36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
24 вересня 2015 р. Справа № 917/1431/15
За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма імені Чапаєва", 38530, Полтавська область, Диканський район, с.Чапаєвка, вул. Спеціалістів, буд.2
до Чапаєвської сільської ради Диканського району Полтавської області, 38530, Полтавська область, Диканський район, с.Чапаєвка
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1. ОСОБА_1, 38530, Полтавська область, Диканський район, с. Чапаєва, вул. Спеціалістів, будинок № 2.
2. Полтавська Регіональна біржа нерухомості, 36011, м. Полтава, вул. Міщенка, буд. 2-а.
про визнання права власності на нерухоме майно
Суддя Гетя Н.Г.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2
від відповідача: не з'явився
від третіх осіб: 1. не з'явився
2. ОСОБА_3
Суть справи: розглядається позовна заява про:
- визнання договору купівлі-продажу укладеного 17 вересня 2007 року, між Приватною агрофірмою "Імені "Чапаєва" та Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма імені Чапаєва" на Полтавській регіональній біржі нерухомості - дійсним.
- визнання за Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма імені Чапаєва" право власності на нерухоме майно - 29/50 частки садибного житлового будинку у складі: житлового будинку, визначеного технічною документацією під літерою - "А-1"; Сараїв - "Б", "б", "б2", "В", "в", "Д", "Г", "Е", "М"; Гаражів - "З"; "И"; Літньої кухні - "Л", "л", Погреба - "К"; Вбиральні - "Ж", що набуте за результатами аукціону відповідно до договору купівлі-продажу укладеного 17 вересня 2007 року.
Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягає з мотивів, викладених у позовній заяві.
Відповідач в листі №02-23/290 від 06.08.2015 р. повідомив, що дійсно підприємство володіє та використовує частину житлового будинку, що знаходиться за адресою село Чапаєвка, вул. Спеціалістів, 2. Інших реагувань на позовну заяву відповідачем не надано, розгляд справи просив проводити без участі його представника.
Третя особа 1 в засідання суду не з'явилась, жодних пояснень по суті спору не надала.
Представник третьої особи 2 в судовому засіданні підтримав письмові пояснення №53 від 16.09.2015 р., які долучені до матеріалів справи (а.с. - 91) та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
17 вересня 2007 року з метою використання в господарській діяльності за цільовим призначенням позивачем було придбано з прилюдних торгів 29/50 частини садибного житлового будинку з частиною надвірних побудов, який розташований за адресою: Полтавська обл., Диканський р-н, с. Чапаєва, вул., Спеціалістів, будинок №2. Майно що придбане складається з Житлового будинку - «А-1»; Сараїв - «Б», «б», «б2», «В», «в», «Д», «Г», «Е», «М»; Гаражів - «З»; «И»; Літньої кухні - «Л», «л», Погреба - «К»; Вбиральні -«Ж».
Відповідно до протоколу аукціону №188 від 17 вересня 2007 року проведеного Полтавською регіональною біржею нерухомості (копія а.с. -26), переможцем торгів визнано учасника торгів під №1, ПСП «Агрофірму імені Чапаєва». Вартість продажу вказаного нерухомого майна склала 3547 гривень 00 копійок. В день проведення аукціону, власником нерухомого майна - ПАФ «Імені Чапаєва» в особі арбітражного керуючого було укладено відповідний договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. В послідуючому, виконуючи умови договору, за результатами проведення зазначених торгів, ПСП «Агрофірма імені Чапаєва» сплатила повну вартість вказаної частини нерухомого майна.
Як зазначає позивач, з часу придбання вказаного нерухомого майна з біржових торгів, по даний час, він постійно здійснює використання зазначеного нерухомого майна за його цільовим призначенням.
Зокрема, з часу придбання зазначеного майна, ПСП «Агрофірма імені Чапаєва» постійно та відкрито здійснює використання зазначеного житлового будинку, господарських будівель і споруд, спільно зі співвласником зазначеної садиби громадянином ОСОБА_1. Земельна ділянка, розташована за адресою с. Чапаєва, вул. Спеціалістів 2, та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,050га., передана ПСП «Агрофірма імені Чапаєва» в користування на умовах оренди Чапаєвською сільською радою (Договір оренди землі №1 від 29 січня 2008 року додається до матеріалів справи, а.с 25). За період користування нерухомим майном, будь-які інші особи прав на вказане майно не заявляли. За інформацією наданою Полтавським бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», вказане нерухоме майно, до часу його відчуження з прилюдних торгів належало Приватній агрофірмі «Імені Чапаєва» (Копія договору купівлі продажу додається до матеріалів справи) та відчужене в ході ліквідаційної процедури вказаного суб'єкту господарювання. Приватна агрофірма «Імені Чапаєва» припинила свою діяльність в зв'язку з банкрутством (Витяг з державного реєстру додається, 80-81).
Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2015 року, з метою реєстрації права власності у визначеному чинним законодавством порядку ПСП «Агрофірма імені Чапаєва" звернулася до Диканського районного управління юстиції з метою реєстрації вказаних набутих прав.
03.02.2015 року, Державним реєстратором було повідомлено, що оформлення вказаного нерухомого майна унеможливлює обставина того, що цивільно-правова угода, не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки відбулася на товарній біржі і не посвідчена у відповідний спосіб нотаріально (відповідно до ст. 227 ЦК У в редакції 1964 року „Договір купівлі - продажу житлового будинку повинен бути нотаріально засвідчений...").
Позивач посилається на вищезазначені обставини, та зазначає, що вони фактично унеможливлюють нотаріальне посвідчення зазначеного правочину в зв'язку з припиненням господарської діяльності продавця шляхом ліквідації та визнання банкрутом та просить суд визнати договір купівлі-продажу, укладений 17 вересня 2007 року, між Приватною агрофірмою "Імені "Чапаєва" та Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма імені Чапаєва" на Полтавській регіональній біржі нерухомості - дійсним; визнати за Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма імені Чапаєва" право власності на нерухоме майно - 29/50 частки садибного житлового будинку у складі: житлового будинку, визначеного технічною документацією під літерою - "А-1"; Сараїв - "Б", "б", "б2", "В", "в", "Д", "Г", "Е", "М"; Гаражів - "З"; "И"; Літньої кухні - "Л", "л", Погреба - "К"; Вбиральні - "Ж", що набуте за результатами аукціону відповідно до договору купівлі-продажу укладеного 17 вересня 2007 року.
При вирішенні спору суд приймає до уваги наступне.
Приписами ч. 1 ст. 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, право на судовий захист виникає в особи у випадку порушення її цивільного права, його невизнання або оспорення. Аналогічне положення міститься і у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно якої кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.
Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом. Якщо суд при розгляді справи встановить, що право позивача не є порушеним (оспореним, невизнаним), він відмовляє у задоволенні позову, адже судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).
Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Таким чином, договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.06.2013 р. №6-49ц13.
Крім того, суд зазначає, що позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.
Відповідачем у позові про визнання права власності може бути особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин щодо невизнання або оспорення його права власності Чапаєвською сільською радою та не наведено правових підстав, згідно яких Чапаєвська сільська рада має виступати відповідачем у справі про визнання договору дійсним, укладеного між Приватною агрофірмою "Імені "Чапаєва" та Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма імені Чапаєва" на Полтавській регіональній біржі нерухомості.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.33,43, 49, 82-85 ГПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 29.09.2015 р.
Суддя Н.Г. Гетя