Запорізької області
08.06.11 Справа № 18/5009/2644/11
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (70450, Запорізька область, смт. Кушугум, вул. Леваневського, 14)
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ЗНТК” (69002, м. Запоріжжя, вул.Червоногвардійська, буд. 40)
про визнання правочину укладеного між сторонами з 04.05.2009 р. по 13.11.2009 р. недійсним,
Суддя Носівець В.В.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 1189 від 11.04.2011 р.;
Від відповідача: не з'явився;
До господарського суду Запорізької області звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «ЗНТК»про визнання правочину на поставку товару, укладеного ТОВ «ЗНТК»і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з 04.05.2009 р. по 13.11.2009 р., недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що сторонами укладено письмовий правочин шляхом обміну листами від 30.04.2009 р. і 03.05.2009 р., згідно з якими відповідач передав позивачу товар (продукти харчування) в період з 04.05.2009 р. по 13.11.2009 р., а позивач, у свою чергу, прийняв товар і оплатив його на загальну суму 260121,66 грн. протягом 28.05.2009 р. - 14.12.2009 р. Однак, актом документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 02.03.2011 р. № 4/172/НОМЕР_1 ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області була встановлена нікчемність цього правочину та відсутність фактів постачання продукції. Враховуючи факти, встановлені актом перевірки ДПІ, позивач вважає, що зазначений правочин, відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203, 216 Цивільного кодексу України, є нікчемним і не створює правових наслідків.
Ухвалою суду від 19.05.2011 р. порушено провадження у справі № 18/5009/2644/11, судове засідання призначене на 08.06.2011 р.
Відповідач надав письмові заперечення на позов, в яких не погодився із вимогами про визнання правочину недійсним з тих підстав, що правочин було укладено у передбаченій законом формі, погоджено всі істотні умови правочину та відбулось фактичне виконання правочину з обох сторін, що підтверджуєтсья первинними документами бухгалтерського обліку. У зв'язку з цим просить в позові відмовити.
В судовому засіданні 08.06.2011 р. був присутнім лише представник позивача, за його заявою розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, причин неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення по суті спору і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.
Розгляд справи закінчено 08.06.2011 р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до ТОВ «ЗНТК»(відповідача) з листом від 30.04.2009 р. вих. № 30/04/09, в якому просив поставити товар (продукти харчування) згідно з наведеним у додатках переліком в період з 04.05.2009 р. по 13.11.2009 р. на підставі видаткових накладних за адресою: 70450, м. Запоріжжя, смт. Кушугум, вул. Леваневського, 14. Гарантував здійснити оплату в сумі 260121,66 грн. на рахунок відповідача з 28.05.2009 р. по 14.12.2009 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗНТК»листом від 03.05.2009 р. вих. № 03/05/09 надало згоду здійснити поставку товару згідно погодженого асортименту, ціни, строків поставки та оплати, вказало рахунок для перерахування коштів.
За змістом прав та обов'язків сторін, по яких сторонами досягнута домовленість, між сторонами виникли правовідносини з виконання договору поставки.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар(товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
У статті 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А саме:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним «..».
Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).
Таким чином, сторони в належній формі досягли згоди щодо укладення правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору в період з 04.05.2009 р. по 13.11.2009 р. відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 260121,66 грн. згідно видаткових накладних:
від 04.05.2009 р. № 0405180 на суму 16750,98 грн.;
від 19.05.2009 р. № 1905180 на суму 8636,64 грн.;
від 20.05.2009 р. № 2005180 на суму 11783,21 грн.;
від 29.05.2009 р. № 2905180 на суму 1800,00 грн.;
від 03.06.2009 р. № 0306180 на суму 9063,18 грн.;
від 03.06.2009 р. № 03061801 на суму 89,70 грн.;
від 12.06.2009 р. № 1206180 на суму 2247,30 грн.;
від 16.06.2009 р. № 2306180 на суму 8871,54 грн.;
від 18.06.2009 р. № 1806180 на суму 2945,30 грн.;
від 25.06.2009 р. № 2506180 на суму 10168,71 грн.;
від 30.06.2009 р. № 3006180 на суму 1582,84 грн.;
від 01.07.2009 р. № 0107180 на суму 7534,03 грн.;
від 02.07.2009 р. № 0207180 на суму 10370,32 грн.;
від 06.07.2009 р. № 0607180 на суму 4903,98 грн.;
від 15.07.2009 р. № 1507180 на суму 3003,46 грн.;
від 01.08.2009 р. № 0108180 на суму 18112,84 грн.;
від 05.08.2009 р. № 0508180 на суму 2933,40 грн.;
від 31.08.2009 р. № 3108180 на суму 12951,90 грн.;
від 02.09.2009 р. № 0209180 на суму 19886,42 грн.;
від 09.09.2009 р. № 0909180 на суму 4274,10 грн.;
від 10.09.2009 р. № 1009180 на суму 8877,74 грн.;
від 21.09.2009 р. № 2109180 на суму 3329,42 грн.;
від 28.09.2009 р. № 2809180 на суму 612,36 грн.;
від 02.10.2009 р. № 02101801 на суму 1461,00 грн.;
від 02.10.2009 р. № 02101802 на суму 21102,95 грн.;
від 06.10.2009 р. № 0610180 на суму 16011,76 грн.;
від 14.10.2009 р. № 1410180 на суму 19495,56 грн.;
від 20.10.2009 р. № 2010180 на суму 5799,74 грн.;
від 03.11.2009 р. № 0311180 на суму 16265,24 грн.;
від 13.11.2009 р. № 1311180 на суму 9256,04 грн.
