"21" вересня 2015 р.Справа № 921/737/15-г/17
про припинення провадження у справі
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув матеріали справи
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк
до відповідача: Приватного агропромислового підприємства "Агропродсервіс", с.Настасів Тернопільський району Тернопільської області
про cтягнення 687 089,96 грн.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_2, довіреність №2313 від 17.05.2014 р.
відповідача: Чопей М.І., довіреність № 15/06/2015 від 15.06.15 р.
В судовому засіданні сторонам роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася у зв'язку з відсутністю клопотань сторін.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся 21.07.2015р. (згідно штампу вхідної кореспонденції суду за №768 від 21.07.2015р.) до господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного агропромислового підприємства "Агропродсервіс", про cтягнення 687 089,96 грн, з яких 387 503,03 грн нарахованої поворотної фінансової допомоги, 11 656,94 грн 3 % річних та 287 929,99 грн інфляційних нарахувань.
Позов обґрунтовується наступними документами: копіями квитанції №5/3, №002843200; копією квитанції до прибуткового касового ордеру про внесення до каси - 31840,00 грн.; копією квитанції до прибуткового касового ордеру про внесення до каси - 4750,00 грн.; копією квитанції № 035941279, копією квитанції №133558305; копією листа з вимогою про повернення поворотної фінансової допомоги від 17.01.2014 р. за №17012014-1, копією листа №163 від 13.02.2014 р.
Ухвалою господарського суду від 24 липня 2015 року порушено провадження у справі, витребувано від сторін додаткові документи, судове засідання призначено на 11 серпня 2015 року. Розгляд справи було відкладено з 11.08.2015р. на 27.08.2015р., з 27.08.2015р. на 03.09.2015 р. та в судових засіданнях оголошувалася перерва з 03.09.2015 р. до 14:00 год. 17.09.2015 р., пізніше до 14-00 год. 21.09.2015 року.
Представник позивача у судових засіданнях 03.09.2015 р., 17.09.2015 р. та 21.09.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив суд стягнути з відповідача суму наданої фінансової допомоги в розмірі 387503,03 грн, наданої підприємцем протягом 2011-2012 років. Факт надання грошових коштів підтверджує розрахунковими документами, а саме квитанціями № 5/3 від 22.04.2011р., № 035941279 від 28.04.2011 р., № 133558305 від 07.05.2011 р, № 002843200 від 25.03.2011р. та квитанціями до прибуткового касового ордеру 24.03.2011 року та 01.04.2011 року, копії яких долучено до матеріалів справи. Крім того, в порядку статті 625 ЦК України, позивачем на суму наданої фінансової допомоги нараховано 3 % річних та інфляційні нарахування за період з 25.02.2014 р. по 09.07.2015 року, в розмірі 11 656,94 грн. та 287 929,99 грн. відповідно. Правовим обґрунтуванням позовних вимог зазначено норми статей 1046,1047, 1049, 257, 258, 625 ЦК України та 175, 218, 223 ГК України.
Уповноважений представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Просить суд в задоволенні позову відмовити з наведених у відзиві підстав. Зокрема стверджує, що між сторонами у справі існували інші цивільні правовідносини, котрі виникли на підставі договору про спільну діяльність, укладеного сторонами 21 березня 2011 року і саме на виконання умов цього договору позивачем у справі були перераховані грошові кошти в якості поворотної фінансової допомоги в сумі 387 503,03 грн. Наведене додатково підтверджує копією договору про спільну діяльність, досудовою претензією № 10042013-1 від 10.04.2013 року, надісланою позивачем на адресу ПАП, квитанціями про перерахування коштів, де зазначено в графі «призначення платежу» підставою договір від 21.03.2011 р.
За твердженням відповідача, будь-якого договору щодо надання поворотної фінансової допомоги між сторонами не було укладено, як і договору позики грошових коштів, а умови договору про спільну діяльність не передбачали надання сторонами грошових коштів чи будь-яких інших речей одна одній у позику. Пунктом 2.1.3 договору від 21.03.2011 року передбачалось надання поворотної фінансової допомоги, здійснення взаємного кредитування і фінансування на безвідсотковій і безвідплатній основі проте, лише у разі потреби. Оскільки позивачем не наведено виникнення у ПАП «Агропродсервіс» потреби в отриманні такої фінансової допомоги та не надання документального підтвердження цього, а також посилання на приписи статей 1046-1049 ЦК України є безпідставними, а сам позов необґрунтованим.
Крім того, надав суду відзив на позов із додатками копій витребуваних документів.
03.09.2015 року позивач повідомив суд про припинення позивачем статусу суб'єкта підприємницької діяльності, просив відкласти розгляд справи.
17.09.2015 року позивач звернувся до суду із заявою, згідно якої в порядку ст.69 ГПК України просив суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів.
21.09.2015 р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх. №№ 20224, 20225) , в яких спростовуються доводи, викладені відповідачем у відзиві на позов, та в яких позивач додатково обґрунтовує правовими нормами укладення між сторонами договору позики, в тому числі щодо недотримання при його укладенні, письмової форми. Вважає, що оскільки відповідач не надав оригіналу договору про спільну діяльність від 21.03.2011 року, а додана до справи копія договору не засвідчена з дотриманням вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого наказом Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 р. ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів.» та не містить усіх необхідних реквізитів копії документа, зокрема прізвищ, ініціалів особи, що її засвідчила, назви посади та дати засвідчення копії, тому, в силу ст. 33 ГПК України, немає доказової сили, відповідно на думку позивача, ПАП не доведено наявність існування між сторонами договору про спільну діяльність.
21.09.2015 року у клопотанні без номеру та дати (вх. № 20222) позивач зазначив про надіслання на адресу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби запиту б/н від 18.09.2015 року (копія якого додана до клопотання) щодо надання інформації про реєстрацію органами Державної фіскальної служби договору про спільну діяльність від 21.03.2011 року, про надання банками органам державної фіскальної служби інформації про відкриття рахунку для ведення спільної діяльності та про подання фінансової звітності по спільній діяльності, у зв'язку з цим до отримання відповіді від податкового органу, позивач просив продовжити строк вирішення спору в порядку ст. 69 ГПК України.
Суд, розглянувши подане клопотання відхиляє його з підстав необгрунтованості. При цьому суд враховує, що відповідачем копія договору про спільну діяльність долучена до матеріалів справи 11 серпня 2015 р., про що свідчить відзив на позов з додатками;
- представник позивача був ознайомлений з матеріалами даної справи 25.08.2015 року, а отже і з текстом даного договору про спільну діяльність від 21.03.2011 року та із запереченнями відповідача, про що свідчить підпис представника позивача ОСОБА_4 на клопотанні б/н від 25.08.2015 року (вх. №18256).
Статтею 22 ГПК України закріплено принцип добросовісності та рівності учасників господарського процесу, згідно яких сторони зобов'язані добросовісно користуватися наданими їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, на думку суду у позивача було достатньо часу для витребування та подання суду доказів, які останній вважав за необхідне надати суду для обґрунтування чи спростування певних обставин справи, в тому числі щодо даного запиту в органи ДПІ.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Строк вирішення даного спору, встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України, закінчується 21.09.2015 року, тому зважаючи на предмет позовних вимог, заслухавши думку сторін з цього приводу, беручи до уваги вищенаведені факти, суд вважає за недоцільне продовжувати строк вирішення даного спору в порядку ч.3 ст. 69 ГПК України.
Крім того, 21.09.2015 року від позивача на адресу суду надійшла заява без номеру від 21.09.2015 р. (вх. № 20223), в якій він зазначає, що 23.07.2015р. до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено запис про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності за рішенням суду № 804/7141/15 від 30.06.2015 року.
Просив надати цьому факту належну оцінку та врахувати при розгляді даного спору.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши додатково представлені докази в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження в ній порушено 24 липня 2015 року, в той час як припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було здійснено 23 липня 2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Згідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України сторонами можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації).
Отже, в силу норм ст.ст. 1, 21 ГПК України необхідною умовою для розгляду спору в господарському суді, окрім дотримання вимог щодо предметної підвідомчості, є необхідність дотримання вимог процесуального Закону по суб'єктому складу сторін такого спору.
Матеріалами справи встановлено, що на день подання позову до господарського суду Тернопільської області в даній справі, відповідач мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, проте на день порушення судом провадження у справі даний статус був втрачений, оскільки 23 липня 2015 року державним реєстратором внесено запис № 22020100003002039 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, прийнятого 30.06.2015 року у справі № 804/7141/15 у зв'язку з неподанням підприємцем протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону, що підтверджується оригіналом та завіреною копією Витягу відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві за №20983533 від 06.08.2015 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 50-1 Цивільного кодексу України підприємницька діяльність фізичної особи - підприємця є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення такої діяльності.
Згідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003р. фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Таким чином, на момент розгляду господарським судом даної справи позивач не є фізичною особою-підприємцем, а отже, відповідно до положень ст. 1 ГПК України, не може бути стороною в даній справі.
Водночас, слід відзначити, що попри характер спірних правовідносин, суб'єктний склад сторін у даній справі, на час порушення судом провадження у справі, не відповідав вимогам ст. 1 та ст. 21 ГПК України,
Відповідно до ст.ст.51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. З огляду на наведене позивач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права у порядку, встановленому чинним законодавством та з дотриманням правил підсудності.
Враховуючи, що здобутими додатково доказами встановлено факт припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з метою уникнення зловживання позивачем своїми правами та недопущення подвійного стягнення боргу, в тому числі судом загальної юрисдикції (враховуючи наявність в Реєстрі запису про припинення підприємницької діяльності позивача), суд, з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку про припинення провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а є підвідомчий судам загальної юрисдикції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2011р. у справі №17/4/5022-101/2011 та п. 4.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", де зазначено, що громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі. Однак, у разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.
Суд констатує, що станом на 24.07.2015 року (день прийняття судом справи до провадження), правових підстав для порушення господарським судом провадження у справі не було, оскільки позивач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності 23.07.2015 р. Утім, враховуючи, що до позовної заяви не було додано відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (такі здобуто в ході розгляду справи Витяг від 06.08.2015 р.), тому на день порушення провадження у справі суд не володів інформацією, що міститься в ЄДР, у зв'язку з цим, судом позовна заява була прийнята до розгляду.
Враховуючи викладене, проаналізувавши матеріали справи, суд припиняє провадження у справі у зв'язку з припиненням відповідачем підприємницької діяльності.
При цьому судом враховано, що не може бути підставою для припинення провадження у справі та обставина, коли фізична особа-підприємець втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності під час розгляду справи, що в даному випадку не мало місця.
Сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 13741,80грн підлягає поверненню за його клопотанням відповідно до ст. 49 ГПК України та підпункту 5 пункту 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у редакції Закону України від 22.05.2015 р. № 484-VIII), відповідно до якої закриття (припинення) провадження у справі є підставою для відшкодування понесених сум судового збору.
З огляду на наведене, керуючись ст. 1, 42 - 47, 12, 21, 22, 33, 43, 44, 49, п.1 ч.1 ст. 80, ст.86 ГПК України, господарський суд, -
1. Провадження у справі припинити.
2. Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, сплачений судовий збір в сумі 1936 (одна тисяча дев'ятсот тридцять шість)грн 67коп. згідно квитанції №439 від 10.07.2015р. та судовий збір в сумі 11805 (одинадцять тисяч вісімсот п'ять)грн 13коп., сплачений згідно квитанції №22 від 21.04.2015р., виданих філією Головного управління по м.Києву та Київській області АТ "Ощадбанк".
Суддя Н.О. Андрусик