ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
м. Київ
24 липня 2015 року 16 год. 45 хв. № 826/19516/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Інвест Фонд» до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Інвест Фонд» (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 25.11.2014 року №0000192202 (далі - оскаржуване рішення).
Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
Під час розгляду справи у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та слідчого управління фінансових розслідувань державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві судом витребувано письмові докази, у зв'язку з чим відповідними ухвалами провадження у справі зупинялося та поновлено у зв'язку із надходженням до суду витребуваних доказів (письмових пояснень із зазначенням причин неможливості їх надання).
При цьому, відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач).
У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його, а представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
На підставі направлень від 23.09.2014 року №3045/22-02, №3048/22-02, №3051/22-02 від 07.10.2014 року №3173/22-02 та від 23.09.2014 року №3058/22-06, №3054/17-02, №3044/22-02, №3047/22-02, від 30.10.2014 року №3378/26-50-22-02/14, згідно зі ст. 77 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також відповідно до плану-графіку проведення планових перевірок суб'єктів господарювання, - відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01.07.2011 року по 31.12.2013 року.
Перевіркою виявлено порушення позивачем: пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.14, 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 ПК України, а саме: заниження ним податку на прибуток у загальній сумі 20053855,00 грн., у тому числі по періодах: за IV квартал 2012 року у сумі 964774,00 грн.; за 2013 рік у сумі 19089081,00 грн.; вимог Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020, а саме: при заповненні довідки за формою №1-ДФ позивачем не у повній мірі відображено виплати фізичним особам.
На підставі проведеної перевірки відповідачем складено акт від 10.11.2014 року №545/1/26-50-22-02-36643920 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ФК «Бізнес Інвест Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року» (далі - акт перевірки).
Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем подано на них заперечення.
Рішенням відповідача від 25.11.2014 року №1304/10/26-50-22-02 заперечення позивача залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 20053 855,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 5013464,00 грн.
У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваного рішення став висновок відповідача про те, що позивачем до складу доходу включено нараховані відсотки у сумі 17360853,00 грн., а сума отриманих відсотків за договорами про надання фінансового кредиту складає 23241317,00 грн., внаслідок чого, на думку відповідача, позивачем занижено дохід, який відображений у декларації за 2013 рік. Також, під час перевірки відповідачем встановлено, що позивач має ліцензію тільки на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, а ліцензію на надання будь-яких інших фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб у підприємства відсутня. Отже, відповідач дійшов висновку, що позивачем укладено договори про залучення коштів до небанківської фінансової установи на умовах вкладу (депозитного) без відповідного дозволу та безпідставно, у порушення вимог чинного законодавства, віднесено до складу «витрати на збут» сплачені відсотки фізичним та юридичним особам.
Стосовно заниження позивачем податку на прибуток суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ «Топаз ЛТД» укладено договори фінансового кредиту №4Б-К від 22.04.2013 року, №5Б-К від 22.04.2013 року та договір №6Б-К від 22.04.2013 року. Згідно умов даних договорів, позивач (кредитодавець) надав позичальникам у тимчасове користування на умовах зворотності, строковості, платності та цільового використання кредитні ресурси у вигляді грошових коштів у межах суми кредитного ліміту із щоквартальним нарахуванням відсотків за користування кредитними ресурсами у розмірі 25.5 %.
На підставі даних договорів позивач до складу доходу включив нараховані відсотки у сумі 17360853,00 грн.
Згідно з пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст. 137, на підставі документів, зазначених у п. 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п. 135.3 цієї статті та у ст. 136 цього Кодексу.
Згідно з п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п. 135.4 ст. 135 ПК України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід банківських установ, до якого включаються: а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком; б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) позитивний результат за операціями з цінними паперами відповідно до п. 153.8 ст. 153 цього Кодексу; г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 цього Кодексу; д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з п.п. 159.2, 159.4 ст. 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з п. 159.5 ст. 159 цього Кодексу; е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з п. 153.5 ст. 153 цього Кодексу; є) дохід, пов'язаний з реалізацією заставленого майна; ж) інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші доходи, передбачені цим розділом.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах одним з яких є нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Враховуючи вище викладене, суд встановив, що згідно з даними договорами про надання фінансових кредитів, позивачем отримана сума відсотків від ТОВ «Топаз ЛТД» у сумі 23241317,00 грн., у той час як сума, нарахована за даними бухгалтерського обліку, складає 17360853,00 грн.
Отже, у результаті виникнення різниці між отриманою та нарахованою сумою процентів, яка становить 5 880 464,65 грн., суд вважає, що позивачем занижено показник, відображений у декларації в рядку «Інші доходи» за 2013 рік, у сумі 5880464,00 грн., внаслідок порушення вище викладених норм ПК України.
Стосовно завищення позивачем витрат суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, у перевіряємий період позивачем задекларовано витрати у сумі 99501378,00 грн.
У перевіряємому періоді позивачем проводилися операції із залученням депозитів під відсотки від фізичних осіб.
