Справа № 819/1957/15
24 вересня 2015 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:
судді Ходачкевич Н.І.
при секретарі судового засідання Цимбал А.
за участю:
позивачка ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
предтсавника відповідача : ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратура Тернопільської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся із позовом до прокуратури Тернопільської області про визнання протиправним та скасувати Наказ прокуратури Тернопільської області № 513-к від 26.06.2015 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; поновлення ОСОБА_1 юриста 1 класу на посаді старшого прокурора прокуратури Чортківського району Тернопільської області з 27.06.2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що службовими характеристиками позивач характеризується виключно позитивної сторони. У відповідності до наказу прокурора Чортківського району № 5 від 25.03.2015 року «Про розподіл обов'язків між працівниками прокуратури Чортківського району» за мною-старшим прокурором прокуратури Чортківського району не закріплено обов'язок нагляду за виконанням вимог закону при прийманні, реєстрації, розгляді та вирішенні Чортківським РВ УМВСУ заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, своєчасне внесення щодо них відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування Чортківським РВ УМВС України в області, забезпечення швидкого, всебічного повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, а тому він не міг нести відповідальності за порушення, допущені слідчим Мельником В.А. який в порушення вимог ст. 214 КПК України організував проведення низки слідчих дій до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. По даному кримінальному провадженню позивач належно вчиняв передбачені КПК дії. Оскільки ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання про арешт майна підозрюваного і таке клопотання було підтримане процесуальним прокурором, у висновку безпідставно констатується незаконність такого арешту майна. Необґрунтованими вважає пояснення у висновку слідчого СВ Чортківського РВ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_4, щодо вказівки позивача привести у прокуратуру району ймовірних порушників - ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Жодних розмов між позивачем та слідчим Мельником В.А. щодо проведення будь-яких переговорів між ним, ОСОБА_6 та ОСОБА_7Ю, з приводу надання останніми матеріальної вигоди за прийняття в їх інтересах рішень у кримінальному проваджені позивач не вів. Такі висновки ґрунтуються виключно на поясненнях слідчого Мельника В.А., який є єдиною уповноваженою особою на вирішення питань кримінальної відповідальності підозрюваних. При цьому, 21.05.2015 р. заявою, датованою 20.05.2015 р., в порядку ст. 214 КПК України ОСОБА_8 повідомив начальника СВ Чортківського РВ УМВСУ в Тернопільській області про те, що 19.05.2015 р. слідчий Мельник В.А. привів до нього у кабінет двох незнайомих раніше осіб, які провокували його на отримання неправомірної вигоди. Вважає застосовану дисциплінарну відповідальність, як найсуворішу, невідповідну характеру можливого порушення. таке звільнення вважає можливим лише після використання всіх заходів дисциплінарного впливу до державного службовця. Позов просить задоволити.
Відповідач позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченні. Ствердив, зокрема, що на виконання розпорядження в.о. прокурора Тернопільської області №187 від 19.05.2015 р., комісією прокуратури Тернопільської області було проведено службове розслідування щодо причетності старшого прокурора прокуратури Чортківського району ОСОБА_1 до вимагання працівником міліції у ОСОБА_9 та інших осіб неправомірної вигоди за не притягнення їх до кримінальної відповідальності. Службове розслідування проведено відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України №104 від 24.09.2014 р. на підставі інформації з матеріалів справи кримінального провадження №42014210000000076. За результатами службового розслідування був складений висновок, затверджений в.о. прокурора Тернопільської області 25.06.2015 р.. На підставі ч. 3 ст. 48 Закону України «про прокуратуру», ст. ст. 8, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України наказом в.о. прокурора Тернопільської області №513-к від 26.06.2015 р. за неналежне виконання службових обов'язків, порушення Присяги працівника прокуратури та вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури, старшого прокурора прокуратури Чортківського району юриста 1 класу ОСОБА_8 звільнено із займаної посади підставно. В позові просить відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Тернопільської області з 10.09.2009 р. на посадах помічника прокурора Чортківського району Тернопільської області (призначений наказом прокурора Тернопільської області № 463-к), а з 12.07.2013 року по 26 червня 2015 року (дату звільнення) обіймав посаду старшого прокурора Чортківського району Тернопільської області, (призначений наказом прокурора області № 542-к.). 08.02.2011 року позивач склав Присягу працівника прокуратури, а наказом В.о. Генерального прокурора України № 628к від 15.04.2014 року позивачу було присвоєно класний чин юриста 1 класу.
