ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
28 вересня 2015 року Справа № 913/449/15
Провадження №4/913/449/15
За позовом
Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа”, м. Лисичанськ, Луганська область
про стягнення 3 431 659 грн. 54 коп.
Суддя: Старкова Г.М.
секретар судового засідання: Наумова В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 14-138 від 13.05.2014;
від відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 2 від 14.01.2015.
Суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 640 887 грн. 08 коп., інфляційних нарахувань в сумі 2 790 772 грн. 46 коп.
Представник позивача у судовому засіданні 30.07.2015 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Позивач, посилаючись на норми статей 526, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 22, 193, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним сторонами договором купівлі - продажу природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 стосовно несвоєчасної оплати за отриманий природний газ, та просить суд позов задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 640 887 грн. 08 коп., інфляційні нарахування в сумі 2 790 772 грн. 46 коп.
У відзиві на позовну заяву № 1835 від 04.09.2015 відповідач заперечує проти позову та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи тим, що 17.10.2014 між учасниками розрахунків, до яких відносяться сторони у справі, був укладений договір № 828/30 про організацію взаєморозрахунків, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п.2 ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України» і Порядку та умов надання субвенції.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.09.2015 подав заяву в порядку ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи на 15 днів з урахуванням особливостей розгляду справи. Представник позивача підтримав заяву про продовження строку розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.09.2015 у справі № 913/449/15 (з урахуванням ухвали суду від 21.09.2015 про виправлення описки) продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів - до 28.09.2015.
Представник відповідача у судовому засіданні 28.09.2015 надав заяву в порядку ст. 22 ГПК України, якою просить суд долучити до матеріалів справи копії постанови Верховного суду України від 01.07.2015 у справі № 924/1230/14 та постанов Вищого господарського суду України від 16.07.2015 у справі № 927/1733/14 та від 09.09.2015 у справі № 916/320/15-г. Вказана заява судом розглянута та залучена до матеріалів справи з наданими до неї документами.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи представників позивача та відповідача, суд
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі за текстом - Продавець, позивач) та Комунальним підприємством “Лисичанськтепломережа” (далі за текстом - Покупець, відповідач) був укладений договір на купівлю - продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 (далі за текстом - Договір), згідно якого продавець зобов'язаний передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі за текстом - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.
На виконання умов договору позивач поставив протягом жовтня 2011 року, жовтня-грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 11 311,893 тис.куб.м на загальну суму 14 809 530,31 грн., що підтверджено актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 14 809 530 грн. 31 коп., з яких: від 31.10.2011 № 11луг ТЕ за жовтень 2011 року на суму 1 592 798,91 грн., від 27.11.2012 за жовтень 2012 року на суму 1 715 447,38 грн., від 30.11.2012 за листопад 2012 року на суму 4 313 518,12 грн., від 31.12.2012 за грудень 2012 року на суму 7 187 765,90 грн.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач зазначив, що станом на 18.12.2014 відповідачем повністю сплачено основний борг за спожитий природний газ на загальну суму 14 809 530,31 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою підприємство про сальдо, але платежі здійснювалися не завжди своєчасно, з порушенням умов п.1.1 та п.6.1 договору.
Відповідачем несвоєчасно виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, тому позивач, відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3 % річних в сумі 640 887 грн. 08 коп. за період з 14.12.2012 по 14.01.2013, інфляційні нарахування в сумі 2 790 772 грн. 46 коп. за період з грудня 2012 року по грудень 2014 року( згідно надано позивачем розрахунку).
У зв'язку з тим, що відповідач несвоєчасно провів оплату за отриманий природний газ, позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 640 887 грн. 08 коп., інфляційні нарахування в сумі 2 790 772 грн. 46 коп. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на умови договору на купівлю - продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 та на положення ст.ст. 526, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 193, 231 Господарського кодексу України.
Відповідач відзивом на позовну вимогу позовні вимоги відхилив з підстав, викладених у відзиві.
Оцінивши матеріали справи та письмові доводи представника позивача у їх сукупності, суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 в силу п.1 ч.2 ст.11 ЦК України.
За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 та додаткові угоди до нього за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, підписаний повноважними представниками сторін, відповідає вимогам, передбаченим статтями 628, 639, 655 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі за текстом - Продавець, позивач) та Комунальним підприємством “Лисичанськтепломережа” (далі за текстом - Покупець, відповідач) був укладений договір на купівлю - продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 (далі за текстом - Договір), згідно якого продавець зобов'язаний передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі за текстом - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1 договору). Також до вказаного договору між сторонами укладено низку додаткових угод.(а.с.9-16).
Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.
Продавець передає покупцю природний газ в обсязі, зазначеному у п. 2.1 договору.
Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.
Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання п. 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язався сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов вказаного договору позивач передав у власність покупця протягом жовтня 2011 року, жовтня-грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 11 311,893 тис.куб.м на загальну суму 14 809 530,31 грн., що підтверджено актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 14 809 530 грн. 31 коп., з яких: від 31.10.2011 № 11луг ТЕ за жовтень 2011 року на суму 1 592 798,91 грн.(сплачено у повному обсязі), від 27.11.2012 за жовтень 2012 року на суму 1 715 447,38 грн.(сплачено у повному обсязі), від 30.11.2012 за листопад 2012 року на суму 4 313 518,12 грн.(сплачено частково в сумі 589 088,98 грн.), від 31.12.2012 за грудень 2012 року на суму 7 187 765,90 грн. не сплачено у повному обсязі (а.с. 17-20).
