22 вересня 2015 року Справа № 915/2115/14
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
при секретарі Сьяновій О.С.,
з участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 29/А від 20.02.2015р.,
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/№ від 09.09.2014р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/2115/14
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АДМ Трейдінг Україна”, вул. Петра Сагайдачного, буд. 16-А, м. Київ, 04070,
до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс”, проспект Героїв Сталінграду, буд. 117, м. Миколаїв, 54025,
про: стягнення вартості майна ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю “АДМ Трейдінг Україна” звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме макухи соняшникової у кількості 10695,150 тон, що була передана на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договору складського зберігання №14 від 27.05.2013, відповідно до якого позивачем на зберігання відповідачу, було передано 10695,150 тон макухи соняшникової загальною вартістю 39037297,50 грн., що підтверджується актами приймання-передачі. Зазначає, що позивач належним чином виконав умови договору складського зберігання щодо оплати вартості послуг за зберігання, проте відповідач відмовляється добровільно повернути макуху соняшникову. Таким чином, посилаюсь на норми ст. 949, ст. 953, ст. 1212, ст. 1213 Цивільного кодексу України, позивач просить витребувати у відповідача макуху соняшникову у кількості 10695,150 тон, що була передана на зберігання на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013 року.
Відповідач у відзиві (т.1 а.с.81-82) проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наступне:
- зі змісту заявки на відвантаження товару від 14.11.2014 року за вих. № 14/11/14-4 вбачається, що позивачем була лише вказана довіреність на підставі якої можуть бути отримані товарно-матеріальні цінності зі зберігання, сама довіреність відповідачеві надана не була, не були надані оригінали актів приймання передачі продукції на зберігання;
- договір зберігання відповідачем було укладено з товариством з обмеженою відповідальністю «Альфред с.Топфер Інтернешенал (Україна)», заявка про відвантаження товару підписана директором Миколаївського відділення ТОВ АДМ Трейдінг України без посилання на відповідні повноваження;
- позивачем не доведено належність та допустимість як доказу листа компанії SGS; не наведені повноваження компанії SGS щодо складання таких листів, та порядок їх складання;
- позивачем не вказано, на підставі яких документів діяв уповноважений представник ТОВ ЗПК «Інтерагротранс» ОСОБА_3 та чому він повинен зобов'язаний підписувати лист складений Компанією SGS.
- визначена позивачем ціна позову та його твердження щодо передання по договору на зберігання макухи соняшникової загальною вагою 10695,1508 тон та загальною вартістю 39037297,50 грн. є безпідставними, оскільки ні в договорі зберігання, ні в актах приймання передачі макухи сторонами взагалі не визначена вартість продукції.
18.02.2015р. за вх.№2816/15 позивачем надано до суду уточнення позовної заяви, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю “АДМ Трейдінг Україна” просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” 39037297,50 грн. вартості макухи соняшникової, що була передана у кількості 10695,150 тон на зберігання ТОВ “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013 року.
У зв'язку з тим, що вказана заява про зміну предмету позову, подана до початку розгляду господарським судом справи по суті, вона підлягає задоволенню з приєднанням до матеріалів справи.
21.09.2015р. за вх. №17461/15 позивачем надані додаткові письмові пояснення, відповідно до яких позивач просить стягнути з відповідача 39037297,50 грн. вартості макухи соняшникової, що була передана у кількості 10695,150 тон на зберігання на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013 року, посилаючись на норми ст. 936, ст. 950 ЦК України.
Господарським судом було залучено до матеріалів справи вказані додаткові пояснення та відмовлено позивачу в залученні останніх в якості заяви про зміну предмету позову з огляду на таке:
В заяві про зміну предмету позову від 17.02.2015 року позивач, як правове обґрунтування стягнення коштів в сумі 39 037 297, 50 грн., вартості макухи соняшникової, наводить ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, які віднесені законодавцем до глави 83 Цивільного кодексу, а саме: набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тобто мова йде про деліктні зобов'язання.
