ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.09.2015Справа №914/1871/15
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Відділення № 1 у місті Львові Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
До Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділення № 1 у місті Львові Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" про зобов'язання перерахувати грошові кошти у розмірі 10 580,00 грн. з поточного рахунку № 26006311038501 на рахунок Управління Державної казначейської служби у Франківському районі міста Львова № 31419699700005, МФО 825014.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо виконання платіжного доручення за Договором банківського рахунку № 26006311038501 від 24.12.2012 року.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.06.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №914/1871/15. Призначено розгляд справи в судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.07.2015 року у справі № 914/1871/15, матеріали справи № 914/1871/15 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями справу № 914/1871/15 передано на розгляд судді Цюкалу Ю.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року прийнято справу № 914/1871/15 до провадження судді Цюкала Ю.В. Розгляд справи призначено на 02.09.2015 року.
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
24.12.2012 року між відповідачем (банк) та позивачем (клієнт) (разом - сторони) було укладено Договір банківського рахунку № 26006311038501 (далі - Договір або Договір банківського рахунку), відповідно до п. 1.1. якого, банк зобов'язується відкрити клієнту поточний мультивалютний рахунок № 26006311038501 та здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, та умов даного договору, а також надавати клієнту інші послуги, передбачені чинним законодавством України та Тарифами банку для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивач стверджує, що через невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо виконання платіжного доручення за Договором банківського рахунку № 26006311038501 від 24.12.2012 року, у останнього виникло зобов'язання перерахувати грошові кошти у розмірі 10 580,00 грн. з поточного рахунку № 26006311038501 на рахунок Управління Державної казначейської служби у Франківському районі міста Львова № 31419699700005, МФО 825014.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено судом, 24.12.2012 року між сторонами було укладено Договір банківського рахунку № 26006311038501, відповідно до п. 1.1. якого, банк зобов'язується відкрити клієнту поточний мультивалютний рахунок № 26006311038501 та здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, та умов даного договору, а також надавати клієнту інші послуги, передбачені чинним законодавством України та Тарифами банку для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до п. 1.3. Договору банк приймає і зараховує на рахунки клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконує розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум в межах залишків на рахунку, надає довідки та здійснює інші операції за рахунком у порядку та на умовах передбачених чинним законодавством України, даним договором та тарифами банку. Надання банком клієнту послуг, які безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування та/або не передбачені тарифами банку, здійснюється на підставі окремих договорів.
Згідно з п. 2.1.1. Договору банківського рахунку банк має право використовувати кошти клієнта, які зберігаються на його рахунку, відповідно до чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України, гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Умовами п. 2.2.2. Договору визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та даним договором.
Пунктом 2.3.4. Договору передбачено, що банк зобов'язаний, здійснювати розрахункові операції по рахунку клієнта відповідно до вимог чинного законодавства України та даного договору, на підставі належним чином оформлених платіжних документів клієнта та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено окремими договорами між банком і клієнтом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з листом, який отримано останнім 29 квітня 2015 року, у якому позивач зазначив, що розрахунковий рахунок № 26006311038501 закрито 06.02.2015 року, проте 12.02.2015 року на зазначений рахунок надійшли кошти, в цей же день останньому не вдалося здійснити перерахування грошових коштів через систему клієнт-банк.
При цьому, суд відмічає, що доказів закриття рахунку № 26006311038501 та наявності грошових коштів на вказаному рахунку позивачем суду не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 8.1. статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Згідно п. 30.1. ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 року № 96 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ЕНЕРГОБАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 12.02.2015 № 29 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «ЕНЕРГОБАНК», згідно з яким з 13.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 13.02.2015 по 12.05.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «ЕНЕРГОБАНК».
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 93 від 30.04.2015р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» до 11.06.2015р. включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 11 червня 2015р. № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕНЕРГОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 червня 2015 р. № 115, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ЕНЕРГОБАНК».
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було повідомлено, що інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» опубліковано в газеті «Голос України» 18 червня 2015 року.
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.
З огляду на зазначене, на час розгляду в суді даного спору відбувається ліквідація банку.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Ліквідація банку - це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Тому, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Пунктом 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.
Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».
Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Даний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на його інший рахунок є майновим зобов'язанням, яка не може бути виконана відповідачем в силу зазначеної норми, у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури ліквідації.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.12.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9228/14.
Виходячи зі змісту статей 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Згідно з частиною 4 статті 49 цього Закону у судовому порядку підлягають вирішенню будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів.
Таким чином, після початку процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-
1. В позові відмовити повністю.
2. Копію даного рішення направити сторонам у справі № 914/1871/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 07.09.2015р.
Суддя Цюкало Ю.В.