Кіровоградської області
"27" липня 2006 р.
Справа № 4/206
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/206 за позовом Знам'янського міжрайонного прокурора в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград
до Відкритого акціонерного товариства “Знам'янський райагрохім» м. Знам'янка Знам'янського району Кіровоградської області
про стягнення 2396 грн. 43 коп.
Представники сторін:
від позивача - Пилипенко О.І. , довіреність № 04-04/1655 від 30.06.06 ;
від відповідача - Порхун В.Г., керівник ;
від прокуратури - Чорна А.В., посвідчення № 294 ;
час прийняття постанови 12 год. 45 хв.
Знам'янським міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград заявлено позов про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Знам'янський райагрохім» м. Знам'янка Знам'янського району Кіровоградської області 2396 грн. 43 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовував слідуючим:
Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньоїрічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а при кількості працюючих від 8 до 15 осіб в розмірі 50 % від вказаної суми.
Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Позивач наполягає, що згідно зі звіту «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів», наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинен працювати 1 інвалід, а не було працевлаштовано жодного. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 4792 грн. 86 коп. сума штрафних санкцій складає : 2396 грн. 43 коп.
Заслухавши представника позивача та прокурора, дослідивши письмові докази по справі суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю зі слідуючих підстав:
Як обґрунтовано посилається прокурор в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 2396 грн. 43 коп. до 15.04.2006 року. Згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік 27.01.06 року відповідач направив позивачу звіт, в якому зазначив, що на підприємстві повинен працювати 1 інвалід а не працював жоден.
Фактично вказаний звіт судом розцінюється як узгоджене зобов'язання відповідача щодо визнання ним зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочого місця для працевлаштування інваліда. Судом приймається до уваги, що відповідачем невірно нараховано суму коштів штрафних санкцій у вказаному звіті в розмірі 4792 грн. 86 коп., оскільки при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 14 осіб, штрафні санкції повинні нараховуватись в розмірі 50% від середньорічної заробітної плати штатного працівника і складають 2396 грн. 43 коп. Саме таку суму штрафних санкцій заявлено прокурором до стягнення та підтримано при проведенні розрахунку позивачем.
Згідно до довідки №18 від 06.06.2006 року відповідач при проведенні прокуратурою перевірки по факту наявності заборгованості на користь позивача, повністю визнав наявність боргу в розмірі 2396 грн. 43 коп. та пояснив про відсутність можливості його погасити через тяжкий фінансовий стан підприємства.
Відповідач не надав суду заперечення , в судовому засіданні участі не брав.
За таких обставин відповідач повинен сплатити 2396 грн. 43 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Висновок про правомірність вимог позивача суд робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (14 осіб ) відповідач у 2005 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не було створено жодного. Відповідач не надав суду будь-яких доказів про те, що у 2005 році ним проводилась робота зі створення робочих місць. Самостійно інваліди для працевлаштування до відповідача не звертались. Протягом 2005 року районним центром зайнятості на підприємство відповідача направлено для працевлаштування на посаду сторожа Дишканта К.В., який був працевлаштований згідно до наказу №14 від 01.12.2005 року. Однак вказана обставина не може слугувати підставою для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, оскільки в спірний період - 2005 рік вказана особа працювала на підприємстві всього 1 місяць, а відповідачем не подано будь- яких доказів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом 2005 року.
Крім того, відповідач не надавав інформацію управлінню праці та соціального захисту населення Знам'янської районної державної адміністрації Кіровоградської області про створення робочих місць для інвалідів на підприємстві за означений період.
Суд враховує, що виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідач відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робоче місце для інваліда і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.
За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робоче місце інваліда.
Враховуючи середньорічний рівень заробітної плати на підприємстві відповідача в розмірі 4792 грн. 86 коп. та кількість робочих місць на які не працевлаштовані інваліди 1, сума штрафних санкцій складає 2396 грн. 43 коп.
Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 2396 грн. 43 коп.
Оскільки повідомлення осіб, зазначених у ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» про можливість працевлаштувати інвалідів на 1 робоче місце у відповідача відсутні та на вимогу суду відповідачем не подано, тому господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення прокурора до суду за захистом порушеного права та інтересів держави
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Знам'янський райагрохім» м. Знам'янка Знам'янського району Кіровоградської області 2396 грн. 43 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград вул. 50 років Жовтня 7а р/р 31211230500002 ВДК в м.Кіровограді управління державного казначейства в Кіровоградській області МФО 823016 код 24144695.
Після набрання постановою чинності за заявою стягувача буде видано виконавчий лист.
Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова виготовлена в повному обсязі 27 липня 2006 року.
Суддя
Ю. І. Хилько