В додаткових поясненнях від 21.09.2015 року позивач змінює матеріально правову основу стягнення коштів в сумі 39 037 297, 50 грн., вартості макухи соняшникової, обґрунтовуючи свої вимоги ст. ст. 936, 950 Цивільного кодексу України, які віднесені законодавцем до глави 66 Цивільного кодексу та передбачають наявність між сторонами спору; договірних відносин .
Відмінність одного предмету позову від іншого в даному випадку покладається у відмінності доказової бази для підтвердження порушених прав позивача.
Предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.
В межах ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу позивач повинен в першу чергу довести безпідставність отримання майна відповідачем та вимагати стягнення його вартості.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами ст. 951 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України: у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі у розмірі суми на яку знизилася її вартість. Відшкодування збитків в розмірі вартості майна може бути за умови, втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок) передбаченого ст. 614 ЦК України.
Таким чином, в даному випадку вартість макухи переданої на зберігання в розумінні процесуального законодавства є об'єктом правовідносин, а предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, що регулюються нормами цивільного права. В одному випадку, це за первісними вимогами, - стягнення вартості безпідставно отриманого майна, а в поданих до суду поясненнях, - стягнення збитків внаслідок невиконання договірних зобов'язань.
10.09.2015р. за вх. №16727/15 позивачем надано заяву про проведення виїзного судового засідання за місцезнаходженням відповідача за адресою м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 117 та виклик у це судове засідання фахівців Іноземного підприємства “СЖС Україна” для отримання роз'яснень (консультацій) з питань, що можуть виникнути під час проведення виїзного судового засідання.
В обґрунтування своєї заяви позивач посилається на те, що матеріали кримінального провадження №12014150020006499, за фактом вчинення дій, що мають ознаки заволодіння майном позивача, містять інформацію, що може свідчити про відсутність значної частини макухи на складах відповідача, який мав відповідно до договору здійснювати її зберігання, а безпідставна відмова відповідача здійснити відвантаження макухи згідно умов договору, а також її невиявлення під час слідчих дій більшої частини макухи на складах відповідача, можна дійти висновку, що відповідач не здійснює відвантаження макухи з тієї причини, що більша частина макухи є фактично відсутньою у володінні відповідача.
У зв'язку з викладеним, позивач, посилаючись на приписи п.6 ст.65 ГПК України, вважає, що існує об'єктивна необхідність у проведенні виїзного засідання за місцезнаходженням відповідача.
Клопотання про виклик спеціалістів Іноземного підприємства “СЖС Україна” для участі у судовому процесі позивач обґрунтовує тим, що згідно ст.30 ГПК України у судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі. Позивач вважає, що під час проведення виїзного судового засідання можуть виникнути питання, що потребують спеціальних знань, зокрема, щодо виду того чи іншого товару, його стану, кількості, якості тощо. Для вирішення цих питань позивач і пропонує залучити співробітників компанії “СЖС Україна”, яка є світовим лідером у сфері інспекційних послуг, експертиз, випробувань і сертифікації; надає широкий спектр інспекційних послуг, включаючи перевірку стану і ваги продукції, стеження за кількістю та якістю товарів, а також дотримання всіх законодавчих вимог у відповідному регіоні.
Представник відповідача проти задоволення заяви заперечує, посилаючись на невідповідність вказаних вимог процесуальному законодавству.
Суд розглянувши заяву позивача дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
При здісненні правосуддя у господарських правовідносинах, господарський суд повинен встановити по кожній справі об'єктивну істину, що досягається сукупністю регламентованих Господарським процесуальним кодексом України заходів.
Так, відповідно до ст.37, 39 ГПК України, господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів. За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол приєднується до матеріалів справи. Під речовими доказами розуміються предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Як вбачається із заяви позивача та пояснень представника у судовому засіданні, метою запропонованого позивачем виїзного засідання є встановлення судом факту наявності або відсутності на складах відповідача майна (макухи соняшникової), яка передана на зберігання по договору складського договору №14 від 27.05.2013, що в свою чергу, має підтвердити або спростувати обґрунтованість позовних вимог про стягнення збитків у зв'язку із втратою майна.
