08 вересня 2015 року (15 год.10хв.)Справа № 808/7588/14 ДО/808/791/14 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Калашник Ю.В., суддів Дуляницької С.М., Прасова О.О.,
за участю секретаря судового засідання Стратулат С.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача 1 - ОСОБА_2,
представника відповідача 2 - ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України; Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Державної фіскальної служби України (далі іменується - відповідач 1) та Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі іменується - відповідач 2), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці ОСОБА_3 від 16.04.2014 №125-о «Про звільнення співробітників міліції» в частині звільнення з посади та податкової міліції у запас Збройних сил України старшого оперуповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД оперативного управління ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим майора податкової міліції ОСОБА_1; поновити позивача на службі в органах податкової міліції; стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та зазначив, що на час винесення оскаржуваного наказу знаходився у щорічній відпустці. Також звернув увагу суду, що спірний наказ підписаний в.о. начальника ОСОБА_4 на виконання нормативно-правових актів Державної Ради Республіки ОСОБА_3, тобто, вже після анексії. Вважає, що наказ винесений не українською владою, а навпаки. Повідомив, що ОСОБА_4 є «людиною голови державної ради республіки ОСОБА_3Константинова» та не має жодного відношення до керівного складу ГУ Міндоходів в Автономній Республіці ОСОБА_3, у ГУ Міндоходів в Автономній Республіці ОСОБА_3 не працював та керівні посади не займав. Вважає такий наказ протиправним та просить його скасувати, та, відповідно, поновити на посаді і виплатити кошти за час вимушеного прогулу.
У судовому засіданні представник відповідача 1 та 2 проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. Зокрема зазначив, що позивач перебував у трудових відносинах із ГУ Міндоходів в Автономній Республіці ОСОБА_3, а тому позовні вимоги до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області є безпідставними. Крім того, пояснив суду, що ОСОБА_4 у штаті Міндоходів не значиться, відомості про цю особу відсутні, наказ про призначення ОСОБА_4В виконуючим обов'язки начальника ГУ Міндоходів в Автономній Республіці ОСОБА_3 ніким не приймався. Єдиним начальником на той момент був ОСОБА_5, який згодом очолив робочу групу з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АРК та м.Севастополі. Також представник зазначив, що особова справа позивача має знаходитись у м.Севастополі, оскільки саме там проходив службу. До Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області особова справа не передавалась, її місцезнаходження на цей час невідоме.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув, жодних клопотань, заяв, заперечень чи пояснень суду не надав.
У судовому засіданні 08 вересня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступні обставини.
Відповідно до відомостей, які містяться у трудовій книжці, позивача 03.08.2004 прийнятий на службу до органів податкової міліції ДПА у Донецькій області.
Наказом ДПА в АР Крим від 26.06.2012 №227-о позивач призначений на посаду старшого оперуповноваженого відділення протидії злочинам у базових галузях економіки відділу організації викриття податкових злочинів головного відділу податкової міліції ДПІ у м.Сімферополі АР ДПС.
У березні - квітні 2014 року позивач перебував у відпустці.
Під час перебування ОСОБА_1 у відпустці, 16 квітня 2014 року в.о. начальника ОСОБА_4 підписав наказ №125-о «Про звільнення працівників», відповідно до якого позивач звільнений з посади та з податкової міліції у запас Збройних сил України за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів) з 18.06.2014.
Як зазначено у преамбулі указаного наказу він винесений відповідно до: ст. 353 Податкового кодексу України, Постанови Державної Ради Республіки ОСОБА_3 від 11.04.2012 №2025-6/14 «Про врегулювання трудових відношень в Республіці ОСОБА_3 на перехідний період», Постанови Верховної Ради Автономної Республіки ОСОБА_3 від 06.03.2014 №1704-6/14 «Про зміни в системі і структурі органів виконавчої влади Автономної Республіки ОСОБА_3» та Тимчасового положення про Податкову службу Автономної Республіки ОСОБА_3, затвердженого Постанової Верховної Ради АР ОСОБА_3 11.03.2014 №1737-6/14, на підставі наказу ГУ Міндоходів в АР Крим від 16.04.2014 №175 «Про процедуру ліквідації підрозділів податкової міліції ГУ Міндоходів в АР Крим» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 №114.
20.06.2014 позивач звернувся до Міністерства доходів і зборів України щодо подальшого проходження служби, та листом від 14.07.2014 №4624/3/99-99-04-02-01-14 заступник Міністра повідомив позивача, що питання про поновлення на службі в податковій міліції може бути вирішення після відповідного рішення суду.
Не погодившись із наказом про його звільнення позивач звернувся до суду із цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, надані докази, норми законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ч.2 ст.72 КАС України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
З огляду на час винесення оскаржуваного наказу - 16 квітня 2015 року, суд вважає за необхідне викласти наступні загальновідомі факти.