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.12.2014 становила 10 912 195,04 грн. за поставлений природний газ у листопаді і грудні 2012 року.
Комунальне підприємство «Лисичанськтепломережа» є підприємством теплової комунальної енергетики, заснованим на майні територіальної громади м.Лисичанська. Основним видом господарської діяльності Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання населенню, бюджетним та іншим організаціям міст Лисичанськ, Новодружеськ, Привілля.
Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-IV.
Статтею 8 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.
Стаття 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.
У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Таким механізмом компенсації є субвенція з Державного бюджету України спрямована на відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію, яка постачається населенню.
На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 "Про затвердження порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або органами державної влади чи місцевого самоврядування".
Пунктом 4 вказаної постанови визначено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості, у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію та відступлення прав вимоги щодо заборгованості за природний газ на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 29.01.2014 було укладено договір про організацію взаєморозрахунків № 838/30 від 17.10.2014 між Територіальним органом казначейства в Луганській області, Департаментом фінансів Луганської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Лисичанської міської ради, Управління з виконання політики Лисичанської міської ради в галузі житлово-комунального господарства, Комунальним підприємством «Лисичанськтепломережа» та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".
Частинами 1, 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Відповідно до умов цього договору, організовано проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 статті 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги за централізоване водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів Украйни від 29.01.2014 №30.
Сторонами погоджено перелік підприємств, установ та організацій, що беруть участь у проведенні взаєморозрахунків та послідовність виконання сторонами договору.
Згідно з п.п. 2 п. 11 сторонами погоджено не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.
Після виконання договору сторони не мають жодної претензії стосовно предмету договору (п.15 договору).
Відповідно до п. 10 договору про організацію взаєморозрахунків № 838/30 від 17.10.2014 сторони за договором зобов'язувались забезпечити подання до територіальних органів казначейства належним чином оформлених договорів та платіжних документів згідно з Порядком та умовами надання субвенції, не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» перед Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за договором на купівлю- продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування, що підтверджується, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування» та фактом укладення договору про організацію взаєморозрахунків № 838/30 від 17.10.2014.
Матеріалами справи підтверджено, що 18 грудня 2014 року на виконання умов договору про організацію взаєморозрахунків № 838/30 від 17.10.2014 сума грошових коштів в розмірі 10 912 195,00 грн. була перерахована з рахунку Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» на рахунок Публічного акціонерного Товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" згідно платіжного доручення № 3 від 24.11.2014 в якості оплати за спожитий природний газ, отриманий за договором на купівлю-продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2012 (а.с.70).
Після виконання вищевказаного договору сторони не мають жодної претензії стосовно предмету договору (п.15 договору).
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання грошового зобов'язання в частині погашення заборгованості перед позивачем за спожитий природний газ у відповідності до договору № 14/2311/11 від 30.09.2011 впродовж 2012 року, яка виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.
Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько- правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Також слід зазначити, щодо особливостей здійснення КП «Лисичанськтепломережа» (відповідач у справі) господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчу обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідно до чого КП «Лисичанськтепломережа» не могла самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, у зв'язку з чим вина відповідача у прострочені платежів за договором на купівлю- продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011 відсутня, а тому суд вважає, що відсутній склад правопорушення, що згідно ст. 217 ГК України та ст. 614 ЦК України позбавляє позивача права застосувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2014 у справі № 5011-35/1271-2012.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі викладеного, суд вважає, що у позивача відсутності правові підстави для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення оплати у сумі 14 809 530,31 грн. за договором на купівлю- продаж природного газу № 14/2311/11 від 30.09.2011, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків № 838/30 від 17.10.2014., сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу.
Отже, для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 15 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у своїх постановах від 09.09.2014 у справах №5011-35/1533-2012-19/522-2012, №5011-35/1272-2012-42/527-2012 та №5011-1/1043-2012-42/528-2012, від 16.09.2014 у справі №5011-42/1230-2012-69/542-2012 та від 30.09.2014 у справі №5011-35/1534-2012-42/553-2012.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Враховуючи вищезазначені обставини справи та зазначені приписи норм матеріального права, у задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа” про стягнення 3% річних в сумі 640 887 грн. 08 коп., інфляційних нарахувань в сумі 2 790 772 грн. 46 коп. слід відмовити, оскільки позовні вимоги не обґрунтовані, не відповідають вимогам діючого законодавства та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
У судовому засіданні 28.09.2015 була оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою судом у позові витрати зі сплати судового збору у сумі 68 633 грн. 19 коп. покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 69, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства “Лисичанськтепломережа” про стягнення 3 431 659 грн. 54 коп. відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Повне рішення складено і підписано - 05.10.2015.
Суддя Г.М. Старкова
З оригіналом згідно
Помічник судді В.В. Наумова
05.10.2015