26.06.2015 року Наказом виконувача обов'язків прокурора Тернопільської області №513-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за неналежне виконання службових обов'язків, порушення Присяги працівника прокуратури та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, позивача було звільнено з займаної посади. Наказ ґрунтується на висновку службового розслідування, яким констатовано, що позивач, будучи старшим групи процесуальних прокурорів, 18.05.2015 р. у своєму службовому кабінеті, використовуючи службове становище в особистих інтересах та інтересах інших осіб, грубо порушуючи Присягу працівника прокуратури та вимоги ст. ст. 18,24 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, вступив у позаслужбові та поза процесуальні стосунки із свідками у кримінальному провадженні - ОСОБА_5 та ОСОБА_10 у вигляді розмови, яка створила умови, що спонукала їх до передачі слідчому Мельнику В.А. неправомірної вигоди за вчинення дій з повернення вилученого майна та прийняття рішення про закриття кримінального провадження. В ході розмови вказаними свідками було запропоновано позивачу незаконну винагороду за повернення вилученого майна, на що позивач не відреагував у спосіб, передбачений ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції». В самому ж кримінальному провадженні позивачем, як процесуальним керівником, не були зауважені грубі порушення вимог КПК України.
Підставою для звільнення послужило як неналежне виконання службових обов'язків, так і за вчинення проступку, який порочить позивача як працівника прокуратури.
Покликання позивача на те, що у відповідності до наказу прокурора Чортківського району № 5 від 25 березня 2015 року «Про розподіл обов'язків між працівниками прокуратури Чортківського району» за ним не закріплено обов'язок нагляду за виконанням вимог закону при прийманні, реєстрації, розгляді та вирішенні Чортківським РВ УМВСУ заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, своєчасне внесення щодо них відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування Чортківським РВ УМВС України в області, забезпечення швидкого, всебічного повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, а тому він не міг нести відповідальності за порушення, які допущені слідчим Мельником В.А., не заслуговує на увагу. Так, позивач притягнутий до відповідальності не за порушення, допущені слідчим Мельником В.А., а за власні порушення як процесуального прокурора. Згідно із ч. 1 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Сам факт існування зазначених у висновку та оскаржуваному наказі процесуальні порушення позивачем не заперечувався. При цьому, можливість запобігання чи усунення таких порушень саме позивачем під час нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, випливає з повноважень прокурора, передбачених у ч. 2 ст. 36 КПК України.
При цьому, постановою слідчого СВ Теребовлянського РВ УМВСУ в Тернопільській області від 09.06.2015 р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України було закрито кримінальне провадження №12015210190000241 щодо ОСОБА_5.
Заперечуючи факт порушення Присяги працівника прокуратури, позивач покликається на недоведеність позаслужбових та позапроцесуальних стосунків із ОСОБА_5 та ОСОБА_10 та те, що такий висновок ґрунтується лише на поясненнях слідчого Мельника В.А., який обмовив його.