11 березня 2014 року Верховна Рада автономної республіки ОСОБА_3 і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність Автономної Республіки ОСОБА_3 та міста Севастополя, згідно з якою у разі рішення народів ОСОБА_3 в результаті референдуму увійти до складу Російської Федерації, ОСОБА_3 буде оголошений суверенною республікою і саме в такому статусі звернеться до Російської Федерації з пропозицією про прийняття на основі відповідного міждержавного договору до складу Російської Федерації як нового суб'єкта Російської Федерації.
16 березня 2014 року за рішенням Кримського парламенту був проведений референдум щодо статусу ОСОБА_3. Призначення референдуму відбулося всупереч українському законодавству, що не передбачає місцевих референдумів, а для питань щодо зміни кордонів України вимагає всеукраїнський референдум. Попри указу виконувача обов'язків Президента України ОСОБА_6, про призупинення рішення кримського парламенту, а також попри рішення Конституційного Суду України, що визнав оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України, а також позицію Ради безпеки ООН референдум було проведено. 18 березня 2014 року в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Президент ОСОБА_7 Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної Республіки ОСОБА_8Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки ОСОБА_3 Константинов, та представник сепаратиського керівництва м. Севастополь - громадянин РФ ОСОБА_9 підписали так званий «Договір про прийняття ОСОБА_3 до складу ОСОБА_7».
20 березня 2014 року договір був ратифікований Державною думою Російської Федерації, а 21 березня - Радою Федерації, і набрав чинності.
Судом встановлено, що наказ «Про звільнення працівників» від 16 квітня 2014 року №125-о, відповідно до якого звільнений позивач, прийнятий з метою виконання рішень державної ради республіки ОСОБА_3, а саме:
постанови державної ради республіки ОСОБА_3 від 11.04.2012 №2025-6/14 «Про врегулювання трудових відношень в Республіці ОСОБА_3 на перехідний період», відповідно до якого державна рада ОСОБА_3 постановила ліквідувати територіальні управління центральних органів виконавчої влади України, розташовані на території ОСОБА_3 (п.1); установлено, що звільнення з державної служби здійснюється у відповідності до законодавства, діючого на день прийняття до складу Російської Федерації Республіки ОСОБА_3. Указана постанова підписана головою державної ради республіки ОСОБА_3Константиновим та вступило в силу з дня прийняття - з 11 квітня 2014 року;
постанови державної ради республіки ОСОБА_3 від 11 квітня 2014 №2037-6/14 «Про внесення змін до постанови Верховної Ради АРК від 11 березня 2014 року №1737-6/14 «Про затвердження Тимчасового положення про Податкову службу Автономної Республіки ОСОБА_3». Указана постанова підписана головою державної ради республіки ОСОБА_3Константиновим та вступило в силу з дня прийняття - з 11 квітня 2014 року;
постанови Верховної Ради Автономної Республіки ОСОБА_3 від 06 березня 2014 року №1704-6/14 «Про зміни в системі і структурі органів виконавчої влади Автономної Республіки ОСОБА_3»;
наказу ГУ Міндоходів в АР Крим від 16.04.2014 №175 «Про процедуру ліквідації підрозділів податкової міліції ГУ Міндоходів в АР Крим».
Зазначені вище постанови прийняті після підписання та ратифікації Договору про прийняття ОСОБА_3 до складу ОСОБА_7, з їх змісту вбачається, що метою їх прийняття є повна ліквідація органів виконавчої влади України на території ОСОБА_3, приведення законодавства ОСОБА_3 у відповідність до законодавства Російської Федерації, звільнення державних службовців, які займали відповідні посади у територіальні управліннях центральних органів виконавчої влади України.
Крім того, у наказі «Про звільнення працівників» від 16 квітня 2014 року №125-о вказано, що звільнений з посади та з податкової міліції за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів). Проте у судовому засіданні представник ДФС України зазначила, що Міндоходів України рішення про скорочення штатів в ГУ Міндоходів в АР Крим не приймалось. Представник позивача зазначив, що таке скорочення було обумовлено ліквідацією підрозділів податкової міліції ГУ Міндоходів в АР Крим взагалі, оскільки на той момент ОСОБА_3 приєднався до ОСОБА_7, а російським законодавством не передбачено існування податкової міліції.
Крім того, судом до представника відповідача 1 ставилось питання щодо особи, яка підписала наказ про звільнення позивача, а саме, ОСОБА_4. Зі змісту наказу вбачається, що посада ОСОБА_4 на момент винесення наказу - виконуючий обов'язки начальника. З цього питання представник відповідача 1 пояснив, що ОСОБА_4 у штатах ГУ Міндоходів в Автономній Республіці ОСОБА_3 не перебував, відомості про цю особу у відповідача взагалі відсутні, наказів про виконання ним обов'язків начальника ГУ Міндоходів в АР Крим не приймалось. Єдиним легітимним начальником у відповідності до наявних розпорядчих документів був ОСОБА_5 Таким чином, відповідач не зміг пояснити суду, хто саме і з яких підстав підписав наказ про звільнення позивача, і чому такий наказом, який винесений всупереч законодавства України та на виконання рішень керівництва анексованого ОСОБА_3, виконує ДФС України не поновлюючи позивача на роботі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у позові позивач посилається на приписи Кодексу законів про працю України.
