Суддя-доповідач - Білак С. В.
Головуючий у 1 інстанції - Златін С.В.
09 вересня 2015 рокусправа № 804/7359/15
приміщення суду за адресою: 49083, м. Дніпропетровськ, пр.імені Газети "Правда", 29
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Олефіренко Н.А. Шальєвої В.А. , секретар судового засідання - Фірсік Д.Ю., за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповіда - Атрошенко В.М., розглянувши у відкритому судового засіданні апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 р. у справі №804/7359/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
10.06.2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.05.2015 року № Ф-0010451703, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.05.2015 року № 0010411703, визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.05.2015 року № 0010461703.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно дійшов до висновків про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014", оскільки факт виконання договорів, укладених позивачем з вказаними вище контрагентами, підтверджується видатковими та податковими накладними, позивач використав отриманий товар у власній господарській діяльності. Порушення податкової дисципліни контрагентів позивача та не знаходження останніх за юридичною адресою не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнати частково протиправною та скасовано вимогу Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.05.2015 року № Ф-0010451703 в частині суми єдиного внеску у розмірі 132 311,67 грн.
Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області форми "р" від 12.05.2015 року № 0010411703 в частині суми основного платежу з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 193 029,65 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 96 514,83 грн.
Визнано частково протиправним та скасовано рішення Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.05.2015 року № 0010461703 в частині штрафної санкції у розмірі 6 615,58 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено Акт від 20.04.2015 року №24/10/04-10-17-03-19-2968503758 та винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Позивач не мав права на формування витрат з наявними ознаками відсутності факту реального здійснення господарської діяльності в 2013 році на загальну суму 779 916, 68 грн., в 2014 році на суму 321 586, 74 грн. у зв'язку з не наданням до перевірки первинних документів підтверджуючих транспортування товару, а також враховуючи акти зустрічних звірок наданих іншими податковими інспекціями.
Окрім того, позивачем до валових витрат за 2014 рік включена вартість придбаних ТМЦ, що входять до вартості послуг, які надані в 2014 році, але не сплачені станом на 01.01.2015 року, чим порушено п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України.
Також перевіркою було встановлено заниження позивачем оподаткованого доходу за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р на загальну суму 1 181 378,64 грн., у зв'язку з не підтвердженням реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014", у зв'язку з чим підлягає донарахуванню податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 195 619, 80 грн.
За результатами перевірки встановлено, що чистий оподатковуваний дохід за 2013 рік становить 812 636, 92 грн., за 2014 рік - 451 808, 34 грн., з огляду на що відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачу донараховано єдиний внесок.
З огляду на вищевикладене, висновки перевіряючих, викладені в акті перевірки є правомірними та здійснені в межах діючого законодавства України.
Представник відповідача в судовому засідання доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що з 23.03.2015 року по 10.04.2015 року посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено Акт від 20.04.2015 року № 24/10/04-10-17-03-19-2968508758, в якому встановлено наступні порушення:
- неналежне ведення обліку доходів і витрат;
- заниження валових доходів та завищення валових витрат, що призвело до заниження оподатковуваного доходу за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, в результаті чого нараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 195 619,80 грн., в т.ч. за 2013 рік 131 167,39 грн. та за 2014 рік 64 452,41 грн.;
- заниження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 139 008,27 грн. в т.ч. за 2013 рік 71 831,55 грн. та за 2014 рік 67 176,72 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято:
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.05.2015 року № Ф-0010451703, якою визначено суму недоїмки з єдиного внеску у розмірі 139 008,27 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.05.2015 року № 0010461703, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 6 950,41 грн.;
- податкове повідомлення - рішення форми "р" від 12.05.2015 року № 0010411703, яким нараховано суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 195 619,80 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 97 809,90 грн.
Висновки акту перевірки обґрунтовані наступним:
- позивач в порушення вимог статті 164 ПК України не включив до загального оподатковуваного доходу грошові кошти, які ним отримані на розрахунковий рахунок, у розмірі 19 298,58 грн., в т.ч. за 2013 рік - 4532,74 грн. та за 2014 рік 14 765,84 грн.;
- позивач безпідставно в порушення вимог п.138.4 ст. 138 ПК України включив до складу витрат вартість товарно-матеріальних цінностей у розмірі 60 576,65 грн., які використані для надання послуг з ремонту автотранспортних засобів, оскільки позивач не отримав дохід від надання вказаних послуг (рахується дебіторська заборгованість);
- господарські операції позивача з ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014" не спрямовані на настання реальних правових наслідків, оскільки: вказані контрагенти порушують податкову дисципліну та не знаходяться за податковою адресою; правочини вказаних контрагентів визнано нікчемними податковим органом; не надано доказів транспортування товару.
Щодо порушення позивачем статті 164 ПК України, а саме не включення позивачем до загального оподатковуваного доходу грошових коштів, які отримані позивачем на розрахунковий рахунок, у розмірі 19 298,58 грн., в т.ч. за 2013 рік - 4532,74 грн. та за 2014 рік 14 765,84 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Вказане правопорушення визнане позивачем, а тому згідно ч.3 ст. 72 КАС України зазначені обставини, можуть не доказуватися перед судом.
