ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.09.2015Справа №910/20091/15
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хімтрейдресурс»
доПриватного підприємства «Путник»
простягнення 315 312,99 грн.
за зустрічним позовом Приватного підприємства «Путник»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Хімтрейдресурс»
провизнання окремих частин правочину недійсними
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом:Шевченко К.М.
від відповідача за первісним позовом:не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімтрейдресурс» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Путник» (надалі - «Підприємство») про стягнення 320 312,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки №01-01/14 від 08.01.2014 р. позивач поставив товар, а відповідач зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 140 000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 74 940,53 грн., 3% річних у розмірі 7 033,15 грн. та інфляційних у розмірі 98 339,31 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 31.08.2015 р.
31.08.2015 р. від Підприємства надійшла зустрічна позовна заява до Товариства про визнання окремих частин правочину недійсним.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що пункт 5 додатку №4 від 28.01.2014 р. до договору поставки №01-01/14 від 08.01.2014 р. є недійсним, оскільки укладений сторонами під впливом помилки.
Судове засідання, призначене на 31.08.2015 р., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. на лікарняному, а розгляд справи був перенесений на 09.09.2015 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2015 р. прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Підприємства до Товариства про визнання окремих частин правочину недійсним, розгляд справи призначено на 09.09.2015 р.
09.09.2015 р. представником позивача за первісним позовом подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій Товариство просило стягнути з Підприємства заборгованість у розмірі 135 000,00 грн., пеню у розмірі 74 940,53 грн., 3% річних у розмірі 7 033,15 грн. та інфляційних у розмірі 98 339,31 грн. Вказана заява прийнята судом для подальшого розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2015 р. розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача за первісним позовом та неподанням витребуваних доказів.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання з'явилася, вимоги ухвал суду виконала, надала пояснення по суті спору, первісні позовні вимоги підтримала повністю, проти задоволення зустрічного позову заперечила.
Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, на адресу суду направив документи на виконання вимог ухвал суду та відзив на первісну позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог Товариства заперечував з огляду на неотримання ним рахунків-фактур для оплати поставленої продукції, що на його думку свідчить про ненастання строку оплати поставленої продукції, зустрічні позовні вимоги просив задовольнити повністю.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
08.01.2014 р. між Товариством (постачальник) та Підприємством (покупець) було укладено договір поставки №01-01/14 (надалі - «Договір»), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти й передавати у власність, а покупець зобов'язується приймати й оплачувати на умовах цього договору полімерну сировину іменовану надалі товар. Поставка товару здійснюється на підставі видаткової накладної (п. 1.2).
Згідно з п. 5.1 Договору загальна ціна договору складається із вартості всіх поставок за період дії даного договору, що визначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних.
Пунктом 5.3 Договору визначено, що продаж товару здійснюється на умовах 100% передоплати. За домовленістю сторони можуть встановити інший порядок розрахунків, що викладається в додатках до договору по даній поставці товару.
Відповідно до п. 5.4 Договору розрахунок за товар здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури.
Додатком №4 від 28.01.2014 р. до Договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець сплатити й прийняти продукцію: поліетилен Н/Т 293-285Д кількістю 20,00 тон та вартістю 336 000,00 грн. з ПДВ.
Пунктом 5 вказаного додатку визначено, що оплата продукції здійснюється протягом 14 календарних дів з дати поставки продукції покупцеві.
На виконання умов Договору позивач за первісним позовом поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 336 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №73 від 30.01.2014 р. та товарно-транспортною накладною №11 від 30.01.2014 р.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача за первісним позовом, виконанням відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач за первісним позовом вказує на існування заборгованості у розмірі суму 135 000,00 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видатковою накладною №73 від 30.01.2014 р. та товарно-транспортною накладною №11 від 30.01.2014 р.) підтверджується передача Підприємству товару згідно Договору на суму 336 000,00 грн.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Вимоги до первинного документа встановленні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, вказаний Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99 встановлено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність видається довіреній особі під розписку та реєструється у журналі реєстрації довіреностей.
За таких обставин, оформлені відповідним чином довіреності в силу приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України є допустимими доказами отримання товару.
На підтвердження факту отримання відповідачем за первісним позовом товару Товариством надано копію довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №14 від 28.01.2014 р., виданої на ім'я директора ОСОБА_1. Отже, наявний документ є допустимим доказом в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що засвідчує факт отримання товару відповідачем, та відповідно переходу права власності на отриманий товар.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.4 Договору розрахунок за товар здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури.
В той же час, пунктом 5 додатку №4 від 28.01.2014 р. до Договору сторонами визначено, що оплата продукції здійснюється протягом 14 календарних дів з дати поставки продукції покупцеві.
Таким чином, сторонами на підставі п. 5.3 та 11.2 Договору сторонами було визначено новий строк оплати партії продукції - протягом 14 календарних днів з моменту поставки.
За таких обставин, враховуючи часткову оплату відповідачем за первісним позовом вартості поставленого товару, суд приходить до висновку, що заборгованість Підприємства становить 135 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.
Твердження відповідача за первісним позовом що внаслідок не направлення рахунків-фактур, строк оплати поставленого товару не розпочався судом не приймається до уваги з огляду на таке.
По-перше, умовами додатку №4 від 28.01.2014 р. до Договору сторонами встановлено обов'язок Підприємства оплатити поставлений товар протягом 14 календарних дів з дати поставки продукції покупцеві.
