Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"24" вересня 2015 р. Справа № 911/3045/15
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу
за позовом державного підприємства «Придніпровська залізниця» в особі відокремленого структурного підрозділу «Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень», м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Транс-Інвест», Київська обл., м. Вишневе
про стягнення коштів,
за участю представників:
позивача:ОСОБА_1, довіреність №26 від 01.01.2015 року;
відповідача:ОСОБА_2, довіреність б/н від 28.08.2015 року;
У липні 2015 року державне підприємство «Придніпровська залізниця» в особі відокремленого структурного підрозділу «Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Транс-Інвест» (відповідач) про стягнення 83 255,00 грн. штрафу за неправильно зазначену у накладній №33267840 масу вантажу, завантаженого у вагон №60496411.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 03.09.2015 року.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.09.2015 року розгляд справи було відкладено на 10.09.2015 року.
10.09.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 10.09.2015 року представником відповідача було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2015 року суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів, згідно ст. 69 ГПК України та відклав розгляд справи на 24.09.2015 року.
Згідно із п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року за N 18, відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність», юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: «Стягнути з підприємства «А» в особі його відокремленого підрозділу - філії N 1 на користь організації «Б» в особі її Н-ської філії таку-то суму». Якщо відокремлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Закон України «Про залізничний транспорт» у ст. 3 передбачає, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Господарський кодекс України у ч. 5 ст. 307 передбачає, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року за N457 на виконання вимог ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт», Статут залізниць України (далі за текстом: Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Статут у ст. 5 передбачає, що на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі за текстом: Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі за текстом: Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Господарський кодекс України у ч. 1. ст. 181 передбачає, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Статут у ст. 6 передбачає, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
На підтвердження укладення письмового договору про перевезення у спрощений спосіб (договір) та виконання позивачем останнього, позивач надав суду накладну від 19.01.2015 року за №33267840, яку відповідач склав з дотриманням ч. 1 ст. 181, ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України і передавав позивачу для виконання та позивач її прийняв до виконання.
При прийманні поїзда №2020, у складі якого був вагон №60496411 від 23.01.2015 року на станції Нижньодніпровськ - Вузол Придніпровської залізниці виявлено невідповідність відомостей, зазначених відповідачем в накладній №33267840, фактичним параметрам. Працівниками станції 23.01.2015 року був складений акт загальної форми №116/Ваги від 23.01.2015 року.
При цьому було встановлено, що у вагоні №60496411 вага брутто - 90 000 кг, тара з документу - 22 300 кг, нетто - 67 700 кг, що більше проти даних залізничної накладної на 1 400 кг. Навантаження вантажу нижче рівня бортів на 10-15 см; поверхність вантажу пакетована, маркована; в технічному відношенні вагон справний; при повторному переваженні вагону вага підтвердилась.
Встановлені факти зафіксовано у комерційному акті РА №006759/26/4 від 23.01.2015 року.
Відповідно до ст. 23 Статуту, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів. Станції видають вантажовідправникам бланки накладних (комплектів перевізних документів) за плату згідно з тарифом.
Згідно із п. 4.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року за N644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за N863/5084, заповнення накладної під час перевезення здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил, відповідно до якого представник відправника особисто в накладній заповнює графу 24 «Маса вантажу, визначена відправником».
Навантаження вагонів здійснювалось засобами відправника (відповідача у справі), правильність внесених до накладної відомостей підтвердив своїм підписом представник вантажовідправника у відповідності до п.2.3. Правил оформлення перевізних документів.
Суд погоджується з позицією позивача, що за достовірність відомостей у накладній з приводу маси вантажу відповідальність несе безпосередньо особисто відправник вантажу, який при заповненні накладної зобов'язаний перевірити достовірність відомостей щодо маси вантажу.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Відповідно до ст. 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із ст.118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Згідно із п. 5.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року за N644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 N138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за N863/5084, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.
Відповідно до ст. 122 Статуту, за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Статут у ст. 118 передбачає, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. Якщо через порушення відправником Правил перевезення небезпечних вантажів сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.
За неправильно зазначену у залізничних накладних маси вантажу у вищевказаному вагоні позивач нарахував відповідачу як вантажовідправнику штраф в розмірі 83 255,00 грн.
Доказів сплати в добровільному порядку штрафу відповідач суду не надав та наявність заборгованості зі сплати штрафу позивачу не заперечував.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в зв'язку з невірним зазначенням у накладній маси вантажу в сумі 83 255,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача, окрім витрат зі сплати судового збору, понесені судові витрати на забезпечення явки до суду у засідання 24.09.2015 року представника позивача в сумі 477,12 грн., подаючи на підтвердження понесення вказаних витрат проїзні документи (квитки) з Дніпропетровськ головний - Київ-Пасажирський та Київ-Пасажирський - Дніпропетровськ головний, придбані на ім'я ОСОБА_1.
Слід зазначити, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Згідно з п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження; судовому експерту відшкодовуються також витрати, пов'язані з дослідженням об'єкту судової експертизи, якщо останній знаходиться в іншому населеному пункті, ніж експертна установа (або експерт проживає в іншому населеному пункті) і не може бути доставлений до цієї установи (або експерту). В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами (п. 6.2. постанови пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7).
Документальних підтверджень відомостей про мінімальну вартість проїзду до міста Київ з міста Дніпропетровськ позивач суду не подав.
ОСОБА_3 Миколайович діє від імені відокремленого підрозділу «Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на підставі довіреності №26 від 01.01.2015 року. Інших документів, які регулюють правовідносини представника з позивачем, до матеріалів справи не надано. Даною довіреністю не визначені питання оплати витрат на представництво, а також відшкодування позивачем інших витрат, пов'язаних із участю у справі (зокрема, за рахунок кого здійснюються дані витрати та як вони відшкодовуються). Суду не надані докази оплати пред'явлених до відшкодування витрат за рахунок коштів позивача (а не представника), або доказів взяття позивачем на себе обов'язку відшкодувати понесені представником витрати, тому суд не може віднести дані витрати до витрат позивача в розумінні ст. 44 ГПК України.
Також, для документального обґрунтування здійснених витрат на відрядження щодо проїзду мають бути належним чином оформлені відповідні документи, зокрема: наказ про направлення у відрядження - визначає організаційні дані щодо здійснення відрядження; посвідчення про відрядження - підтверджує факт перебування працівника у відрядженні відповідно до організаційних даних за наказом про направлення у відрядження; звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт - підтверджує доцільність витрат на відрядження (в т.ч. щодо виплати добових) та, після його затвердження керівником підприємства, являється основою для відображення таких витрат у бухгалтерському обліку.
Таким чином, за наданими документами витрати позивача по виплаті транспортних витрат на відрядження в розмірі 477,12 грн. у розумінні ст. 33 ГПК України, є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Транс-Інвест» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 1, код 37756769) на користь Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (49602, м. Дніпропетровськ, Кіровський район, проспект Карла Маркса, будинок 108, код 01073828) в особі відокремленого структурного підрозділу відокремленого структурного підрозділу «Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень» (49602, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, Кіровський район, проспект Карла Маркса, будинок 108, код ВП 26139824) 83 255 (вісімдесят три тисячі двісті п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп. штрафу, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено: 29.09.2015 р.
Суддя Т.Д. Лилак