ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
27 липня 2011 року № 2а-10773/11/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкова Н.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1
до Генерального прокурора України
про відновлення прямої норми Конституції, зобовязання провести розслідування, виконати Конституцію та присягу
25 липня 2011 року ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генерального прокурора України (надалі-відповідач), за участю третіх осіб: Президента України, Голови Верховної ради України, Комітету з питань національної безпеки та оборони, Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією з позовною вимогою: постановити судове рішення, яким відновити пряму норму конституції України -«Держава відповідає перед людиною за свою діяльність…», - зобов'язати Генерального прокурора України виконати Конституцію України та дану їм присягу, - а) провести розслідування, яким перевірити законність використання коштів, про які повідомлено у заяві від 04.05.11 р., вжити заходів до повернення до казни вкраденого.
Б) вжити встановлених законом заходів до збереження та законного використання коштів світового співтовариства для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Позовні матеріали передані на розгляд судді 26 липня 2011 року.
Згідно частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства;
5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо подано заяву про поновлення цього строку, то чи є підстави для її задоволення);
6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши надані позовні матеріали судом встановлено, що дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства виходячи з наступного.
У статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції -переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
3. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Згідно частини 2 статті 162 КАС України 2. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:
1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;
2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;
3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача коштів;
5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Відтак, питання про відновлення прямої норми Конституції, про вирішення якого просить позивач, не відноситься до повноважень адміністративного суду. При цьому, суд звертає увагу що дана позовна вимога пред'явлена не до відповідача, а заявлена абстрактно: Відновити пряму норму Конституції судовим рішенням.
Щодо іншої частини даної позовної вимоги, яка пред'явлена вже до Генерального прокурора України щодо проведення розслідування та повернення викрадених коштів, про що вказано позивачем в заяві від 04.05.2011 р. судом встановлено наступне.
У вказаній заяві позивач повідомив Генерального прокурора України про фактичне викрадення частини коштів, виділених на усунення наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно статті 185 Кримінального кодексу України крадіжка є таємним викраденням чужого майна та передбачає кримінальну відповідальність.
Спільним листом ВАСУ 12.03.2011 334/8/13-11 та ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ 11.03.2011 № 259/0/4-11 надано чітке роз'яснення щодо віднесення такої категорії спорів до кримінального, а не адміністративного судочинства.
Зокрема, Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Варто зазначити, що при визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Відтак, органи прокуратури під час перевірки повідомлення про злочин та її вирішення, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.
Тому, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.
При цьому відповідно до статей 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 3 Кримінально-процесуального кодексу України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Отже, кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
У зв'язку з цим необхідно зазначити, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи права оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Таким чином, спірні відносини, які виникають між заявниками та прокуратурою, під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляду регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.
Крім того, захист прав заявників, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшла заява, перевірити, чи містить звернення викладені ознаки суспільно небезпечного діяння, встановленого Кримінальним кодексом України, відповідність заяви вимогам статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України, дотримання відповідачем інших приписів, установлених Кримінально-процесуальним кодексом України.
Адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав заявника.
За таких обставин вимоги заявника про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Згідно частини 1 статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відтак, суд дійшов висновку про неможливість відкриття провадження у даній справі та необхідність відмови у відкритті провадження.
Суд також звертає увагу на те, що позивачем не сплачено судовий збір та не надано доказів звільнення від його сплати.
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова