ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.08.2015Справа №910/29644/14
За позовом Комунального підприємства "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району у місті Києві (вул. Попова, 1, м. Київ, 04074)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК" (вул. Мінське Шосе, 4, м. Київ, 04201; вул. Еспланадна, 34/2, оф. 3, м. Київ, 01001)
про стягнення 18523,36 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
від позивача: Улибіна В.О. - представник, довіреність № б/н від 22.04.2015 р.
від відповідача: не з'явився;
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Суть спору:
Комунальне підприємство "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району у місті Києві звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК" про стягнення 23525,14 грн., а саме 15656,75 грн. боргу за Договором № 55з на сплату компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди від 12.11.13 р., 249,86 грн. процентів річних, 5844,11 грн. пені та 1774,42 грн. інфляційних нарахувань, а також 1 827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 55з на сплату компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди від 12.11.13 р. в частині компенсації витрат підприємства - балансоутримувача за користування земельною ділянкою, в результаті чого утворився борг, за наявності якого позивачем нараховані відповідачеві пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2014 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 11.02.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2015 розгляд справи відкладено на 10.03.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 позов Комунального підприємства "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК" про стягнення 23525,14 грн. залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 апеляційну скаргу комунального підприємства "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району у місті Києві на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29644/14 задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29644/14 скасовано. Справу № 910/29644/14 передано на розгляд до господарського суду міста Києва.
За резолюцією заступника Голови Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 справу № 910/29644/14 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.05.2015 справу № 910/29644/14 прийнято до свого провадження суддею Селівоном А.М. та призначено до розгляду на 10.06.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.07.15
14.07.2015 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2015 р. розгляд справи призначено на 05.08.2015 р.
У судові засідання 11.02.2015 р. та 10.03.2015 р. уповноважені представники сторін не з'явилися.
Про дату, час і місце розгляду справи 11.02.13 р. та 10.03.15 р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103033318271, 0103033318263 та наявною в матеріалах справи телефонограмою.
У судові засідання 10.06.2015 р. та 05.08.2015 р. з'явився представник позивача.
Уповноважений представник відповідача в судові засідання 10.06.2015 р. та 05.08.2015 р. не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду справи 10.06.15 р. та 05.08.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №№ 0103034183060, 0103034183078, 0103034553959, 0103034553967.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.
Документи, витребувані ухвалами суду від 31.12.14 р., від 11.02.15 р., 10.07.2015 та від 20.07.15 р., відповідачем суду не надані.
До початку судового 10.06.2015 р. через канцелярію суду представником відповідача подано заяву б/н від 09.06.15 р. про фіксування процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яку долучено судом до матеріалів справи.
Клопотання представника відповідача від 09.06.15 р. про фіксування судового процесу задоволено, в судовому засіданні 10.06.15 р. здійснено фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Представником позивача через канцелярію суду до початку судового засідання 10.06.15 р. подано клопотання б/н від 10.06.15 р. про долучення документів до матеріалів справи, серед яких, зокрема, уточнений розрахунок заборгованості, згідно якого позивачем визначено основну заборгованість в сумі 15656,75 грн., 249,86 грн. процентів річних, 1774,42 грн. втрат від інфляції та 842,33 грн. пені, всього 18523,36 грн.. Клопотання разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Згідно п. 3.12 постанови Постанова № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Згідно п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12р. "Про судове рішення" зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.
Отже, виходячи зі змісту позовної заяви та вказаного розрахунку позивача, суд розцінює останній як заяву про зміну предмету позову, оскільки позивачем змінено період нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції з одночасним зменшенням розміру пені.
Враховуючи, що зміна предмету позову є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме судом відкладено розгляд справи та призначено судове засідання після подання позивачем зміненого розрахунку до суду, тобто відповідачу було надано можливість ознайомлення, надання заперечень щодо зміни позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказаний розрахунок до розгляду і спір вирішується з його урахуванням.
До початку судового 05.08.2015 р. через канцелярію суду відповідачем подано заяву про продовження строку розгляду справи на 15 днів та відкладення розгляду справи з метою надання часу сторонам для переговорів без долучення інших доказів, які долучені судом до матеріалів справи.
Проте, оскільки до заяви про відкладення розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження викладених в ній обставин, у задоволенні заяви відповідача про продовження строку розгляду спору та відкладення розгляду справи судом відмовлено у зв'язку з її необґрунтованістю.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 05.08.15 р. суду не надано.
Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підстав ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.
Відводу судді представником позивача не заявлено.
