04 січня 2011 рокуСправа № 2а-3490/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф.А.,
при секретарі судового засідання Йовик С.Б.,
прокурора Ревухи І.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом прокурора Ківерцівського району в інтересах держави в особі Ківерцівського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,
Прокурор Ківерцівського району в інтересах держави в особі Ківерцівського районного центру зайнятості (далі - Ківерцівський РЦЗ) звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 10.07.2007 року був зареєстрований у Ківерцівському РЦЗ як безробітний, у зв'язку з чим йому виплачена допомога по безробіттю, а також виплачена допомога у зв'язку з професійним навчанням, всього - 2574,47 грн. Під час перевірки було встановлено, що відповідач, будучи зареєстрований як безробітний, приховав факт про те, що з 29.06.2005 року він зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, а тому відповідно до законодавства України не мав права отримувати грошове забезпечення по безробіттю. Просить стягнути з відповідача безпідставно виплачену суму допомоги по безробіттю у розмірі 2574,47 грн.
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив суду наступне. 28.10.2005 року ОСОБА_2 подав заяву до державного реєстратора про припинення підприємницької діяльності. Відповідач вважає, що з моменту подачі заяви державному реєстратору не являється суб'єктом підприємницької діяльності і набув статусу безробітного, а тому допомогу по безробіттю він отримав на законних підставах.
Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення. При цьому судом враховано наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований в Ківерцівському РЦЗ 10.07.2007 року як такий, що шукає роботу.
У дослідженій судом заяві відповідача від 10.07.2010 року про надання статусу безробітного відповідач зазначив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує.
За період з 10.07.2007 року по 06.02.2008 року Ківерцівським РЦЗ призначено та виплачено відповідачу допомогу по безробіттю у розмірі 2574, 47 грн.
Судом встановлено, що 20.08.2010 року Ківерцівським РЦЗ була проведена перевірка, якою виявлено, що з 29.06.2005 року відповідач був зареєстрований Ківерцівською районною державною адміністрацією Волинської області як суб'єкт підприємницької діяльності.
Директором Ківерцівського РЦЗ відповідачу було направлено претензію від 07.09.2010 року з вимогою повернути суму виплаченого забезпечення, однак вказані кошти відповідачем повернуті не були.
Згідно із ч.1 ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Відповідно до п. є ч.1 ст. 4 вказаного закону держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги.
Статтею 11 Закону України № 803 -ХІІ передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.
Таким чином, право на одержання допомоги по безробіттю мають лише ті особи, які визнані у встановленому порядку є безробітними.
Відповідно до п. «б» ч. 3 ст. 1 Закону України № 803 -ХІІ від 01.03.1991 року в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 29.06.2005 року був зареєстрований Ківерцівською районною державною адміністрацією Волинської області як суб'єкт підприємницької діяльності.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що з моменту подачі заяви державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності (28.10.2005 року) він не являється суб'єктом підприємницької діяльності і набув статусу безробітного, оскільки, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця була здійснена лише 21.01.2010 року згідно запису №3 довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. А тому в розумінні п. «б» ч. 3 ст. 1 Закону України № 803-ХІІ від 01.03.1991 року на момент подання заяви про надання йому статусу безробітного (10.07.2007 року) та виплату матеріальної допомоги він належав до категорії зайнятого населення і не мав права на отримання вказаної допомоги.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (ч.3 ст.36 Закону).
Згідно з ч.1 п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року N 357 у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Частиною 4 пункту 7 вказаного Порядку передбачено, що у разі відмови особи повернути кошти або відмови роботодавця відшкодувати кошти, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, доведені в судовому засіданні, підтверджені належними доказами та підлягають до задоволення.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на Закону України «Про зайнятість населення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Ківерцівського районного центру зайнятості 2574, 47 грн. (дві тисячі п'ятсот сімдесят чотири гривні сорок сім копійок) незаконно отриманої допомоги по безробіттю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ф.А. Волдінер