ун. № 759/1718/15-ц
пр. № 2/759/2326/15
11 вересня 2015 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
при секретарі Бандурі Н.О.,
з участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове зняття з реєстраційного обліку,
У лютому 2015 р. позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням та зняти його з реєстраційного обліку із квартири АДРЕСА_1, посилаючись на ті підстави, що після укладення шлюбу відповідача та їх неповнолітнього сина було зареєстровано у зазначеній квартирі, однак після розірвання шлюбу відповідач вказаною адресою не проживає та не з'являється з 15.01.2014 р. Позивачка зверталася до органів виконавчої служби з метою відшукання фактичної адреси відповідача, оскільки він ухиляється від утримання та забезпечення їх спільного сина, що підтверджує факт того, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі.
У судовому засіданні позивачка позов підтримала у повному обсязі просила його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, про день слухання справи повідомлений належним чином, шляхом оголошення у пресі «Голос України» № 152 (6156) від 19.08.2015 р., відповідно до ст. 74 ЦПК України (а.с.42-45).
Суд, вислухавши думку позивача, визнав за можливе розглядати справу у відсутності відповідача та третьої особи.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття.
Судом встановлено, що спірне жиле приміщення було отримано позивачем згідно свідоцтва про право власності на житло від 31.05.1993 р. договору дарування 2/3 частини квартири від 18.11.2009 р. та згідно технічного паспорту від 02.11.2009 р. (а.с.4-8).
Відповідно до довідки КП «ДУОЖФ Святошинського району м. Києва» від 28.01.2015 р. № 365 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, власник квартири з 19.08.1988 р.; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, колишній чоловік з 31.07.2012 р та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 року анродження, син з 31.07.2012 р. (а.с.12).
Згідно акту від 29.01.2015 р. майстра тех. дільниці № 2, за участю трьох свідків, який підтверджує, той факт, що ОСОБА_2 дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
Як встановлено у судовому засіданні між сторонами 20.10.2007 р. було зареєстровано шлюб, який рішенням Святошинського районного суду м. Києві від 26.06.2014 р. було розірвано (а.с.9,11).
Від даного шлюбі у сторін є спільний неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10).
Також встановлено, що згідно копії виконавчого листа від 25.07.2014 р. із ОСОБА_2 вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3, аліменти у розмірі 1000 грн. 00 коп. та додаткові витрати (а.с.14, 15).
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В частині 1 ст.316 ЦК України визначено поняття права власності - це право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини 1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
А у відповідності до частини 1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Крім цього, відповідно до частини 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В статті 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.7 Закону України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про позбавлення власника права власності на житлове приміщення або права користування такої особи житловим приміщенням.
Частина 2 ст.405 ЦК України вказує про те, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про те, що в судовому засіданні встановлені обставини, які свідчать про відсутність відповідача за місцем реєстрації понад один рік і доказів про поважність причин такої відсутності суду не надано, що відповідно до частини 2 ст.405 ЦК України є правовою підставою для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням та задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 316-319, 321, 328, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, Законом України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ст.ст.10, 30, 60, 61, 88, 179, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове зняття з реєстраційного обліку задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.
Зняти ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстраційного обліку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.