На підставі викладеного висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем оподатковуваного доходу на 19 298,58 грн., в т.ч. за 2013 рік - 4532,74 грн. та за 2014 рік 14 765,84 грн., внаслідок не включення до загального оподатковуваного доходу грошових коштів, які отримані позивачем на розрахунковий рахунок є обґрунтованими та доведеними.
Щодо порушення позивачем вимог п.138.4 ст. 138 ПК України під час формування витрат у розмірі 60 576,64 грн. колегія суддів зазначає наступне.
З акту перевірки вбчається, що позивачем до валових витрат 2014 року включена вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей на суму 60 576,64 грн., що входять до вартості послуг, які надані позивачем в 2014 році, але які не оплачено станом на 01.01.2015 року.
Надані позивачем послуги з ремонту транспортних засобів оформлено актами наданих послуг, копії яких містяться у матеріалах справи, та які складено та підписано у 2014 році, що не заперечується відповідачем у акті перевірки.
Також податковим органом підтверджується факт купівлі позивачем товарно-матеріальних цінностей на суму 60 576,64 грн., що в подальшому увійшли до вартості послуг, які надані позивачем в 2014 році (сторінка 26 -27 акту перевірки).
Таким чином, спір, який виник між сторонами у даному випадку, зводиться до практичного застосування п.138.4 ст. 138 ПК України.
Згідно п.177.2 та п. 177.4 ст. 177 ПК України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
У відповідності до п.138.1.1 ст. 138 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг
Відповідно до пп. 14.1.228 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III Кодексу.
Пунктом 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) до складових собівартості товарів (робіт, послуг) належать:
прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 138.8.1 ст. 138 Кодексу);
прямі витрати на оплату праці, до яких включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (при виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 138.8.2 ст. 138 Кодексу);
амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв (п. 138.9 ст. 138 Кодексу).
Тобто при розрахунку об'єкта оподаткування платник податку має право врахувати витрати, включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), одночасно з визнанням доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за правилами податкового обліку доходи від продажу товарів у платника податку виникають за датою переходу покупцеві права власності, а при наданні послуг чи виконанні робіт - за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з тим, що витрати, які впливають на собівартість реалізованих товарів, наданих послуг, виконаних робіт, включаються до складу витрат при розрахунку об'єкта оподаткування одночасно з визнанням доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).
Приймаючи до уваги те, що п. 138.4 ст. 138 Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказує саме на "визнання доходів", а не на їх "фактичне одержання", а також те, що дохід при наданні послуг чи виконанні робіт виникає за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач вправі включити до витрат у 2014 році суму 60 576,64 грн. за придбані товарно-матеріальні цінності, оскільки останні використанні позивачем під час надання послуг, факт надання яких підтверджується актами наданих послуг підписаними у 2014 році.
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що позивач правомірно сформував витрат у 2014 році на суму 60 576,64 грн.
Щодо реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014" укладено договори поставки товару, копії яких містяться у матеріалах справи, у відповідності до яких ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014" зобов'язувались поставити позивачу товар, у останній зобов'язався його оплатити.
Факт поставки ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014" товарів для позивача підтверджується податковими та видатковими накладними, копії яких містяться у матеріалах справи.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому у відповідності до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 3 Закону України "Про бухгалтерськийоблік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Оглянуті судами першої та апеляційної інстанцій первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами господоювання.
Докази підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій в матеріалах справи відсутні.
Тобто, надані до суду первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а тому є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.
З витягів з ЄДРПОУ контрагентів позивача, які містяться в матеріалах справи вбачається, що ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014" були зареєстрованими юридичними особами на момент здійснення з позивачем господарських операцій.
Відповідно до витягу з ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
З акту перевірки вбачається, що позивач має виробничі потужності для виконання ремонту та обслуговування транспортних засобів: автомайстерню, обладнання для виконання робіт та найманих працівників.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач має на праві власності транспортні засоби, які, як вбачається з письмових пояснень позивача, були використані для перевезення товарів від ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014", що свідчить про відсутність необхідності товарно-транспортних накладних для підтвердження транспортування отриманого відповідачем товару.
Окрім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
З матеріалів справи вбачається, що позивач використав отримані товари від ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014" ТМЦ у власній господарській діяльності, а саме: використав для надання послуг з технічного обслуговування транспортних засобів для ПП "Транс Логістік", ТОВ "Дніпропетровський автоцентр МАЗ", ТОВ "Альтера", ПАТ "АТП № 11263", ПАТ "Дніпронафтопродукт", ТОВ "Агрофірма "Дніпропетровська", ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод", ТОВ "Автек-Дніпро", ТОВ "Вантажавтозапчастина", ТОВ "Агрофірма "Санрайз", що підтверджується копіями договорів, актів наданих послуг, рахунків на оплату, що містяться в матеріалах справи.
Щодо посилань контролюючого органу на акти перевірок (зустрічних звірок) щодо господарської діяльності контрагентів позивача з їх контрагентами колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
Верховний Суд України у постанові від 11.01.2011 року зазначив, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року, від 31.01.2011 року.
Зазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
За результатом розгляду справи, колегією суддів не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання укладених договорів.
Наявними в матеріалах справи первинними документами, які також були досліджені в ході перевірки позивача, в повному обсязі підтверджено виконання умов договорів ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014" та отримання товару позивачем.
За наведених обставин матеріалами справи в повному обсязі підтверджено правомірність визначення позивачем витрат, відображених у деклараціях про майновий стан і доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених з огляду на встановлення реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Торг Консар", ТОВ "Сіріус Опт", ТОВ "Днепртехноком", ТОВ "Формула Профіт", ТОВ "Мані-Тайм", ТОВ "Парус-2014" та ТОВ "Елітстройбуд-2014".
Отже, під час розгляду справи підтвердилося лише одне правопорушення допущене позивачем, а саме: не включення до загального оподатковуваного доходу грошові кошти, які отримані позивачем на розрахунковий рахунок, у розмірі 19 298,58 грн., в т.ч. за 2013 рік - 4532,74 грн. та за 2014 рік - 14 765,84 грн.
З матеріалів справи вбачається що позивач задекларував за 2013 рік чистий (оподатковуваний) дохід у розмірі 28 187,50 грн., а за 2014 рік - 54 879,12 грн. (сторінка 27 акту перевірки).
Сума податку, яка задекларована та сплачена позивачем з вказаного чистого доходу за 2013 рік становить 4 228,13 грн., а за 2014 рік - 8 231,88 грн.
За результатами розгляду справи судом встановлено факт заниження позивачем доходу за 2013 рік у розмірі 4532,74 грн. та за 2014 рік у розмірі 14 765,84 грн.
Таким чином, чистий (оподатковуваний) дохід позивача за 2013 рік, з урахуванням висновків суду, становить: 32 720,24 грн., а за 2014 рік - 69 644,96 грн.
Отже, сума податку на доходи фізичних осіб, яка занижена позивачем за 2013 рік, становить: 375,29 грн. (32 720,24 грн. х 0,15 - 4532,74 грн.); сума податку на доходи фізичних осіб, яка занижена позивачем за 2014 рік, становить: 2214,86 грн. (69644,96 грн. х 0,15 - 8231,88 грн.); загалом сума за 2013 та 2014 роки становить 2590,15 грн.
За вказаних обставин сума податку на доходи фізичних осіб, яку повинен сплатити позивач за 2013 та 2014 роки становить 2590,15 грн.
Згідно п.123.1 ст. 123 ПК України позивач повинен сплатити штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, оскільки це повторне правопорушення допущене позивачем протягом 1095 календарних днів з дня попереднього визначення податковим органом податку на доходи фізичних осіб.
Отже, розмір штрафної (фінансової) санкції становить 1295,07 грн.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з тим, що податкове повідомлення - рішення від 12.05.2015 року №0010411703 є частково протиправним та підлягає скасуванню в частині основного зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 193 029,65 грн. та в частині штрафної (фінансової) санкції у розмірі 96 514,83 грн..; в іншій частині податкове повідомлення - рішення є правомірним.
Щодо позовних вимог визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу нараховано суму єдиного внеску та штрафні санкцій за його не сплату, оскільки відповідач не визнав витрати сформовані позивачем за 2013 та 2014 роки, а також за заниження позивачем доходів за вказаний період.
Згідно п.2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У відповідності до п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Під час розгляду справи було встановлено правомірність формування позивачаем валових витрат у 2013 та 2014 році.
Однак судом під час розгляду справи встановлено заниження отриманого доходу у розмірі 19 298,58 грн., в т.ч. за 2013 рік - 4532,74 грн. та за 2014 рік 14 765,84 грн., а тому чистий (оподатковуваний) дохід позивача за 2013 рік, з урахуванням висновків суду, становить: 32 720,24 грн., а за 2014 рік - 69 644,96 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач задекларував та сплатив єдиний соціальний внесок у 2013 році у розмірі 9 781,08 грн. та за 2014 рік - 19 043,04 грн.
Отже, сума єдиного соціального внеску яку позивач повинен доплатити за 2013 рік становить 1572,84 грн. (32 720,24 грн. х 0,347 - 9 781,08 грн.); за 2014 рік 5 123,76 грн. (69644,96 х 0,347 - 19 043,04 грн.); загалом сума за 2013 та 2014 роки становить 6 696,60 грн.
Згідно п.3 ч.11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спріних правовідносин) орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Штрафна санкція становить 334,83 грн.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є частково протиправними та такими, що підлягають скасуванню в частині суми єдиного внеску у розмірі 132 311,67 грн. та в частині штрафних санкцій у розімірі 6 615,58 грн. відповідно, в іншій частині вказані рішення є правомірними.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неповно з'ясувано обставини справи, що мають значення для справи та
допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлене порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи по суті.
За наведених обставин, колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 р. у справі №804/7359/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки) - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 09 вересня 2015 року, в повному обсязі ухвала складена 14 вересня 2015 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України - з дня складання рішення в повному обсязі.
Головуючий суддя С.В. Білак
Судді В.А.Шальєва
Н.А.Олефіренко