В судовому засіданні 05.08.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наявні в матеріалах справи докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалам справи, 12 листопада 2013 р. між Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією (орендодавець за договором), Комунальним підприємством "Житлосервіс «Куренівка" Оболонського району у місті Києві (підприємство - балансотримувач за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний Дім «ВСК» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 14016 (далі - Договір № 14016).
Відповідно до договору № 14016 Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельний Дім «ВСК» отримало від Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації об'єкт оренди (приміщення загальною площею 198,80 кв.м., розташоване за адресою м. Київ, проспект Мінський,4), який знаходиться на балансі Комунального підприємства "Житлосервіс «Куренівка" Оболонського району у місті Києві, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією підписаного обома сторонами акту приймання - передачі нежитлового приміщення, його технічного стану та характеристика приміщення (будинку) від 12.11.13 р..
Вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території тощо не входить до складу орендної плати та сплачується Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний Дім «ВСК» окремо на підставі договорів, укладених з підприємством або організаціями, що надають ці послуги (п. 3.8 договору № 14016).
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.
Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.
Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1 та 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.
У відповідності до частини 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
02.02.2015 р. між Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством "Житлосервіс «Куренівка" Оболонського району у місті Києві, Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний Дім «ВСК» та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» підписано додаткову угоду № 1 до договору № 14016, відповідно до якої сторонами договору змінено Підприємство-Балансоутримувача об'єкту оренди з Комунального підприємства "Житлосервіс «Куренівка" Оболонського району у місті Києві на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».
В межах виконання договору № 14016 між Комунальним підприємством "Житлосервіс «Куренівка" Оболонського району у місті Києві, (позивач у справі, Підприємство-Балансоутримувач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний Дім «ВСК» (відповідач у справі, Орендар за договором) 12.11.2013 року укладено Договір на сплату компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди (приміщення загальною площею 198,80 кв.м., розташоване за адресою м. Київ, проспект Мінський,4) № 55з (далі - Договір).
Розділами 1-7 Договору сторони узгодили предмет договору, вартість та порядок розрахунків, зобов'язання сторін та відповідальність тощо.
Відповідно до п. 7.1 Договору цей договір набирає чинності з 12.11.2013 р. і діє до 11.11.2016 року. У разі, коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим на наступний календарний рік.
Вказаний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Суд зазначає, що укладений між сторонами по справі договір про сплату компенсації витрат підприємства є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий Кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового Кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельний податок - обов'язків платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
У відповідності до ст. 269, 270 розділу ХІІІ вказаного Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового Кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий Кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
За приписами пункту 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому відповідно до пунктів 288.1-288.3 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Аналогічне визначення міститься у статті 21 Закону № 161-XIV «Про оренду землі».
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового Кодексу України.
Згідно з положеннями чинного законодавства обов'язок зі сплати плати за землю як загальнодержавного податку може бути покладений виключно на наступних осіб: у формі земельного податку - на власників та постійних користувачів належним чином сформованих земельних ділянок, право власності/постійного користування яких оформлені та зареєстровані у відповідності до вимог чинного земельного законодавства; у формі орендної плати за землі державної та комунальної власності - на орендарів відповідних земельних ділянок державної та комунальної власності за умови укладення та реєстрації відповідних договорів оренди землі.
Відповідно до п. 1.1. Договору відповідач бере на себе зобов'язання сплатити компенсацію витрат позивача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, на умовах, визначених даним договором.
Розмір щомісячної сплати компенсації витрат позивача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, на дату укладення цього договору становить 1032,77 грн. без ПДВ, згідно додатку, що є невід'ємною частиною цього договору. Нарахування та сплата ПДВ здійснюється згідно чинного законодавства України (п. 2.1 Договору).
За умовами п.п. 2.3 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць; оплата проводиться щомісячно на розрахунковий рахунок позивача до 20 числа наступного за звітним місяцем згідно виставлених рахунків.
Щомісячно позивачем надаються акти здачі-прийняття виконаних робіт, які повинні підписуватись орендарем не пізніше 3 - х календарних днів після їх одержання (п. 2.5 Договору).
Згідно з п.п. 2.6, 2.7 Договору у випадку, якщо відповідач протягом 3 календарних днів не повернув позивачу підписаний зі свого боку акт здачі-прийняття виконаних робіт та не надав письмового обґрунтування зауважень до нього, такий акт, підписаний тільки позивачем, вважається дійсним та підлягає оплаті та є доказом зобов'язання відповідача сплатити компенсацію витрат позивача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, зазначеному в цьому акті.
Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, позивачем на виконання умов Договору виставлено та направлено відповідачу відповідні платіжні вимоги та акти виконаних робіт за період з листопада 2013 року по грудень 2014 року на загальну суму 15 656,75 грн., в т.ч. 2609,46 грн. ПДВ, копії яких наявні в матеріалах справи.
У свою чергу, відповідачем не надано суду доказів опротестування виставлених позивачем актів про виконання робіт (надання послуг) та платіжних вимог з компенсації витрат за користування земельною ділянкою (письмових обґрунтувань відмови від підписання актів), тому суд доходить висновку, що вказані акти та платіжні вимоги є такими, що підлягають оплаті.
Факт понесення та обсяг витрат позивача за користування земельною ділянкою відповідачем не заперечувався.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Проте, в порушення умов укладеного Договору в рахунок компенсації витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою, на якій розташоване приміщення, що є об'єктом оренди, відповідач як орендар вказаного приміщення своєчасне внесення грошових коштів не здійснив, у зв'язку із чим у останнього за період з листопада 2013 року по грудень 2014 року утворилась заборгованості перед позивачем у сумі 15 656,75 грн..
У зв'язку з несплатою відповідачем вказаної суми компенсації витрат підприємства позивачем 13.06.2014 р. була направлена на адресу останнього претензія № 401 про сплату заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, отримання якої 18.06.14 р. ТОВ «Торгівельний дім «ВСК» підтверджується відповідною відміткою на претензії.
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо компенсації у встановлений термін витрат позивача за користування земельною ділянкою в сумі 15 656,75 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 55з на сплату компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди від 12.11.13 р. або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.
Окрім того суд зазначає, що пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) встановлено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав щодо таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).
Водночас згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Кодексу) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Виходячи із зазначених положень Кодексу, сплата Комунальним підприємством "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району у місті Києві земельного податку та отримання компенсації від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК" за понесені витрати зі сплати земельного податку не може розцінюватись як операція з постачання послуг для цілей оподаткування податком на додану вартість.
Той факт, що у вищенаведених актах про виконання робіт (надання послуг) сума ПДВ зазначена як складова вартості послуг, не змінюють правову природу суми компенсації земельного податку на вартість послуги, оскільки відшкодування витрат за використання земельної ділянки не є послугою в розумінні Податкового кодексу України, на вартість якої може нараховуватись ПДВ.
При цьому судом враховано висновки, викладені в листі Міністерства доходів і зборів України від 26.05.2014 р. № 9359/6/99-99-19-03-02-15.
Таким чином, кошти, які надійшли від відповідача у вигляді компенсації з оплати земельного податку, до бази оподаткування не включаються та податком на додану вартість не оподатковуються, отже вказані суми ПДВ не повинні включатись до складу сум, заявлених до стягнення з відповідача в якості компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14 травня 2015 року у справі № 916/4383/14.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення стягнення з ТОВ «Торгівельний дім «ВСК» компенсації витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою, на якій розташоване приміщення, що є об'єктом оренди, підлягають частковому задоволенню в сумі 13047,33 грн., тобто за вирахуванням ПДВ в розмірі 2609,46 грн..
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату компенсації витрат підприємства - балансоутримувача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, із орендаря стягується пеня розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача втрати від інфляції в сумі 1774,42 грн. за період з 20.12.13 р. по 20.12.14 р. та 3% річних в сумі 249,86 грн. за період з 20.12.13 р. по 20.12.14 р., а також 842,33 грн. пені за період з 20.12.13 р. по 20.12.14 р., які позивач просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як визначено пунктом 2.5. Постанови № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, за висновками суду, положення п. 4.1. Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків пені, річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи приписи ст. 254 ЦК України, становить 190,71 грн. процентів річних та 1706,82 грн. інфляційних нарахувань, а отже є меншими, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату спожитої теплової енергії підлягають частковому задоволенню у сумі 190,71 грн. процентів річних та 1706,82 грн. інфляційних нарахувань відповідно.
Розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, в межах визначеного позивачем періоду, враховуючи приписи ст. 254 ЦК України та ст. 232 ГК України, є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 1029,70 грн.. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 842,33 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 842,33 грн. пені.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Отже, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищекладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК" (04201, м. Київ, ВУЛ. Мінське шосе, 4, ідентифікаційний код 24086940) на користь Комунального підприємства "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району у місті Києві (04212, м. Київ, вул. Попова, 1, ідентифікаційний код 33597216) заборгованість зі сплати компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою в розмірі 13047,33 грн., три проценти річних у сумі 190,71 грн., інфляційні збитки в розмірі 1706,82 грн. та 842,33 грн. пені, а також 1557,13 грн. витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 28 вересня 2015 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон