Справа № 127/11234/13-ц Провадження № 22-ц/772/2573/2015Головуючий в суді першої інстанції Сичук М. М.
Категорія 27 Доповідач Міхасішин І. В.
29 вересня 2015 року м. Вінниця
судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого: Міхасішина І.В.
Суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
При секретарі: Куленко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення та виселення, -
встановила:
У липні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір кредиту №VIH0GA05471303, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_3 кредит у сумі 55625,00 доларів США на строк до 17 квітня 2017 року, а відповідач зобов'язалась повернути кредит та сплатити 11,4% річних, на умовах, передбачених договором. Згідно умов укладеного договору, ОСОБА_3 повинна здійснювати розрахунок по кредиту, відсотках за користування ним, комісії та інших витратах згідно умов договору щомісяця.
Однак у порушення умов договору ОСОБА_3 прийнятих на себе зобов'язань не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 121084,01 доларів США, що складається із: заборгованості по кредиту 47236,33 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом 29657,32 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом 4697,15 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором 33697,51 доларів США; а також штрафи, відповідно до договору: 31,28 доларів США штраф (фіксована частина); 5764,42 доларів США штраф (процентна ставка).
У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 19 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №VIH0GA05471303. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_2 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок, загальною площею 48,20 кв. м, який розташований за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності.
Проте в порушення умов договору іпотеки відповідач ОСОБА_2 прийнятих на себе зобов'язань не виконав, предмет іпотеки позивачу не передав.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2007 року у розмірі 121084,01 доларів США, що за курсом НБУ 7,99 грн за 1долар США відповідно до службового розпорядження НБУ №п0250500-12 від 07 липня 2012 року еквівалентно 967461,24 грн. та складається з наступного: 47236,33 доларів США, що еквівалентно 377418,27 грн. заборгованість за кредитом, 29657,32 доларів США, що еквівалентно 236961,98 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 4697,15 доларів США, що еквівалентно 37530,22 грн. заборгованість по винагороді за надання фінансового інструменту, 33697,51 доларів США, що еквівалентно 269243,10 грн. пеня, 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 5764,42 доларів США, що еквівалентно 46057,71 грн - штраф (процентна складова), звернути стягнення на будинок з господарськими будівлями загальною площею 48,20 кв. м, який розташований за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Встановити початкову ціну для подальшої реалізації предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки. Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку (предмету іпотеки), який розташований за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 серпня 2014 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIH0GA05471303 від 19 квітня 2007 року в розмірі 121084,01 долари США, що за курсом 7.99 грн/1 долар США відповідно до службового розпорядження НБУ № п0250500-12 від 07 липня 2012 року еквівалентно 967461,24 грн. та складається з наступного: 47236,33 доларів США, що еквівалентно 377418,27 грн. заборгованість за кредитом, 29657,32 доларів США, що еквівалентно 236961,98 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 4697,15 доларів США, що еквівалентно 37530,22 грн. заборгованість по винагороді за надання фінансового інструменту, 33697,51доларів США, що еквівалентно 269243,10 грн. пеня, 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 5764,42 долари США, що еквівалентно 46057,71 грн. штраф (процентна складова), звернуто стягнення на будинок з господарськими будівлями загальною площею 48,20 кв. м, який розташований за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № VIH0GA05471303 від 19 квітня 2007року) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Встановлено початкову ціну для подальшої реалізації предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/ незалежним експертом на стадії оцінки.
Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку (предмету іпотеки), який розташований за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2015 року скасовано , а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення апеляційного суду , суд касаційної інстанції вказав, що у порушення ст.ст. 212-214 ЦК України апеляційний суд не з'ясував наявності у позичальника іншого житла.
Відповідно до ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви , з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Колегія суддів , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов кредитного договору ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань не виконала, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість в сумі 121 084,01 доларів США. Задовольняючи позовні вимоги про виселення відповідачів, суд першої інстанції керувався ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Проте повністю погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна , виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 19 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір споживчого кредиту № VIH0GA05471303, згідно якого позивач надав останній кредит в розмірі 55 625,00 доларів США на купівлю не рухомості на строк до 17 квітня 2017 року, а ОСОБА_3 зобов'язалась повернути кредит та сплатити 11,4 % річних, на умовах передбачених договором (т.1 а.с. 10-13).
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 19 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № VIH0GA05471303, згідно якого останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок, загальною площею 48,20 кв. м, який розташований за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності (т.1 а.с. 14-16).
