"24" вересня 2015 р.Справа № 916/3488/15
За позовом: малого підприємства "МИР"
до відповідача: державного підприємства "Дослідне господарство "Южний" інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії аграрних наук України
про стягнення 158 315,12 грн.
Суддя Цісельський О.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)
від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: позивач, мале підприємство "МИР", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Дослідне господарство "Южний" інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії аграрних наук України 158 315,12 грн., де 148 274,12 грн. - інфляційні нарахування, 10 041,00 грн. - 3% річних
Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.08.2015р. позовну заяву (вх.№3667/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/3488/15 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, суд встановив:
16 червня 2014р. між малим підприємством "МИР" (Постачальник) та державним підприємством "Дослідне господарство "Южний" інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії аграрних наук України (Покупець) було укладено договір поставки дизельного пального №13/6/14, згідно умов п.1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю дизельне пальне в передбаченому Договором асортименті, в подальшому іменоване Товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар ы оплатити його вартість в порядку та на умовах, встановлених даним Договором.
Відповідно до п.2.3. Договору загальна сума Договору становить 423 692,50 грн. (чотириста двадцять три тисячі шістсот дев'яносто дві гривні 50 копійок) з урахуванням ПДВ (20%).
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що сторони домовились, що оплата у безготівковій формі або товаром здійснюється після поставки товару Постачальником в строк не пізніше 10 липня 2014 року включно на підставі рахунку-фактури Постачальника.
Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання своїх зобов'язань сторонами. Якщо сторони, на момент закінчення дії Договору, не завершили розрахунки між собою, строк дії Договору в частині розрахунків автоматично подовжується до повного розрахунку між Сторонами (п.9.1. Договору).
На виконання умов вищенаведеного договору, 16.06.2014р., позивачем відповідачу було здійснено поставку товару на загальну суму 423 692,50 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000011 від 16.06.2014р. товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів та довіреністю №19/1 від 16.06.2014р. на приймання товару, які підписані уповноваженими представниками сторін, однак відповідачем отриманий від позивача товар з порушенням встановленого договором строку, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу до сплати 3% річних та індекс інфляції.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині оплати вартості отриманого товару і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар,визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного Кодексу України).
Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України та договору - зобов'язання щодо оплати вартості отриманих від позивача вантажних автомобілів виконані не своєчасно, що і стало підставою для позивача нарахувати три відсотки річних в сумі 10 041,00 грн., інфляційні нарахування в сумі 148 274,12 грн.
Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:
У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором поставки.
Перевіривши розрахунок позивача трьох відсотків річних судом встановлено, що здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано 3% річних наступним чином:
Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
423692.5011.07.2014 - 25.07.2014153 %522.36
403692.5026.07.2014 - 12.08.2014183 %597.24
398692.5013.08.2014 - 29.09.2014483 %1572.92
378692.5030.09.2014 - 15.10.2014163 %498.01
366692.5016.10.2014 - 30.10.2014153 %452.09
356692.5031.10.2014 - 04.11.201453 %146.59
306692.5005.11.2014 - 11.11.201473 %176.45
296692.5012.11.2014 - 26.11.2014153 %365.79
266692.5027.11.2014 - 14.08.20152613 %5721.10
Отже загальна сума 3% річних за самостійним розрахунком суду складає 10 052,55 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем суму 3% річних заявлено в меншому розмірі в сумі 10 041,00 грн., судом підлягають стягненню 3% річних з відповідача в розмірі заявленому позивачем, тобто в сумі 10 041,00 грн.
Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне:
Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Наразі, наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні нраахування, наступним чином:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу с врахуванням індексу інфляції
11.07.2014 - 25.07.2014423692.501.0041694.77425387.27
26.07.2014 - 12.08.2014403692.501.0000.00403692.50
13.08.2014 - 29.09.2014398692.501.03714844.12413536.62
30.09.2014 - 15.10.2014378692.501.0000.00378692.50
16.10.2014 - 30.10.2014366692.501.0000.00366692.50
31.10.2014 - 04.11.2014356692.501.0000.00356692.50
05.11.2014 - 11.11.2014306692.501.0000.00306692.50
12.11.2014 - 26.11.2014296692.501.0195637.16302329.66
27.11.2014 - 14.08.2015266692.501.435115955.53382648.03
Отже загальна сума інфляційних нарахувань за самостійним розрахунком суду складає 138 131,60 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних нарахувань, встановлена судом в розмірі 138 131,60 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 10 142,52 грн. суд відмовляє.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги малого підприємства "МИР", у зв'язку з чим стягненню з державного підприємства "Дослідне господарство "Южний" інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії аграрних наук України на користь позивача підлягає 10 041,00 грн. 3% річних, 138 131,60 грн. інфляційних нарахувань. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 2 963,34 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов малого підприємства "МИР" - задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства "Дослідне господарство "Южний" інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії аграрних наук України (67668, Одеська обл., Біляївський район, с. Великий Дальник, вул. Маяцька, буд. 26, код ЄДРЮОФОП 05528906) на користь малого підприємства "МИР" (65044, м. Одеса, вул. Кондренка, буд. 58А, код ЄДРЮОФОП 19218440) 10 041 (десять тисяч сорок одна) грн. - 3% річних, 138 131 (сто тридцять вісім тисяч сто тридцять одна) грн. 60 коп. - інфляційних нарахувань, 2 963 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят три) грн. 34 коп. - витрат на оплату судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України
Повний текст рішення складено 29 вересня 2015 р.
Суддя О.В. Цісельський