ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.09.2015Справа №910/20914/15
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській Г.С.
розглянувши справу № 910/20914/15
за позовом приватного підприємства «Полтава-Консалтинг»;
до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України;
про визнання дій неправомірними та стягнення збитків у сумі 142 540,86 грн.
Представники сторін:
від позивача: Дем'янов В.А., директор, наказ № 1 від 21.02.2004р.;
від відповідача: Демченко В.В., довіреність № б/н від 09.04.2015р.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Полтава-Консалтинг» (надалі - позивач) з позовом до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України (надалі - відповідач) про визнання дій неправомірними та стягнення збитків у сумі 142 540,86 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач порушив, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.2004р. № 1307 «Про порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного», строк розгляду заяви позивача про видачу (вдруге) свідоцтва про належність палива до альтернативного, який складає 10 днів. Дія попереднього свідоцтва закінчилась 08.09.2012р., а нове свідоцтво відповідачем було видано 04.03.2013р., що спричинило відсутність у позивача свідоцтва про належність палива до альтернативного протягом періоду з 09.09.2012р. по 04.03.2013р. Через відсутність вказаного свідоцтва, органами державної податкової інспекції, в результаті проведення позапланової виїзної перевірки підприємства позивача, були нараховані та стягнуті в судовому поряду з позивача податкові зобов'язання загалом у розмірі 142 540,86 грн. У зв'язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 142 540,86 грн., які були понесені позивачем внаслідок неправомірних дій відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2015р. порушено провадження у справі № 910/20914/15 та призначено її розгляд на 24.09.2015р.
Присутнім у судовому засіданні 24.09.2015р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про альтернативні види палива», виробниками альтернативних видів палива вважаються суб'єкти господарювання всіх форм власності, що виготовляють тверде, рідке та газове паливо з нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини.
Згідно частини першої статті 6 Закону України «Про альтернативні види палива» належність палива до альтернативного підтверджується документом про ідентифікацію палива, що видається уповноваженим органом виконавчої влади в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
08.09.2010р. позивачем було отримано свідоцтво про належність палива до альтернативного серії ТП № 13, термін дії якого встановлювався до 08.09.2012р. (копія міститься в матеріалах справи), видане Національним агентством України з питань забезпечення ефективності використання енергетичних ресурсів.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.2004р. № 1307 «Про порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного» установлено, що свідоцтво про належність палива до альтернативного видається Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження у такому порядку
- заінтересована особа подає Агентству заяву про видачу свідоцтва та експертний висновок про наявність альтернативного виду палива;
- Агентство розглядає заяву протягом 10 днів та приймає рішення про видачу свідоцтва або про відмову в його видачі, про що повідомляє заявника у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
28.08.2012р. позивач звернувся до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження (далі - відповідач) із заявою № 397/К від 28.08.2012р. про видачу свідоцтва про належність палива до альтернативного, оскільки термін дії свідоцтва серії ТП № 13 від 08.09.2010р. закінчується 08.09.2012р.
До вказаної заяви позивача були додані документи, серед яких, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.10.2004р. № 1307, експертний висновок ТП № 1 від 17.08.2012р., складений Випробувальним центром «ХарЦис», атестат акредитації в Національному агентстві з акредитації України зареєстрований у реєстрі 10.11.2009р. за № 2Т728.
Заява, згідно зі штампом Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, отримана останнім 29.08.2012р.
Відтак, кінцевий строк видачі відповідачем позивачу свідоцтва про належність палива до альтернативного настав або письмової обґрунтованої відмови у видачі такого свідоцтва настав 08.09.2012р.
Однак, свідоцтво про належність палива до альтернативного серії ТП № 115 було отримано позивачем лише 04.03.2013р.
Як зазначає позивач, причиною порушення строків видачі свідоцтва стало необґрунтоване витребування відповідачем додаткових документів для розгляду, не передбачених приписами постанови Кабінету Міністрів України від 05.10.2004р. № 1307 «Про порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного», зокрема, протокол випробування лабораторії з інформацією щодо визначених основних параметрів і розмірів зразків палива та експертний висновок, складений з урахуванням вимог наказу Держкоменергозбереження України від 10.12.2004р. № 183.
Листом № 397/К/1 від 21.09.2012р. позивач надіслав відповідачу уточнений експертний висновок ТП № 1 від 17.08.2012р., складений ВЦ «ХарЦис» та таблицю випробувань до протоколу № 05-2012/АТ від 17.08.2012р.