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2 п. 2 Положення про встановлення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ з надання певних видів фінансових послуг», затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 08.07.2004 року №515, діяльність з прямого або опосередкованого залучення фінансових активів від фізичних осіб з зобов'язанням щодо наступного їх повернення не може суміщатися з наданням будь-яких фінансових послуг.
Діяльність з надання фінансових кредитів за рахунок прямо або опосередковано залучених коштів має право здійснювати на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа і така діяльність не може суміщатися з наданням будь-яких видів фінансових послуг.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон), фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ коштів; послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; факторинг; адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 1 Закону, фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.
Згідно з пп. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 ПК України, депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом.
Відповідно до ст. 5 Закону, виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції: видає фінансовим установам відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг відповідні дозволи, а також ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг та затверджує умови провадження діяльності з надання фінансових послуг, здійснення яких потребує відповідної ліцензії чи дозволу, та порядок контролю за їх додержанням.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 28 Закону встановлено обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проводив операції із залученням депозитів під відсотки від фізичних осіб, з якими укладено ряд договорів. Такі дії позивач здійснював на підставі ліцензій від 11.05.2010 року серії АВ №020890 та від 14.05.2013 року серії АВ №614825 на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, які видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Як зазначив відповідач, у ході проведення перевірки встановлено, що позивач має ліцензію лише на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.
Судом встановлено, що у ході проведення перевірки та під час розгляду справи представником позивача не надано суду ліцензії з діяльності з питань будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. При цьому, право на прийняття коштів за договорами вкладу норми чинного законодавства передбачають винятково за банками та кредитними спілками.
Отже, позивачем укладено договори про залучення коштів до небанківської фінансової установи на умовах вкладу без відповідного дозволу та безпідставно віднесено до складу «витрат на збут» сплачені відсотки фізичним особам у сумі 27955636,00 грн.
Як встановлено судом, у перевіряємому періоді позивачем проводилися операції із залученням депозитів під відсотки від юридичних осіб.
Згідно з п. 141.1 ст. 141 ПК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 138.5 ст. 138 ПК України, інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою визнання та сумою витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Позивач за договорами про залучення коштів до небанківської фінансової установи на умовах вкладу здійснював нарахування відсотків по депозиту та відносив до складу «витрати на збут» у сумі 99182544,00 грн.
Також позивачем не підтверджено право на відображення у податковому обліку відсотків за депозитами та розрахунок нарахованих відсотків, відображених в бухгалтерському обліку, а також віднесених до складу «витрати на збут» за період із 01.07.2011 року по 31.12.2013 року.
З огляду на вище викладене, суд вважає, що позивачем безпідставно включено до витрат нараховані відсотки по депозитах у сумі 99182542,00 грн.
Стосовно посилання відповідача на порушення позивачем правил відображення відомостей, зазначених у довідці за формою №1-ДФ, суд зазначає наступне.
Як встановлено відповідачем, у перевіряємий період позивачем порушено порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платників податку, а саме відображено не у повній мірі виплати фізичним особам при заповненні довідки за формою №1-ДФ.
Відповідно до п. 1.2 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку встановлено», затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020 (далі - Порядок), що він поширюється на податкових агентів, а саме: юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів - юридичних осіб, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом ІV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі.
Згідно з п. 1.2 Порядку, податковий розрахунок - документ, який свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. На підставі відомостей щодо сум утриманого та/або сплаченого податку, які зазначаються у податковому розрахунку, нарахування податкового зобов'язання не проводиться.
Пунктом 3.2 Порядку передбачено, що у графі 3а «Сума нарахованого доходу» відображається (за звітний квартал) дохід, який нараховано фізичній особі відповідно до ознаки доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього Порядку. У разі нарахування доходу його відображення у графі 3а є обов'язковим незалежно від того, виплачені такі доходи чи ні.
Нарахований дохід відображається повністю, без вирахування податку на доходи фізичних осіб, суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, суми податкової соціальної пільги за її наявності.
Відповідно до п. 3.3 Порядку, заробітна плата, що виплачується у встановлені терміни в наступному місяці, повинна бути відображена в податковому розрахунку за той період, у який входить попередній місяць, за який заробітну плату було нараховано. Наприклад, до податкового розрахунку за I квартал входить заробітна плата за січень, яка нарахована у січні та виплачена в лютому, за лютий (нарахована у лютому та виплачена в березні), за березень (нарахована в березні та виплачена у квітні).
Тобто, судом встановлено, а позивачем не спростовано, що ним неправомірно віднесено до складу витрат сум коштів у вигляді процентів, нарахованих за договорами про залучення вкладу від юридичних та фізичних осіб.
Отже, суд вважає, що позивачем порушено вимоги Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку встановлено», затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020, а саме при заповненні довідки за формою №1-ДФ ним не у повній мірі відображено виплати фізичним особам.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч. ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин справи суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Інвест Фонд» до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 КАС України, суд -
Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бізнес Інвест Фонд».
Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.М. Данилишин