюджету України на його користь 788 грн. 50 коп., який виданий Донецьким окружним адміністративним судом. Однак, 21 листопада 2009 року виконавчий лист був повернутий позивачу разом із супровідним листом від 10 жовтня 2009 року, в якому було вказано, що йому відмовлено у відкритті виконавчого провадження, також була надіслана сама постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 15636170 від 15 жовтня 2009 року (арк. справи 7). Підставою відмови у відкритті виконавчого провадження було визначено невідповідність виконавчого листа вимогам, передбаченим ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає ці дії неправомірними, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України, департамент державної виконавчої служби як орган державної виконавчої влади зобов'язаний забезпечити реалізацію його прав та самостійно звернутися до суду для вирішення питання про спосіб виконання судового рішення. Зазначив, що державний виконавець повинен виконати рішення суду, а не повертати йому виконавчий лист. Крім того, просив у разі задоволення позову стягнути матеріальну шкоду у сумі 13 грн. 90 коп., яка пов'язана із поштовими відправленнями, та моральну шкоду в сумі 1500,00 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року позов було задоволено частково. Визнано неправомірними дії Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, пов'язані із несвоєчасним винесенням постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та направленням його на адресу позивача. Скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №15636170 від 15 жовтня 2009 року. Зобов'язано Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України витребувати виконавчий лист № 2а-28409/08 та відкрити по ньому виконавче провадження. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що державний виконавець не скористався своїм правом на подання відповідної заяви про роз'яснення судового рішення та про заміну сторони виконавчого провадження, вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав другого відповідача витребувати виконавчій лист та відкрити по ньому виконавче провадження. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року в частині відмови в задоволенні позову скасувати і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вважаючи, що дане судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України також подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року скасувати і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, також вважаючи, що дане судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права
Позивач у судове засідання з'явився, наполягав на задоволенні апеляційної скарги, з чим не погоджувався представник відповідача № 1.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг та наданих заперечень, пояснення сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі позивача залишити без задоволення, вимоги апеляційної скарги другого відповідача задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, з наступних підстав.
Колегія суддів зазначає, що одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є законність. Частина 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, стосовно задоволення позовних вимог щодо визнання неправомірними дій та бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України, пов'язаних із несвоєчасним винесенням та надісланням постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Органами державної виконавчої служби, згідно зі статтею 3 Закону України "Про державну виконавчу службу", є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не задоволений діями державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4, оскільки постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження виносить саме державний виконавець як посадова особа. Крім того, строки прийняття рішення про винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження встановлені ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», передбачені саме для державного виконавця як посадової особи органу державної влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Таким чином, колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку, що у даному випадку позивач повинен був звернутися з позовом про визнання дій неправомірними саме до державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, як до посадової особи органу державної влади.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно приписів ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть у тому випадку, коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах, або сторони, які особисто не беруть участі в процесі. Суд повинен розглянути такий спір, тому що правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що в адміністративному процесі існує процесуальний інститут заміни неналежного відповідача. Наявність такого інституту в адміністративному судочинстві обумовлена публічно-правовим характером спорів і принципом офіційного з'ясування обставин у справі. Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає можливості продовження розгляду справи після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача за відсутності клопотання нового відповідача або залученого співвідповідача про розгляд справи спочатку.
Таким чином, суд першої інстанції повинен був розглянути адміністративну справу в межах вимог позивача і відмовити у задоволенні в зазначеній частині позову, оскільки визначений позивачем відповідач не порушив його прав, свобод та інтересів.
Щодо задоволення позовних вимог позивача в частині скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №15636170 від 15 жовтня 2009 року, колегія суддів зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2009 року у справі 2а-28409/08 позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково, на підставі чого 18.09.2009 року судом першої інстанції було видано виконавчий лист від 18.09.2009 року, за яким було зобов'язано Департамент державної виконавчої служби стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 788,50 грн. Боржником в виконавчому листі зазначено - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:
виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;
ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.
Статтею 19 зазначеного Закону встановлені вимоги до виконавчого документу. Отже, у виконавчому документі повинні бути зазначені:
назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;
дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;
найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
резолютивна частина рішення;
дата набрання чинності рішенням;
строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.
Згідно виконавчого листа, наявного в матеріалах справи, боржником за виконавчим документом визначений Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який, відповідно до Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2007 № 549/к, є структурним підрозділом Міністерства юстиції України та не є юридичною особою.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не може бути боржником у виконавчому провадженні, оскільки не є ні фізичною, ні юридичною особою.
Отже, пунктом 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 вказаного Закону.
Стосовно ж задоволення судом першої інстанції позовних вимог позивача в частині зобов'язання Департамента Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України витребувати виконавчий лист № 2а-28409/08 та відкрити по ньому виконавче провадження, колегія суддів вважає доречним зазначити наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, колегія суддів наголошує, що ані Законом України «Про виконавче провадження», ані жодним іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо витребування виконавчих листів для виконання, оскільки особа, на користь якої видано виконавчий документ або її уповноважений представник мають право звернутись с заявою про відкриття виконавчого провадження, однак це жодним чином не є обов'язком органу виконавчої служби з огляду на вимоги статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що згідно статті 86 Закону України «Про виконавче провадження» відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, підлягають тільки збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження. Моральна шкода не є збитком у розумінні статті 1167 Цивільного Кодексу України
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки, однак якщо при такому з'ясуванні буде встановлено порушення закону, що призвели до неправильного вирішення справи, поза межами оскарження, суд апеляційної інстанції може вийти за ці межі.
З таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. 195, 196, 198 ч. 1 п. 3, ст. 202 ч. 1 п. 4 ч. 2 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Департамента державної виконавчої служби міністерства юстиції України - задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року у справі № 21274/09/0570 - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст виготовлено 04 червня 2010 року.
Головуючий суддя: Г.М.Міронова
Судді: В.Г.Яманко
ОСОБА_5