ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
24 вересня 2015 року № 826/12917/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовом Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ГУ ДФС
у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
На підставі ч. 6ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач, в особі Публічного акціонерного товариства «Будмеханізація» (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ГУ ДФС у місті Києві (надалі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 6926552207 від 23.01.2015р.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач безпідставно прийшов до висновку про відсутність настання реальних наслідків за правочином, укладеним позивачем з ТОВ «ШЕУ» та відповідно безпідставно виніс спірне податкове повідомлення-рішення.
Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень робить посилання на обставини викладені у письмових запереченнях, що у повній мірі відображають зміст акту перевірки.
Враховуючи, що в судове засідання 22.07.2015 року не прибув представник Відповідача, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду та вирішення справи, судом встановлено наступне.
Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Будмеханізація» (ЄДРПОУ 4012767) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ШЕУ» (код ЄДРПОУ 38704109) за період з 01.08.2014 по 30.09.2014 року.
За результатами перевірки складено Акт № 1331/26-55-22-07/4012767 від 31.12.2014 року (надалі - Акт перевірки).
В акті перевірки зазначено наступні порушення: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в результаті чого ПАТ «Будмеханізація» занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 700 000,00грн., в тому числі: за серпень 2014р. на 2 866 667,00грн. та за вересень 2014р. на 833 333,00грн.
Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем подано заперечення, за результатом розгляду Заперечень Податковим органом Листом від 22.01.2015 р. №2834/10/26-55-22-07 повідомив, що висновки викладені в Акті перевірки залишено без змін.
На підставі висновків акту перевірки Податковим органом 23.01.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №6926552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 625 000, з них за основним платежем 3 700 000,00грн. та штрафні санкції у розмірі 925 000,00грн.
Не погоджуючись із прийнятим Податковим органом податковим повідомленням-рішенням, Позивачем подано скарги до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України, за результатом розгляду скарги ГУ ДФС у м. Києві прийнято Рішенням від 07.04.2015 року № 5914/10/26-1510-08-16, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 р. за №6926552207, а скаргу ПАТ «Будмеханізація» - без задоволення та Рішенням ДФС України від 18.06.2015 року № 12719/6/99-99-10-01-04-25, також залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 р. за №6926552207, а скаргу позивача без задоволення.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.
Як вбачається із змісту акту перевірки та наданих заперечень, підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугувало встановлення податковим органом відсутності настання реальних наслідків за правочином укладеним позивачем з ТОВ «ШЕУ».
Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «ШЕУ» (Виконавець), з іншої сторони, 07.08.2014р. укладено Договір на виконання проектних робіт, відповідно до змісту якого ТОВ «ШЕУ» зобов'язувалось на протязі 90 календарних днів виконати проектні роботи та виготовлення проекту, включаючи: - Ескізний проект, Проект, Робочу документацію, паспорт опорядження фасадів.
Відповідно до змісту п. 4.1 Договору, термін виконання зобов'язань відлічується з дати передачі Замовником усіх передбачених матеріалів та технічної документації відповідно до графіку визначеному Додатком №1 до цього Договору.
Пунктом 5 Договору встановлено, що після закінчення виконання обсягу робіт встановленого цим Договором, Виконавець передає Замовнику розроблену проектну документацію по накладній, при цьому сторонами підписуються акти виконаних робіт.
В підтвердження виконання умов вказаного Договору, Позивачем до матеріалів справи додано копію вказаного Договору, копії Додатків № 1 та №2 до цього Договору, численні копії податкових накладних, копію акту приймання-здачі проектної документації від 22.08.2014р., а також копію титульної сторінки «Эскизный проект «Стоительство торгово-развлекательного комплекса с наземным и подземнм паркингом на пересечении Надднепрянского шоссе и ул. Стройиндустрии, 4-6 в Голосеевском районе г. Киева».
Разом з тим, суд повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив, що надана Позивачем документація не дає підстав стверджувати про настання реальних наслідків за таким правочином.
Так, зокрема, як зазначалось судом вище, умовами договору встановлено виконання ТОВ «ШЕУ» на замовлення позивача проектних роті та проектної документації на підстав замовлення, на протязі 90 календарних днів з дати передачі Замовником усіх передбачених матеріалів та технічної документації відповідно до графіку визначеному Додатком №1 до цього Договору.
Проте, відповідно до змісту Додатку №1 до Договору, таким встановлено лише графік виконання робіт ТОВ «ШЕУ», при цьому жодних строків на передачу позивачем Виконавцю матеріалів та технічної документації таким не встановлено.
Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів, що така документація взагалі передавалась Виконавцю, також не надано замовлення, на підставі якого ТОВ «ШЕУ» мало б виконувати роботи із розробки проектної документації.
Також позивачем не надано доказів виконання ТОВ «ШЕУ» на замовлення позивача Проекту, Робочої документації та паспорту опорядження фасадів, що відповідно до умов Договору являється складовою частиною проектних робіт та проектної документації.
Суд не бере до уваги наданих позивачем в якості доказу виконання сторонами умов договору копій податкових накладних, та копії титульної сторінки Ескізного проекту, оскільки із змісту наданих податкових накладних неможливо встановити за виконання яких саме проектних робіт такі виписано, а надана копія аркуша (а.с.81 т.1) не дає змоги встановити, що такий Ескізний проект виконано у повному обсязі. Крім того, розроблення Ескізного проекту, відповідно до умов Договору, є лише частиною проектної документації, що зобов'язувалось розробити ТОВ «ШЕУ», а тому не може свідчити про виконання умов Договору.
Крім того, слід зауважити, що надана позивачем копія Акту здачі-приймання проектної документації від 22.08.14р. стосується виключно Ескізного проекту (а.с. 80 т. 1), при цьому доказів передачі позивачу самого Проекту, Робочої документації та паспорту опорядження фасадів позивачем суду надано не було.
Будь яких інших доказів настання реальних наслідків за правочином укладеним з ТОВ «ШЕУ» позивачем, не зважаючи на вимоги суду, надано не було.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.
Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.
Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.
З огляду на викладене, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано належних первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договорів укладених позивачем з контрагентом, а надані складені з порушенням Закону України "Про бухгалтерський облік", суд прийшов до висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності правовідносин з контрагентом за вищезазначеним договором, а отже позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.Б. Федорчук