24.09.2015 року Справа № 904/3649/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Дмитренко Г.К.- доповідач
суддів: Прокопенко А.Є., Чимбар Л.О.
при секретарі: Назаренко С.Г.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2015 року у справі № 904/3649/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс», м. Донецьк
до товариства з обмеженою відповідальністю «Діола», с. Новопілля Дніпропетровської області
про визнання недійсним договору поставки від 11.12.2013 року № 731/13-Е,
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 04.08.2015 року по 24.09.2015 року (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2015 року (суддя Соловйова А.Є.) товариству з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» відмовлено у позові до товариства з обмеженою відповідальністю «Діола» про визнання недійсним договору поставки від 11.12.2013 року № 731/13-Е.
Не погоджуючись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діола» у запереченні на апеляційну скаргу просить в її задоволенні відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню приймаючи до уваги наступне.
11.12.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Діола» (постачальник) був підписаний договір поставки №731/13-Е, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю метали чорні вторинні (згідно ДСТУ 4121-2002 "Метали чорні вторинні. Загальні технічні умови" та умовами договору), в подальшому іменовані металобрухт, та організувати його доставку на адресу вантажоотримувача, а покупець зобов'язується прийняти металобрухт та сплатити його вартість.
Відповідно до пункту 2.1 договору ціна, номенклатура та кількість металобрухту, що поставляється, визначаються сторонами в специфікаціях до договору. Специфікації, оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін, складають невід'ємну частину договору.
Згідно з пунктом 2.2 договору його загальна сума є величиною змінною, складається з суми всіх специфікацій, оформлених до договору, та орієнтовно складає 142000000 грн. без ПДВ.
В абзаці 1 пункту 3.4 договору зазначено, що якщо інше не передбачено сторонами у відповідних специфікаціях до договору, то при поставці металобрухту на адресу вантажоотримувача залізничним транспортом, транспортні витрати в ціну металобрухту не входять. Оплату транспортних витрат в розмірі тарифу, встановленого "Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом та межах України та пов'язані з ним послуги" з урахуванням коефіцієнтів, встановлених державними органами (підприємствами) на час відправлення вантажу, перевізнику здійснює експедитор, вказаний у відповідній специфікації, а їх відшкодування експедитору здійснює вантажоотримувач.
Договір вступає в силу з 01.01.2014 року та діє по 31.12.2014 року включно (п. 10.1 договору).
Додатковою угодою від 17.04.2014 року №1 до договору сторони погодили види металобрухту з відхиленнями по якісним характеристикам, узгоджені до поставки постачальником та покупцем на підставі ДСТУ 4121-2002.
На виконання умов договору у січні, лютому та квітні 2014 року сторони підписали низку специфікацій, в яких погодили найменування, кількість, ціну, товару, а також строки поставки, оплати за обумовлений специфікаціями товар та порядок розрахунків за транспортні послуги, а саме Специфікації №1/1-Е, №1/2-Е, №02/1-Е від 31.01.2014 року, №02/2-Е від 24.02.2014 року, №03/1-Е, №04/1-Е від 28.04.2014 року.
В подальшому, за актами приймання-передачі металобрухту від 31.03.2014 року, 31.05.2014 року, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками, відповідач передав, а позивач прийняв металобрухт згідно оспорюваного договору без будь-яких зауважень.
Крім того, угодою від 30.04.2014 року №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог сторони зарахували заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Діола» в сумі 1322943 грн. 56 коп. за договором від 11.12.2013 року №731/13-Е та заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю «Діола» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» в сумі 1322943 грн. 56 коп. за договором від 19.02.2013 року №122/13-Е в рахунок погашення вказаних вимог сторін одна перед однією (а.с. 60).
За отриманий металобрухт позивачем було здійснено оплату в сумі 1500000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою по рахунку відповідача (а.с. 61).
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою оспорюваний договір є договором поставки, взаємовідносини за яким регулюються статтями 712 Цивільного кодексу України, статтями 264-271 Господарського кодексу України.
Згідно частин 2,3,4,5 статті 180 Господарського кодексу України сторони узгодили відповідно пункту 2.1 у специфікаціях ціну, номенклатуру і кількість товару, що поставляється, якість, порядок і строки розрахунків за поставлений товар (пункти 6.1 - 6.6 договору), строк дії договору (пункт 10.11 договору), тобто всі істотні умови, передбачені чинним законодавством для договорів поставки.
Щодо доводів скаржника про невизначення в договорі загальної суми договору слід зазначити, що узгодження сторонами орієнтовної ціни договору не суперечить укладанню сторонами специфікацій, де вказано кількість, номенклатуру, ціну, якість товару, що підлягав поставці.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що його сума є величиною змінною та орієнтовно складає 142000000 грн., тобто може змінюватись в залежності від кількості обумовлених специфікаціями партій металобрухту, що поставляється відповідачем.
В апеляційній скарзі позивач стверджує, що директор із закупівлі та логістики Клопотовський Д.Є., укладаючи від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» договір від 11.12.2013 року № 731/13-Е, допустив перевищення повноважень, оскільки пунктом 18.8.11 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-ресурс", затвердженого протоколом від 17.01.2012 року №1 загальних зборів учасників товариства, зареєстрованого в державному реєстрі 02.09.2013 року за №12661050023006332, передбачено, що до компетенції наглядової ради товариства відноситься надання попереднього дозволу на укладення товариством протягом календарного року будь-якого іншого правочину (на закупівлю та/або продаж сировини, продукції власного виробництва тощо), якщо загальна очікувана сума усіх правочинів з одним контрагентом перевищує 50000000 грн. на рік, тоді як директором товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» підписано правочин, очікувана сума якого складає 142000000 грн., без отримання відповідного дозволу наглядової ради товариства.
Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
У відповідності із статтею 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Згідно пункту 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Матеріали справи свідчать, що позивачем спірний правочин був схвалений шляхом прийняття його до виконання (підписання актів приймання-передачі металобрухту (а.с. 57-59)), проведення оплати за отриманий позивачем металобрухт (оплата 1500000 грн. згідно банківської виписки (а.с. 61)) та зарахування зустрічних однорідних вимог (підписання угоди від 30.04.2014 року №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1322943 грн. 56 коп. (а.с. 60)).
Посилання скаржника на те, що директор товариства з обмеженою відповідальністю «Діола» Тимошина Л.В., яка підписала договір поставки від 11.12.2013 року № 731/13-Е, не мала необхідного обсягу дієздатності, а саме права підпису правочину з сумою 142000000 грн., колегією суддів відхиляється з наступних підстав.
Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 статті 92 Цивільного кодексу України).
Згідно Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Діола", затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 05.09.2012 року №19, зареєстрованого в державному реєстрі 18.09.2012 року за №12041050015000128, а саме його пункту 1.2, єдиним учасником (засновником) товариства є Тимошина Лариса Вікторівна з внеском до Статутного капіталу товариства 16500 грн., що становить 100% статутного капіталу (п. 6.1 Статуту) (а.с. 63-68).
Пунктом 7.1 Статуту передбачено, що вищим органом товариства є загальні збори, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
З урахуванням того, що Тимошина Л.В. є єдиним учасником товариства з обмеженою відповідальністю "Діола", то вона і є таким вищим органом.
Відповідно до пункту 7.5 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Діола" управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом - директором, яким може бути один із учасників, або інша особа, прийнята на дану посаду у відповідності до вимог трудового законодавства.
Згідно наказу від 01.07.2009 року №7 обов'язки директора товариства з обмеженою відповідальністю "Діола" з 01.07.2009 року покладено на Тимошину Ларису Вікторівну (а.с. 62).
Крім того, пунктом 7.7 Статуту передбачено, що директор вправі без доручення виконувати дії від імені товариства. Він уповноважений керувати поточними справами товариства, виконувати рішення загальних зборів, представляти товариство у його відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, вести переговори, укладати від імені товариства угоди, з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 7.2 Статуту, відкривати рахунки в банківських установах та виконувати інші дії в зв'язку з керівництвом поточною діяльністю товариства.
Пунктом 7.2 Статуту не передбачено включення до компетенції загальних зборів погодження на укладення директором товариства будь-яких угод.
Отже посилання позивача на відсутність у директора товариства з обмеженою відповідальністю "Діола" повноважень на підписання оспорюваного договору спростовується положеннями Статуту товариства, а тому не може бути підставою для визнання спірного правочину недійсним.
В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» вказує на невірне застосування господарським судом норм процесуального права, посилаючись на те, що "ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2015 року у справі № 904/3649/15 розгляд справи було призначено на 04.06.2015 року та зобов'язано позивача надати оригінали документів, що додаються до позовної заяви.
Позивачем 04.06.2015 року за допомогою електронної пошти було направлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що внаслідок активізації бойових дій у зоні проведення АТО тимчасово було призупинено рух міжміського транспорту та припинено роботу блокпостів для перетину лінії зіткнення у межах Донецької області з 03.06.2015 року по 10.06.2015 року, про що було повідомлено в прес-службі УДАІ ГУМВС України в Донецькій області. Позивач не мав можливості надати оригінали документів, документи, що підтверджують статус юридичної особи, та забезпечити явку свого представника до зазначеного судового засідання. Але суд не взяв це до уваги, та розцінив чергове клопотання про відкладення як невиправдане затягування слухання справи зі сторони позивача
Незважаючи на вищезазначене клопотання представника позивача, в порушення п. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами, без з'ясування всіх обставин, без належного дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог".
З цього приводу судова колегія відзначає наступне.
В силу ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування.
Відповідно до Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, який набув чинності 21.01.2015 року (чинного на момент прийняття судом рішення) громадяни України, іноземці та особи без громадянства мають право на вільний та безперешкодний перетин лінії зіткнення через контрольні пункти за умови пред'явлення документів, що посвідчують особу, та внесення даних про особу до електронного реєстру.
Відповідно до п. 3.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи (в даному випадку подання позивачем чергового клопотання про відкладення розгляду справи); неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.
Крім того, у відповідних випадках учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника (згідно ч. 1-5 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України) з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. (ч.2 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Враховуючи викладене, позивачем не доведено неможливість надання витребуваних судом першої інстанції документів та неможливість безпосередньо приймати участь у судових засіданнях, а отже подання чергового клопотання про відкладення слухання справи через неможливість прибуття представника позивача обґрунтовано розцінено судом як затягування розгляду справи.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2015 року у справі № 904/3649/15 залишити без змін, а скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-ресурс» без задоволення.
Головуючий суддя Г.К. Дмитренко
Суддя А.Є. Прокопенко
Суддя Л.О. Чимбар