З цією позицією позивача суд не погоджується, оскільки питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Постановою КМУ від 30.10.1998 №1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. КЗпП регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності і на спірні правовідносини не поширюється, оскільки ці правовідносини врегульовані спеціальним законодавством.
Так, відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 30.10.1998 №1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги», установлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення).
Відповідно до пп. г) п. 64 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до п.2 Положення, спеціальне звання «майор» відноситься до старшого начальницького складу.
Пунктом 70 Положення встановлено, що звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці ОСОБА_3, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.
Судом встановлено та представником відповідач 1 підтверджено, що особа, яка підписала наказ про звільнення позивача (ОСОБА_4) виконуючим обов'язки начальника не призначався, ніколи не займав жодної посади у ГУ Міндоходів в АР Крим взагалі.
Крім того, підставою для звільнення зазначено скорочення штатів, проте у судовому засіданні представник ДФС України зазначив, що у квітні 2014 році жодного рішення про скорочення штатів Міндоходів не приймалось.
З огляду на викладене, суд вважає, що наказ від 16 квітня 2014 року №125-о «Про звільнення працівників», підписаний в.о. начальника ОСОБА_4 не відповідає приписам законодавства України, а навпаки, прийнятий після анексії ОСОБА_3, з метою приведення у відповідність структури податкових органів ОСОБА_3 до вимог законодавства Російської Федерації, прийнятий з метою звільнення державних службовців України та не може виконуватись та прийматись до уваги ДФС України.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначений вище наказ скасувати як протиправним, винесений поза межами дії законодавства України.
Щодо поновлення позивача на роботі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
З огляду на ситуацію, яка склалась у зв'язку із анексією ОСОБА_3, ГУ Міндоходів в АР Крим та ГУ Міндоходів у м.Севастополі реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Херсонській області (Постанова КМУ від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України»).
Оскільки у цьому випадку не можливо поновити незаконно звільнену особу на тому ж місці роботи, а тому з метою відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та поновити ОСОБА_1, майора податкової міліції на посаді старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД.
Оскільки ГУ Міндоходів в АР Крим та ГУ Міндоходів у м.Севастополі приєднане до Головного управління ДФС у Херсонській області, то виконувати рішення суду щодо поновлення позивача має ГУ ДФС у Херсонській області. Проте, ДФС України, як вищестоящий орган у межах наданої йому компетенції має можливість шляхом видання певних розпорядчих документів вчинити дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача внаслідок незаконного звільнення та поновити ОСОБА_1 на роботі.
Крім того, у наказі вказано дату звільнення з 18.06.2014, а тому позивач має бути поновлений на роботі з 19 червня 2014 року.
Щодо вимоги позивача стягнути на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995 №100, якою регулюється і порядок обчислення за час вимушеного прогулу.
Проте, у даному випадку відповідачами не виконані ухвали суду про витребування доказів та не надана суду довідка про середньомісячну та середньоденну заробітну плату позивача, оскільки всі відомості залишились на території АР Крим, надати їх суду можливості не має.
У судовому засіданні 08.09.2015 представник відповідача 1 надав суду довідку ДФС України від 26.06.2015 №556, відповідно до якої грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.03.2014 становило 2671,73грн.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Статтею 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Суд може збирати докази з власної ініціативи.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду довідку про заробітку плату позивача, оформлену у відповідності до Постанови КМУ від 08.02.1995 №100, а тому під час розрахунку суми грошового забезпечення, яке належить позивачу за час вимушеного прогулу, суд використав інформацію, наявну у матеріалах справи.
Відтак, на підставі ч. 6 ст. 71 КАС України справа вирішена на основі наявних у ній доказів.
Отже, грошове забезпечення позивача станом на березень 2014 року становить 2761,73грн.
Відтак, станом на 08.09.2015 з дня звільнення позивача (18.06.2014) минуло 447 днів. Отже, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, яке належить стягнути на користь позивача, становить: (2761,73грн. х 2 міс) : (28 днів + 31 день) = 93,62 грн. (середньоденний заробіток); 93,62грн. х 447 днів = 41848,14грн.
Таким чином, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, яке належить стягнути на користь позивача складає 41848,14грн.
З урахуванням викладеного вище, приймаючи до уваги, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити повністю.
За приписами ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби. З наведених підстав постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з відповідача 3 на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 2043,33 грн. підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163, 256 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Міндоходів в Автономній республіці Крім від 16 квітня 2014 року №125-о «Про звільнення співробітників податкової міліції» в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1, старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД оперативного управління ДПІ у м.Сімферополі ГУ Міндоходів АР ОСОБА_3.
Поновити майора податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД з 19 червня 2014 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 19.06.2014 по 08.09.2015 у розмірі 41848,14 грн. (сорок одна тисяча вісімсот сорок вісім грн.14 коп.).
Постанова суду в частині поновлення майора податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого уповноваженого відділу протидії несплаті податків суб'єктами ЗЕД та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2761,73 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят одна грн.73 коп.) підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Ю.В.Калашник
Судді: С.М.Дуляницька
ОСОБА_10