08 червня 2006 р.
№ 17/362
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
Дерепи В.І.,
суддів
Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства “Донецька залізниця»
на
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року
у справі
№ 17/362
за позовом
відкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь»
до
державного підприємства “Донецька залізниця»
про
стягнення 43 406,94 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача -Коротенко Р.О., Бугай В.М.
відповідача -Дачковська С.Г., Поліщук О.І.
Рішенням господарського суду Донецької області від 1 грудня 2005 року (суддя В.Татенко) в позові відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 1 березня 2006 року (судді Ю.Гуреєв, С.Мирошниченко, О.Скакун) рішення господарського суду Донецької області від 1 грудня 2005 року скасоване, позов задоволено, стягнуто з відповідача 43 406,94 грн. безпідставно отриманих коштів.
В касаційній скарзі державне підприємство “Донецька залізниця», не погоджуючись з прийнятим по справі судовим актом апеляційної інстанції, просить його скасувати, а рішення господарського суду Донецької області від 1 грудня 2005 року залишити без змін.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом Донецької області та Донецьким апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, з особового рахунку позивача залізницею переліком від 31.01.2005 року № 65 була списана плата за користування вагонами в сумі 43 406,94 грн.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, установленому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 864/5085.
Пунктом 2.6 зазначених Правил за перевезення вантажів передбачено, що списування грошей з рахунку платника проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток відомостей плати за користування вагонами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи включаються у накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням в них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівників станції і платника.
Названими правилами передбачено, що у разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із застереженнями.
Відповідно до статті 62 Статуту залізниць України та Правил належні залізниці платежі за перевезення вантажів і надання послуг вносяться залізниці узгодженим порядком, а не списуються нею без згоди платника. На списання спірної суми відкрите акціонерне товариство “Металургійний комбінат “Азовсталь» згоди не давало.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, який застосував до позовних вимог ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь» позовну давність тривалістю у шість місяців відповідно до положень статті 136 Статуту залізниць та відмовив у позові через сплив позовної давності, апеляційний господарський суд виходив з того, що оскільки позовна давність для вимог, які випливають з користування вагонами, у тому числі і про повернення коштів за користування вагонами не встановлено, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати загальний строк позовної давності в 3 роки.
Погодись з цим не можна, оскільки апеляційний господарський суд послався на статті Цивільного кодексу України, не проаналізувавши з достатньою повнотою законодавство, що регулює застосування спеціальної позовної давності у спірних відносинах.
Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.
При вирішенні даної справи апеляційним господарським судом не враховані положення частини другої статті 9 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Це стосується і положень про позовну давність.
Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Згідно з частиною 4 статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення заявником до перевізника позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів до залізниць, зокрема, статтею 136 Статуту залізниць передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Звертаючись до суду з даним позовом, ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь» цей строк пропустило. Обставини спливу позовної давності досліджувались місцевим господарським судом, який дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності поважних причин пропущення позовної давності.
Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Враховуючи викладене, Донецький апеляційний господарський суд не правильно застосував норми матеріального права та без законних підстав скасував рішення господарського суду Донецької області від 1 грудня 2005 року. У зв'язку з цим постанова Донецького апеляційного господарського суду від 1 березня 2006 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Донецької області від 1 грудня 2005 року залишенню в силі.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу державного підприємства “Донецька залізниця» задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01 березня 2006 року у справі № 17/362 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Донецької області від 01 грудня 2005 року.
Головуючий, суддя
В.Дерепа
Суддя
Б.Грек
Суддя
Л.Стратієнко