03.12.2012р. позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 457/К/1 з проханням повідомити про результати розгляду заяви позивача від 28.08.2012р. про видачу свідоцтва про належність палива до альтернативного.
23.01.2013р. позивач втретє звернувся до відповідача з листом № 057/К/1 з проханням вирішити питання про видачу свідоцтва про належність палива до альтернативного.
У відповідь на вказаний лист відповідач повідомив, що у наданому доповненні до протоколу випробувань від 17.08.2012р. для палива не визначено показник тривалості горіння 100 грамів брикету, у зв'язку з чим свідоцтво буде видане позивачу після підтвердження Національним агентством з акредитації України інформації про те, що показник тривалості горіння 100 грамів брикету не визначає жодна з акредитованих в Україні лабораторій.
22.02.2013р. позивач листом № 097/К/1 надіслав позивачу відповідь Національного агентства з акредитації України від 20.02.2013р. № 1-10/3-0180 з інформацією про відсутність в реєстрі ННАУ випробувальної лабораторії, акредитованої на проведення випробування паливного брикету з визначенням параметру «тривалість горіння 100 г продукту».
Позивач зазначає, а відповідач підтверджує у відзиві на позовну заяву, що після отримання вищевказаного повідомлення від Національного агентства з акредитації України, було прийнято рішення про видачу свідоцтва про належність палива до альтернативного серії ТП № 115 від 04.03.2013р., та відомості про це занесені до реєстру. Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що свідоцтво видано у десятиденний термін з дня отримання повідомлення Національного агентства з акредитації України.
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки вони суперечать вимогам Порядку видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного, затвердженого Постановою КМУ від 05.10.2004р. № 1307.
До того ж, як зазначено в позові, внаслідок таких неправомірних дій позивач поніс збитки з огляду на наступне.
У червні 2013 року Карлівською міжрайонною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби за результатами позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти та достовірності визначення прибутку, звільненого від оподаткування, було складено Акт від 18.06.2013р. № 110/22/32886226.
Як зазначається в Акті № 110/22/32886226 від 18.06.2013р., згідно з показниками податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік позивачем задекларовано прибуток, звільнений від оподаткування відповідно до вимог пункту 15 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ (звільнення від оподаткування до 01.01.2010 року прибутку виробників біопалива, отриманого від продажу біопалива). Належність палива до альтернативного, згідно зі статтею 6 ЗУ «Про альтернативні види палива», має підтверджуватись документом про ідентифікацію палива. Приймаючи до уваги, що термін дії свідоцтва позивача про належність палива до альтернативного закінчився 08.09.2012р., податкова інспекція звернулась до позивача з проханням надати відповідні пояснення на підтвердження правомірності використання пільгового режиму оподаткування прибутку виробників біопалива, отриманого від продажу біопалива у 2012 році в тому числі, починаючи з 08.09.2012 року.
Підставою для призначення такої позапланової перевірки стало ненадання позивачем підтвердження щодо належності продукції позивача (палива) до альтернативного у період 2012 року, починаючи з 08.09.2012р.
На підставі вказаного акту, було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000222200 від 04.07.2013р., яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 113 660,00 грн.
Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду у справі №816/2163/14, копія якої міститься в матеріалах справи, було задоволено адміністративний позов та стягнуто з позивача на користь Державного бюджету України податковий борг у сумі 118 815,04 грн.
Крім того, постановою Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 816/675/15-а задоволено адміністративний позов та стягнуто з позивача податковий борг у сумі 23 725,86 грн. (згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень).
Загалом з позивача стягнуто 142 540,86 грн. податкового боргу, сплата якого підтверджується довідкою ПАТ «Кредобанк» від 18.09.2015р. № 195-32137/15, платіжним дорученням № 370 від 30.04.2015р. та меморіальними ордерами № 1 від 29.12.2014р., № 2 від 20.01.2015р., № 133 від 24.02.2015р., копії яких залучені матеріалів справи.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з відповідача понесені позивачем збитки, внаслідок таких неправомірних дій, загалом у сумі 142 540, 86 грн.
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що дії відповідача відповідали чинному законодавству, не мали ознак затримки строків видачі свідоцтва та були спрямовані на унеможливлення виробництва альтернативного палива, показники якого не відповідають нормативним показниками на паливо, встановленим у відповідних нормативно-технічних документах. Крім того, відповідач зазначив, що саме дії ВЦ «ХарЦис», пов'язані з видачею експертного висновку, створили передумови щодо затримки у наданні позивачу свідоцтва.
Крім того, відповідач зазначив, що позивачем порушено правила підсудності при зверненні з даним позовом про визнання дій неправомірними та стягнення збитків, оскільки такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки містить вимоги щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Суд відхиляє таке заперечення відповідача, оскільки предметом розгляду даної справи є вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями суб'єкта владних повноважень, яка не об'єднується з вимогою вирішити публічно-правовий спір (дана позиція узгоджується з п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).
До того ж, суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача, викладені у відзиві, з огляду на наступне.
Так, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що дії відповідача є неправомірними, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.2004р. № 1307 «Про порядок видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного» встановлено вичерпний перелік документів, які зобов'язана подати особа для видач свідоцтва, а також встановлено чіткий строк розгляду позивачем таких документів, що складає 10 днів, та не може змінюватися за наявністю у відповідача бажання витребувати додаткові документи для розгляду заяви. До того ж, положення вказаної постанови не передбачають можливість витребування відповідачем додаткових документів у разі потреби, а лише встановлюють обов'язок відповідача по закінченні 10 денного строку прийняти рішення або про видачу свідоцтва про належність палива до альтернативного або відмову в його видач.
Також, приписи постанови від 05.10.2004р. № 1307 не наділяють відповідача при розгляді заяви позивача про видачу свідоцтва та експертного висновку про наявність ознак альтернативного палива повноваженнями надавати оцінку відповідності змісту експертного висновку вимогам Порядку проведення експертизи для підтвердження належності палива до альтернативного, та порушувати строки розгляду заяв про видачу свідоцтва, у разі виникнення претензій у позивача до таких екерних висновків.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Поняття збитків надається ст. 22 ЦК України, відповідно до якої виділяють дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода. В разі порушення зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати збитки в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:
- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;
- наявність збитків;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;
- вина боржника.
Лише за наявності зазначених чотирьох умов настає відповідальність за порушення зобов'язання.
У п. 1 роз'яснення президії ВАСУ від 01.04.1994р. №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (зі змінами, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 29 грудня 2007 року N 04-5/239) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладання на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
Суму збитків у розмірі 142 540,86 грн., яку просить стягнути позивач, становить стягнутий з позивача в судовому порядку розмір податкового боргу, внаслідок неправомірних дій відповідача щодо порушення строків розгляду заяви позивача про видачу свідоцтва про належність палива до альтернативного, у зв'язку з чим протягом періоду з 08.09.2012р. по 04.03.2013р. позивач був позбавлений права користуватися пільговим режимом оподаткування прибутку виробників біопалива, отриманого від продажу біопалива без наявності відповідного свідоцтва. Так, позивач сплатив на підставі постанови Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 816/2163/14 та постанови Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 816/675/15-а податковий борг загалом у сумі 142 540,86 грн. що підтверджується довідкою ПАТ «Кредобанк» від 18.09.2015р. № 195-32137/15, платіжним дорученням № 370 від 30.04.2015р. та меморіальними ордерами № 1 від 29.12.2014р., № 2 від 20.01.2015р., № 133 від 24.02.2015р.
Отже, судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неправомірних дій відповідача щодо порушення строків видачі свідоцтва про належність палива до альтернативного, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.2004р. № 1307, позивач поніс збитки в сумі 142 540,86 грн.
Окрім того, суд відхиляє зауваження відповідача, що позивачем не було дотримано порядку досудового врегулювання спору.
Суд відзначає, що досудове врегулювання господарських спорів передбачено статтею 5 ГПК України, згідно якої сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Однак, Закон, навіть за умови встановлення сторонами договором досудового врегулювання спору, не позбавляє права однієї із сторін права на звернення до суду за захистом свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу.
Так, рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9.07.2002 N15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, в тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати дії Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України по несвоєчасній видачі приватному підприємству «Полтава-Консалтинг» свідоцтва про належність палива до альтернативного - неправомірними.
3. Стягнути з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України (04112, м. Київ, вул. І. Гонти, 1; 01001, м. Київ, пров. Музейний, 12; код ЄДРПОУ 37536010) на користь приватного підприємства «Полтава-Консалтинг» (39500, Полтавська обл., Карлівський район, м. Карлівка, вул. Комарова, 4; код ЄДРПОУ 32886226) 142 540 грн. 86 коп. - збитків та 4068 грн. 81 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 28.09.2015р.
Суддя А.І. Привалов