79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.09.15 Справа№ 920/1159/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Украдор”, м. Шостка Сумської області
до відповідача: Приватного підприємства “ОККО-Нафтопродукт”, м. Львів
про визнання недійсним договору купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів
Суддя Морозюк А.Я.
при секретарі Дзедзінській Ю.К.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Украдор” до Приватного підприємства “ОККО-Нафтопродукт” про визнання недійсним договору купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів.
Ухвалою суду від 03.08.2015 року визнано надіслані з ухвалою господарського суду Сумської області від 24.07.2015 р. №920/1159/15 за підсудністю матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в засіданні на 27.08.2015 року. Ухвалою суду від 27.08.2015 р. розгляд справи відкладено на 22.09.2015 р.
Позивач явку повноважного представника в жодне із судових засідань не забезпечив, надіслав на адресу суду клопотання від 16.09.2015 р. №32, в якому зазначив що свої позовні вимоги підтримує повністю та просить проводити розгляд справи без участі його представника.
Позовну заяву позивач обґрунтовує тим, що в період з 01.08.2012 р. по 30.09.2012 р. ним було придбано на автозаправних станціях відповідача в м. Суми за готівку 51666,31 л. паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95 та А-92) на загальну суму 571882,30 грн., що підтверджується чеками реєстраторів розрахункових операцій, копії яких додаються. Згідно з п.1 ч.1 ст.208 ЦК України правочин між юридичними особами вчиняється у письмовій формі. Однак в порушення зазначеної норми договір купівлі-продажу між позивачем і відповідачем в письмовій формі не укладався, у зв'язку з цим цей договір є недійсним і таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків,що ними зумовлені. Також покликається на ст. 207 ГК України, ст.ст.203,215,655 ЦК України. В позовній заяві позивач просить визнати договір купівлі-продажу 51666,31 л. паливно-мастильних матеріалів на суму 571882,30 грн., в період з 01.08.2012 по 30.09.2012 р.р., між товариством з обмеженою відповідальністю “Украдор” і Приватним підприємством “ОККО-Нафтопродукт” м.Львова недійсним.
Відповідач явку повноважного представника в жодне із судових засідань не забезпечив, письмових пояснень по суті позовних вимог суду не надав, причин неявки не повідомив, хоча належно був повідомлений про дату, час та місце судових засідань, про що свідчать наявні у справі повідомлення про вручення поштових відправлень.
Суд розглядає справу в порядку ст.75 ГПК України за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.
Як стверджує позивач у позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю “Украдор” в період з 01.08.2012 р. по 30.09.2012 р. придбало на автозаправних станціях Приватного підприємства “ОККО-Нафтопродукт” в м. Суми за готівку 51666,31 л. паливно-мастильних матеріалів (бензин А-95 та А-92) на загальну суму 571882,30 грн., про що Приватне підприємство “ОККО-Нафтопродукт” надало йому чеки реєстраторів розрахункових операцій, чим підтвердило укладення між позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю “Украдор”) та відповідачем (Приватним підприємством “ОККО-Нафтопродукт”) усного договору купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів.
Причиною спору є те, що договір купівлі - продажу паливно-мастильних матеріалів між сторонами у письмовій формі не укладався, чим порушено вимоги п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, відтак позивач звернувся до суду із вимогою про визнання договору недійсним.
У зв'язку з цим суд зазначає, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до частин, зокрема, 1 - 3 та 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Суд відзначає, що зазначені позивачем підстави позову не відносяться до матеріально - правової підстави для визнання недійсним договору в контексті ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 207,208 ГК України.
Окрім цього, з доданих до позовної заяви копій чеків не вбачається, що вони мають відношення саме до позивача у справі ТзОВ «Украдор».
Відтак з врахуванням принципу диспозитивності позовних вимог, підстав для задоволення розглядуваного позову суд не вбачає, і приходить до висновку про відмову в позові повністю.
Сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 218,00 грн. покладається на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 203,215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Повне рішення складено 28.09.2015 року.
Суддя Морозюк А.Я.