По-друге, відсутність рахунків ніяким чином не перешкоджає виконанню зобов'язання з оплати, зважаючи на те, що договір містить реквізити сторін, у т.ч. дані щодо рахунку позивача.
Також, матеріали справи свідчать про те, що відповідач за первісним позовом неодноразово здійснював розрахунки з позивачем за поставлений товар і мав дані щодо реквізитів рахунку. Окрім того, відповідачем за первісним позовом не доведено того факту, що він звертався до позивача у зв'язку з неможливістю виконати зобов'язання внаслідок не надання рахунків.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем за первісним позовом не заперечується факт існування грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача за первісним позовом на підставі Договору за переданий товар у розмірі 135 000,00 грн. Підприємством вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Підприємством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 135 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 74 940,53 грн., 3% річних у розмірі 7 033,15 грн. та інфляційних у розмірі 98 339,31 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 13.02.2014 р. по 07.07.2015 р.
Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.4 Договору визначено, що покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно неоплаченого товару за кожен день прострочення, або будь-яке інше порушення своїх зобов'язань за даним договором.
Позивачем за первісним позовом нараховано до стягнення з Підприємства пеню у розмірі 74 940,53 грн. за період прострочення виконання зобов'язання з 13.02.2014 р. по 07.07.2015 р., проте суд здійснює перерахунок з огляду на таке.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р. щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а не за весь період прострочення до подачі позову.
Відтак, правомірним є стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 18 732,60 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 14.02.2014 р. (оскільки останнім днем виконання грошового зобов'язання є 13.02.2014 р., відтак Підприємство вважається таким, що прострочило виконання зобов'язання лише з 14.02.2014 р.) по 13.08.2014 р. В іншій частині (56 207,93 грн.) пеня нарахована безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем за первісним позовом розрахунок та, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе стягнути з відповідача за первісним позовом 3% річних у розмірі 7 033,15 грн. та інфляційних у розмірі 98 339,31 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення первісних позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Товариства заборгованості у розмірі 135 000,00 грн., пені у розмірі 18 732,60 грн., 3% річних у розмірі 7 033,15 грн. та інфляційних у розмірі 98 339,31 грн.
В іншій частині (пеня у розмірі 56 207,93 грн.) в задоволенні первісних позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.
Заява Підприємства про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог Товариства, викладена у тексті відзиву на первісну позовну заяву, задоволенню не підлягає з огляду на те, що строк позовної давності, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, станом на момент звернення Товариства до суду не сплив.
Стосовно зустрічного позову Підприємства суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Підставою для недійсності пункту 5 додатку №4 від 28.01.2014 р. до договору поставки №01-01/14 від 08.01.2014 р. позивач за зустрічним позовом вказує на те, що такий пункт був укладений сторонами під впливом помилки.
Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує факт укладення вказаного пункту додатку №4 від 28.01.2014 р. договору під впливом помилки тим, що зміна умов Договору (зокрема, в частині строків оплати) могла бути здійснена виключно шляхом укладення додаткової угоди.
Відповідно до частин першої і другої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
За змістом листа Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 24.11.2008 р. воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Відповідно до позиції Верховного Суду України такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Відповідно до п. 5.4 Договору розрахунок за товар здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури.
Таким чином, кладеним між сторонами 08.01.2014 р. Договором був передбачений обов'язок Підприємства оплатити поставлений товар протягом 3 робочих днів з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури.
В той же час, пунктом 5.3 Договору визначено, що продаж товару здійснюється на умовах 100% передоплати. За домовленістю сторони можуть встановити інший порядок розрахунків, що викладається в додатках до договору по даній поставці товару.
За змістом п. 11.2 Договору умови поставки та оплати можуть змінюватися за домовленістю сторін, що визначається у рахунках-фактурах, видаткових накладних або в додатках до договору.
Відтак, положеннями Договору було надано сторонам право змінювати умови такого договору в частині оплати та викладати відповідні зміни в додатках, не укладаючи при цьому додаткові угоди на підставі п. 11.1 Договору.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що укладаючи додаток №4 від 28.01.2014 р. до Договору сторони реалізували своє право на зміну порядку оплати поставленої продукції шляхом укладення відповідного додатку, а тому оспорюваний пункт 5 такого додатку жодним чином не свідчить про існування будь-якої помилки.
Більш того, суд враховує наявні в матеріалах справи докази повного виконання Товариством умов такого додатку в частині поставки товару, а також часткове його виконання Підприємством в частині оплати поставленої продукції.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими та неправомірними визначені позивачем за зустрічним позовом підстави для визнання пункту 5 додатку №4 від 28.01.2014 р. до Договору недійсним згідно із приписами ст. 229 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, позивачем за зустрічним позовом не доведено обставин з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання пункту 5 додатку №4 від 28.01.2014 р. до Договору недійсним, а тому підстави для задоволення зустрічного позову із викладених у ньому підстав відсутні.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд.
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімтрейдресурс» задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Путник» (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 12; ідентифікаційний код 30675558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімтрейдресурс» (07400, Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, 14, оф. 16; ідентифікаційний код 37495205) заборгованість у розмірі 135 000 (сто тридцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 18 732 (вісімнадцять тисяч сімсот тридцять дві) грн. 60 коп., 3% річних у розмірі 7 033 (сім тисяч тридцять три) грн. 15 коп., інфляційні у розмірі 98 339 (дев'яносто вісім тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 31 коп. та судовий збір у розмірі 5 182 (п'ять тисяч сто вісімдесят дві) грн. 10 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити.
4. В задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства «Путник» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.09.2015 р.
Суддя В.П. Босий