Банк виконав умови договору, що підтверджується ордером-розпорядженням № 1 про видачу (погашення) короткострокового кредиту 19.04.2007 року, випискою по рахунку (т.2, а.с. 30, 33, т.3 а.с.4).
ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 07.07.2012 року становить 121084 доларів США , яка складається з : заборгованості по кредиту в сумі- 47236,33 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 29657,32 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 4697, 15 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором -33697,51 доларів США, а також штрафи , відповідно до договору : 31, 28 доларів США - штраф (фіксована частина); 5764, 42 доларів США - штраф (процента складова).
Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи щодо заборгованості позичальника, а також про наявність підстав для задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому, посилання відповідачів в апеляційній скарзі на норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не приймаються колегією суддів до уваги , виходячи з наступного.
Згідно із п. 1 ст. 1 Закону України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Як вбачається із п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», обов'язковою умовою застосування даного закону є використання предмета іпотеки як місця постійного проживання майнового поручителя та відсутність у нього іншого нерухомого майна.
Відповідно до свідоцтва про одруження 1 -ТП №040489 30 травня 1997 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, прізвище подружжя після одруження ОСОБА_2 (т.2 а.с. 142)
Майновий поручитель ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2002 року є власником будинку по АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки за договором від 19.07.2007 року (т.1 а.с. 17).
Згідно з копією домової книги для прописки (реєстрації) громадян, які проживають у АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зареєстрований в будинку з 12.06.2002 року, ОСОБА_3 зареєстрована з 16.09.2006 року (т.2 а.с. 202-203).
Згідно з довідкою квартального комітету «Надія» від 01.04.2007 року, ОСОБА_2 проживає АДРЕСА_1, до складу сім'ї входить дружина ОСОБА_3 (т.2 а.с. 29).
Згідно з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.09.2015 року, наданого на запит суду, позичальник ОСОБА_3 є власником будинку загальною площею 47,7 кв.м. АДРЕСА_2, Липовецького району Вінницької області.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічна ж правова норма міститься в ст. 60 СК України, який набув чинності 01 січня 2004 року.
Таким чином право спільної сумісної власності подружжя презюмується.
Виходячи з чого, незалежно від того, за ким із подружжя зареєстровано право власності, за загальним правилом воно належить подружжю в рівних частинах, а тому на праві власності майнового поручителя ОСОБА_2 перебуває будинок загальною площею 47,7 кв.м. АДРЕСА_2, Липовецького району Вінницької області, який є відмінним від предмета іпотеки, наданого на забезпечення зобов'язань за кредитним договором № VIH0GA05471303 від 19 квітня 2007 року.
Таким чином, вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не застосовуються до спірних правовідносин.
Також не приймаються колегією суддів доводи апеляційної скарги про те, що договір іпотеки є недійсним, оскільки на момент його укладення не були враховані інтереси неповнолітнього сина ОСОБА_3 - ОСОБА_6, оскільки дозволу органу опіки і піклування на укладення договору іпотеки не було отримано.
Відповідно до роз'яснень наданих в п. 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року Згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Згідно з копією паспорта ОСОБА_6, копією домової книги для прописки (реєстрації) громадян , які проживають у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований в будинку з 18 грудня 2007 року (т.2 а.с. 202-203), тобто після укладення догвоору іпотеки.
Таким чином, доводи відповідача про недійсність договору іпотеки є безпідставними.
За таких обставин в частині звернення стягнення на предмет іпотеки рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Однак висновок суд першої інстанції про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з будинку по АДРЕСА_1 не ґрунтується на нормах закону.
Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
До такого правового висновку дійшов Веховний Суд України в постанові від 18 березня 2015 року в справі №6-39цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.
Як уже було встановлено, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 434 є власником будинку по АДРЕСА_1, переданого в іпотеку, тобто житловий будинок було придбано не за рахунок кредитних коштів , наданих відповідно до договору № VIH0GA05471303 від 19 квітня 2007 року.
Виходячи з чого, вимоги позивача про виселення не підлягають до задоволення.
Оскільки судом першої інстанції не застосовано норми матеріального права, які підлягають до застосування, рішення суду в частині задоволення вимог про виселення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 307, ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 серпня 2014 року в частині задоволення вимог про виселення скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин
Судді: /підпис/ Ю.Б. Войтко
/підпис/ І.М. Стадник
З оригіналом вірно: