Провадження № 11-кп/774/1464/15 Справа № 183/744/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
24 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ
24 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
цивільного позивача ОСОБА_7 ,
представника цивільного відповідача - Міністерства оборони України -
Південно - Східного територіального юридичного відділу - ОСОБА_8 ,
представника військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську, матеріали кримінального провадження № 12013040350005800 за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача Міністерства оборони України - ОСОБА_10 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року, яким
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 3400 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Провадження № 11-кп/774/1464/15 Головуючий в суді I інстанції ОСОБА_1
Категорія ч. 1 ст. 286 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2
Цим же вироком цивільний позов ОСОБА_12 було задоволено частково та стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_12 матеріальну шкоду в розмірі 3518 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн.. Цивільний позов ОСОБА_7 було також задоволено частково і стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 102219 грн. 88 коп..
На зазначений вище вирок представник цивільного відповідача Міністерства оборони України - ОСОБА_10 приніс апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок в частині задоволення цивільних позовів ОСОБА_12 , ОСОБА_7 до Міністерства оборони України.
Автор апеляційної скарги вказує на те, що вирок місцевого суду постановлений з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки судом було помилково встановлено правові підстави для покладення цивільно-правової відповідальності на Міністерство оборони України та стягнення матеріальної шкоди на користь позивачів, а тому, в частині задоволення цивільних позовів вирок, підлягає скасуванню. Зазначається, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», відповідальність за спричинену військовослужбовцем ОСОБА_11 шкоду, повинна нести військова частина НОМЕР_1 , що є юридичною особою, а не Міністерство оборони України, з якого суд безпідставно стягнув на користь цивільних позивачів моральну та матеріальну шкоди. При цьому, автор апеляції, посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та вимоги Цивільного кодексу України, зазначає, що по даному кримінальному провадженню позивачем не доведений факт дії або бездіяльності саме Міністерства оборони України стосовно спричинення потерпілому моральної шкоди.
На вищенаведену апеляційну скаргу командир військової частини НОМЕР_1 приніс заперечення, в яких просить вирок залишити без змін, вказуючи, що апелянт невірно тлумачить діючі Закони та безпідставно ототожнює відповідальність військової частини як суб'єкта господарської діяльності.
В запереченнях, поданих прокурором Новомосковської міжрайонної прокуратури зазначається, що військова частина не є власником транспортного засобу, а є лише користувачем, так як власником військового майна є держава в особі Міністерства оборони України.
Вироком суду встановлено, що 6 вересня 2013 року близько 17 годині 20 хвилин водій ОСОБА_11 , керуючи автомобілем КАМАЗ 4310 д/н НОМЕР_2 , що належить військовій частині НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Вільне-Черкаське до автодороги М-18 в напрямку с. Орловщина Новомосковського району Дніпропетровської області, без пасажирів.
В зустрічному напрямку по автодорозі рухався автобус БАЗ А-079.14 д/н НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_7 , під керуванням ОСОБА_13 , з пасажирами. Водій ОСОБА_11 знаходячись на ділянці 12 км. + 550 м. вищевказаного автошляху, не переконавшись в безпечності своїх дій, не впевнившись, що це буде небезпечним та не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, почав змінювати напрям руху вліво, виїжджаючи на зустрічну смугу руху, в наслідок чого відбулось зіткнення транспортних засобів. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди, пасажирці автобуса ОСОБА_12 були спричинені тілесні ушкодження, які у своїй сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості. Дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_11 п. 10.1 Правил дорожнього руху України, при цьому, технічну можливість запобігти вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді для водія ОСОБА_11 обумовлювало дотримання вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, для нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру, які б не дозволили йому виконати їх.
Представник цивільного відповідача Міністерства оборони України підтримала принесену апеляційну скаргу, повторила доводи викладені в ній, і просила задовольнити апеляційну скаргу.
Представник військової частини НОМЕР_1 та цивільний позивач ОСОБА_7 просили залишити апеляцію представника МОУ без задоволення, а вирок суду без змін.
На думку прокурора вирок суду в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим.
Вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження та їх доводи в судових дебатах, проаналізувавши доводи, які викладені в апеляції і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що принесена апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вказуючи в апеляції на безпідставність притягнення Міністерства Оборони України по даному кримінальному провадженні в якості цивільного відповідача, апелянт посилається на діючі Закони України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».
Однак, відповідно до ст. 1-3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Вказані норми Закону свідчать про те, що військова частина не є власником автомобіля, на якому було вчинено дорожньо-транспортну пригоду, оскільки такий автомобіль тільки закріплений за нею та знаходиться у військової частини на праві оперативного управління.
Отже, суд правильно та відповідно до вимог кримінального процесуального закону притягнув Міністерство оборони України в якості цивільного відповідача, оскільки саме це державний орган уособлює в собі власника державного майна.
Посилання в апеляції представника Міністерства оборони України на Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та визначення апелянтом військової частини як суб'єкта господарської діяльності та відповідного зобов'язання понести відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є помилковими та недоречними.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що військовослужбовець Збройних сил України, обвинувачений ОСОБА_11 , на автомобілі, який закріплений за військовою частиною НОМЕР_1 , в результаті порушення ним Правил дорожнього руху України, виїжджаючи на зустрічну смугу руху, вчинив зіткнення з автобусом БАЗ А НОМЕР_4 , завдавши своїми діями шкоди здоров'ю пасажирці автобуса ОСОБА_12 та матеріальної шкоди власнику вказаного транспортного засобу.
Таким чином, у випадку, коли було вчинено необережне кримінальне правопорушення, виникають позадоговірні зобов'язання із заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання), які передбачають поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.
Оскаржуючи в апеляції рішення суду щодо стягнення з цивільного відповідача моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_12 , апелянт вказує на безпідставність такого рішення, оскільки позивачем не доведено факт дії або бездіяльності Міністерства оборони України щодо спричинення потерпілій моральної шкоди.
Однак, в даному випадку, вирішуючи питання про часткове задоволення позову стосовно відшкодування моральної шкоди потерпілій, заподіяної кримінальним правопорушенням, визначивши відповідно до вимог Закону цивільного відповідача, суд, об'єктивно та вмотивовано прийняв рішення про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_12 20 тис. гривень моральної шкоди.
При цьому, суд врахував всі обставини, пов'язані з моральною шкодою, на які вказала потерпіла, знайшов їх обґрунтованими та стягнув суму, яка відповідає критеріям розумності та справедливості.
За вказаних обставин підстави для задоволення апеляції представника цивільного відповідача Міністерства оборони України відсутні, оскільки вирок суду ухвалений згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційну скаргу представника цивільного відповідача Міністерства оборони України - ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року щодо ОСОБА_11 , без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з дня її проголошення.
Судді Апеляційного суду
Дніпропетровської області