Саме з цією метою позивач просить залучити до огляду майна (макухии) Іноземне підприємство “СЖС Україна”, яке огляне наявне майно, візьме його проби, сфотографує і протягом 5-10 днів надасть висновки щодо його кількості та якості.
Однак, запропонований позивачем порядок проведення виїзного засідання не відповідає приписам ст.ст.37, 39 ГПК України, оскільки під час виїзного судового засідання речові докази мають бути оглянуті, встановлені їх властивості, тобто відповідні висновки щодо цих речових доказів мають бути зроблені безпосередньо у виїзному засіданні, про що у протоколі виїзного засідання робиться відповідна відмітка.
Господарський суд не наділений повноваженнями щодо проведення слідчих дій з пошуку на території підприємства-відповідача майна переданого по договору №14 від 27.05.2013 та не має достатнього обсягу спеціальних знань для ідентифікації цього майна, встановлення його кількості, якості тощо.
На думку суду, подавши заяву від 10.09.2015 позивач намагається забезпечити допуск Іноземного підприємства “СЖС Україна” на територію відповідача для отримання доказів існування обставин, на які він вже посилався у позовній заяві.
При цьому, слід зазначити, що жодних доказів звернення до відповідача з вимогою про забезпечення доступу позивача до майна для проведення огляду, що передбачено п.4.1.9 договору №14 від 27.05.2013, та відмови відповідача виконати своє зобов'язання, суду не надано, незважаючи на неодноразове звернення на це уваги представників позивача.
Враховуючи вищевикладене, заява позивача від 10.09.2015 про проведення виїзного судового засідання задоволенню не підлягає.
Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях проти позову.
У судовому засіданні 22.09.2015 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.
27.05.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АДМ Трейдінг Україна” (поклажедавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4Топфер Інтернешенал (Україна)», що підтверджується витягом з ЄДР (а.с.10-24), було укладено Договір №14 складського зберігання (надалі - Договір №14) (т.1 а.с.46-50).
Згідно розділу 1 Договору №14, поклажедавець передає макуху соняшникову, на основі ГОСТу 80-06-насипом по якості не більше обмежувальних показників якості діючої нормативної документації на відповідний вид продукції та показників, ви визначених умовами даного договору, а склад приймає на оплатне відокремлене зберігання, забезпечує переоформлення та зобов'язується повернути продукцію поклажедавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Кількість та якість продукції, що приймається на зберігання визначається зерновим складом та зазначається у акті приймання-передачі продукції (форма акту передбачена Додатком №1 до Договору №14). Продукція зберігається за адресою: м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 117.
Строк зберігання продукції сторони визначили у п.8.1 Договору №15 - до 30.09.2013.
Додатковою угодою №6 від 23.09.2014 сторони досягли згоди про продовження строку зберігання продукції та внесення змін у п.8.1 Договору №14, а саме визначили строк зберігання до 30.09.2015 (т.1 а.с.37).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачу по Договору №14 було передано на зберігання відповідачу 10695,150 тон макухи соняшникової, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі (т.1 а.с.44-70). Вказав обставини відповідачем не заперечуються.
Пунктами 3.4-3.6 Договору №14 визначено, що склад може зберігати продукцію до пред'явлення поклажедавцем вимоги про її повернення, але у будь-якому разі не пізніше терміну дії договору. Про намір забрати продукцію зі зберігання поклажедавець має письмово повідомити склад не пізніше ніж за один банківський день до моменту отримання продукції. Відвантаження продукції проводиться на підставі письмової заяви поклажедавця, скріпленої підписом та печаткою, в його присутності або у присутності його уповноваженого представника, при умові надання акту приймання-передачі продукції, форма якого затверджена сторонами згідно Додатку №1 до договору, та довіреності на отримання ТМЦ. Сторони домовились, що особа, зазначена у довіреності на отримання ТМЦ, виданої поклажедавцем, має повноваження на отримання документів, які склад видає у відповідності до умов даного договору.
Відповідно до п.п.4.1.3, 4.1.4 Договору №14, склад не пізніше трьох робочих днів з моменту отримання письмової вимоги поклажедавця зобов'язаний провести відвантаження продукції в автомобільний транспорт, наданий поклажедавцем. Склад зобов'язаний на першу вимогу поклажедавця відвантажити продукцію, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, з урахування технічних можливостей обладнання та норм відвантаження складу, попередивши склад в строки, обумовлений п.3.5 договору.
До позовної заяви додана заявка позивача №14/11/14-4 від 14.11.2014 про відвантаження макухи соняшникової у кількості 10695,150 тон починаючи з 15.11.2014, за довіреність №5096 від 14.11.2014 через ОСОБА_5 Оплату послуг з відвантаження позивач гарантував (т.1 а.с.71).
Позивач зазначає, що відповідач відмовився від завантаження макухи на надані позивачем транспортні засоби, в підтвердження чого надає Акт відмови №1410-1650 від 21.11.2014 фірми “SGS” в якому зазначено, що 20.11.2014 о 17:00 термінал ТОВ “Зерноприймальний комплекс “Інтерагротранс” відмовився загружати автомашину НОМЕР_1. 21.11.2014 по вказівці директора термінала погрузла була відмінена. Машини виставлені за ворота термінала. Представник відповідача ОСОБА_3 від підпису відмовився, що засвідчено підписом менеджера позивача ОСОБА_6 (т.1 а.с.72).
Відповідач проти вказаної позиції позивача заперечує, посилаючись на те, що позивач разом із заявкою на відвантаження макухи №14/11/14-4 від 14.11.2014 не надав довіреність №5096 від 14.11.2014 на ОСОБА_5, на підставі якої можуть бути отримані товарно-матеріальні цінності із зберігання та не надав оригінали складських документів. Вказує, що компанія “SGS”, як господарюючий суб'єкт не є стороною укладеного Договору №14, а його умовами не передбачено залучення 3-х осіб до виконання договору, тому акт №1410-1650 від 21.11.2014 не є належним доказом відмови від завантаження автомашин. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не вказано, на підставі яких саме документів діяв нібито уповноважений представник відповідача ОСОБА_3
Під час розгляду справи у суді позивач повідомив, що 19.12.2015, у межах кримінального провадження №12014150020006499, слідчим було складено протокол тимчасового доступу до речей і документів та опис, згідно яких на складах відповідача за адресою м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 117 виявлено певну кількість біомаси гранульованої та негранульованої, а саме: “на складі “ 2/Л” розміром приблизно 60х26х8 знаходиться біомаса гранульована, склад заповнено приблизно на ѕ частини; на складі “ 5/А1” розмір 60х40ж8 в частині складу знаходиться макуха (приблизно 21х18х6); склад “ 4/А” - порожній; склад “Ж1” - порожній; на подвір'ї є територія де знаходяться дерева, які зі слів є біомасою негранульованою” .
Позивач окремо звертає увагу суду на те, що з моменту настання терміну для повернення відповідачем макухи за договором, тобто з 19.11.2014 року, позивач не отримував жодних повідомлень від відповідача про готовність до відвантаження макухи, жодних запитів щодо надання автомобільного транспорту для такого відвантаження, будь-яких пояснень чи будь-яких інших листів, які б підтверджували готовність відповідача виконати свої зобов'язання за договором.
Вказані обставини позивач розцінює як порушення відповідачем умов Договору №14, тобто наявність неправомірних та винних дій з боку відповідача. У зв'язку із цим, позивач, посилаючись на норми ст. 1212, ст.1213 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 39037297,50 грн. вартості макухи соняшникової, що була передана у кількості 10695,150 тон на зберігання на підставі договору складського зберігання № 14 від 27.05.2013 року. На підтвердження обґрунтованості вартості макухи, позивачем 10.02.2015 року було подано довідку ТОВ «Центр Украгроконсалт» вих. 15/15 від 28.01.2015 року, якою визначається ринкова ціна на макуху, яка була врахована позивачем при визначені переданої відповідачу макухи, що становить 39037297,50 грн.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою зберігання.
Доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання позивачем суду не надано.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведена наявність всіх умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст.1212 ЦК України., у зв'язку з чим позовні задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом
Згідно ст.ст.91, 93 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя С.М. Коваль
Рішення оформлено та підписано суддею 28 вересня 2015 року.