Позивач, у свою чергу, прийняв товар та протягом 28.05.2009 р. -14.12.2009 р. оплатив повну суму його вартості -260121,66 грн., що підтверджується копіями виписок банку по рахунку:
від 28.05.2009 р. на суму 4000,00 грн.; 22000,00 грн.;
від 18.06.2009 р. на суму 20000,00 грн.;
від 04.08.2009 р. на суму 19000,00 грн.;
від 17.08.2009 р. на суму 34751,31 грн.;
від 01.10.2009 р. на суму 700,00 грн.; 3000,00 грн.; 10300,00 грн.;
від 06.10.2009 р. на суму 19000,00 грн.;
від 23.10.2009 р. на суму 25520,00 грн.;
від 27.10.2009 р. на суму 23000,00 грн.;
від 16.11.2009 р. на суму 3700,00 грн.; 21257,74 грн.;
від 17.11.2009 р. на суму 2484,69 грн.;
від 01.12.2009 р. на суму 13406,06 грн.;
від 14.12.2009 р. на суму 23,85 грн.
У зв'язку з поставкою вказаного товару відповідач відобразив суми сплаченого податку на додану вартість 20% в сумі 42862,72 грн. у відповідних податкових накладних.
Претензій щодо кількості та якості поставленого товару, а також оплати товару сторони один до одного не мають.
Позивач у позовній заяві та його представник в судовому засіданні вказали, що отриманий товар було продано позивачем іншим фізичним особам для щоденного споживання.
Таким чином, сторони здійснили кожний зі свого боку дії, спрямовані на виконання правочину (поставка та оплата), тобто настали правові наслідки, які обумовлювались сторонами при укладенні правочину.
02.03.2011 р. ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, результати якої оформлені актом від 02.03.2011 р. № 4/172/НОМЕР_1.
Перевіркою встановлено, що у травні - листопаді 2009 р. ФОП ОСОБА_1 мав взаємовідносини з підприємством ТОВ «ЗНТК»на загальну суму 260121,70 грн., в т. ч. ПДВ 43353,64 грн., а саме: отримання продуктів харчування в асортименті, оформлені видатковими та податковим накладними.
При цьому, в акті міститься посилання на акт перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя № 93/23-2/35802928 від 11.06.2010 р., яким не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «ЗНТК»підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ЗНТК»та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 215, п. п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Суд вважає, що дані висновки ДПІ не є підставою для визнання укладеного правочину недійсним в силу наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Суд зазначає, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний.
За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.
Як було встановлено судом, сторонами в момент вчинення правочину було додержано вимоги, які є необхідним для дійсності правочину. Обумовлені правочином наслідки настали.
Невідображення в первинних документах фактів закупівлі, транспортування, зберігання та постачання продукції Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗНТК», що виявлено перевіркою ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя та зафіксовано в акті перевірки № 93/23-2/35802928 від 11.06.2010 р., не доводить відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, обумовлені договором, та не спростовує факту поставки, засвідченого видатковими накладними, а також факту оплати поставленого товару, а лише свідчать про порушення відповідачем правил ведення бухгалтерського, податкового обліку та звітності.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо фіктивності правочину. В обґрунтування фіктивності правочину позивач посилається лише на акт перевірки ДПІ. Натомість самим позивачем в позовній заяві факт фіктивності правочину по суті спростовується, оскільки позивач підтверджує, що поставка відбулась.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для визнання укладеного сторонами правочину недійсним.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати з розгляду справи покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя В.В.Носівець
Повне рішення оформлено і підписано
згідно з вимогами ст. 84 ГПК України 17.06.2011 р.