Водночас, таке покликання спростовується показами свідка ОСОБА_5, який повідомив, що 18.05.2015 р. ОСОБА_4, довідавшись, що ОСОБА_10 прийшов з'ясовувати питання що робити зі своїм арештованим майном, спочатку зайшов до ОСОБА_11, а згодом вийшов і запросив ОСОБА_10 та ОСОБА_5 до прокурора. Там ОСОБА_11 у своєму кабінеті розповів, що із ситуації є 2 виходи: заплатити за вироком суду за ст. 246 КК України «Незаконна рубка лісу» близько 150 тисяч або ж понести за незаконну рубку деревини адміністративний штраф близько 170 гривень і сказав, щоб вони вибирали. В цій ситуації вони погодилися на другий варіант, і тоді ОСОБА_1 попросив їх вийшли на вулицю. Через декілька хвилин від прокурора вийшов слідчий Мельник В.А., який вимагав заплатити 6000 грн.. Оскільки вдалося знайти лише 4000 грн. і про це було повідомлено слідчому, слідчий Мельник В.А. знову пішов до ОСОБА_1, після чого ОСОБА_4 погодився отримати та отримав 4000 грн.. Аналогічні покази в судовому засіданні надав і свідок ОСОБА_10.
Окрім того, з пояснень ОСОБА_4 вбачається, що ініціатива поспілкуватись із власниками майна, на яке мав бути накладений арешт, належала саме ОСОБА_1. Під час розмови із ОСОБА_5 та ОСОБА_10 у присутності ОСОБА_4 ОСОБА_1 роз'яснив, що відповідно за такі дії може наступити адміністративна та кримінальна відповідальність, і відповідно запропонував їм вибрати вид відповідальності до якого їх надалі буде притягнуто. На згадану пропозицію хтось підозрюваних повідомив, що їх влаштовує штраф у меншому розмірі, тобто 170 гривень та м'якший вид відповідальності, тобто адміністративна відповідальність. Також упродовж згаданої розмови ОСОБА_1 вивчав матеріали кримінального провадження та підписав клопотання про накладення арешту на вилучене майно. Надалі, ОСОБА_1 пояснив, що дасть знати, як діяти надалі, і наказав цим особам вийти що вони і зробили. ОСОБА_4 вийшов із ними, але невдовзі повернувся у кабінет ОСОБА_1. Під час цього між ними відбулась коротка розмова в ході якої ОСОБА_1 попросив ОСОБА_4 переговорити з ОСОБА_5 та ОСОБА_10 про те, щоб вони у випадку прийняття рішення в їх інтересах, про яке він розповідав їм, могли надалі матеріально віддячити йому за ці дії. Конкретну винагороду, а саме у грошовому чи іншому вигляді він на той час не називав. В судову засідання допитаний в якості свідка ОСОБА_4 підтвердив дані обставини, викладені в поясненнях.
При цьому, з матеріалів справи, зокрема, заяви позивача, поданої 21.05.2015 р. в порядку ст. 214 КПК України вбачається, що така заява подана не у відповідності до вимог ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції», негайно після виявлення відповідної обставини, оскільки була подана вже після затримання ОСОБА_4 за вчинення корупційного кримінального правопорушення.
Згідно із частиною 1 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру», прокурори і слідчі можуть бути звільнення з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. У відповідності до частини 2 статті 46-2 вищезазначеного Закону, прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури , у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 1) недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом ; 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмові від її прийняття; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства України; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення , пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі. Частиною 3 статі 48 Закону України « Про прокуратуру», зі змінами та доповненнями , передбачено , що за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною ОСОБА_8 України. Згідно вимог передбачених частиною 1 статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_8 України від 06.11.1991 року за № 1796-ХІІ, працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержуватись вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.
Вимогами пункту 1 статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратори застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. У відповідності до вимог статті 9 вищезазначеного Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарними стягнення є: догана; пониження в класному чині; пониження в посаді; позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; звільнення; звільнення з позбавленням класного чину. Згідно вимог частини 1 статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступки. Прокурор, який вирішує питання про накладання стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірки.
З матеріалів справи вбачається, що ці вимоги були дотримані. Належних доказів порушення відповідачем вимог закону чи неврахування певних обставин при прийнятті рішення про звільнення позивача суду не надано. В світлі наведених підстав для звільнення, покликання позивача на попередні позитивні характеристики не впливає на висновки суду.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Згідно ст.69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку у позові відмовити.
Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 29.09.2015р.
Головуючий суддя Ходачкевич Н.І.
копія вірна
Суддя Ходачкевич Н.І.