Cправа № 2а-0770/1692/11
Рядок статзвіту № 10.3.4
Код - 11
11 листопада 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Маєцька Н.Д. за участю секретаря судового засідання Луцанич А.М. та сторін, які беруть участь у справі:
позивача: представник - ОСОБА_1;
відповідача: представник -ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства лікувально-оздоровчий комплекс "Форель" про стягнення аміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 5353,68 грн., -
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 11 листопада 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 листопада 2011 року.
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до дочірнього підприємства лікувально-оздоровчий комплекс "Форель" в якій просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 5353,68 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон України № 875) для підприємств, установ і організацій встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній частиною 1 статті 19 Закону України № 875 вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав звільнення від виконання обов'язку Закон не містить. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік відповідач не виконав вимогу Закону України № 875 щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі половини середньої річної заробітної плати на дочірньому підприємстві лікувально-оздоровчий комплекс "Форель" за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Крім того, відповідачу у відповідності до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”) нарахована пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві і просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, зазначивши, що протягом 2010 року відповідач звертався до Воловецького районного центру зайнятості із проханням направити на роботу інвалідів, проте жодного інваліда протягом року направлено не було. Відповідач щомісячно подавав до Воловецького районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. У відповідності до статті 18 частини 1 Закону України № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Інваліди безпосередньо до підприємства для працевлаштування не звертались, відповідно, жодному інваліду відповідачем не було відмовлено у працевлаштуванні.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідачем подано до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ річний "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2010рік. Відповідно до рядка 03 звіту кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875 становить 1 особа. В той час, як згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2010 року середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб. Тобто, відповідачем не працевлаштовано, відповідно до нормативу, необхідну кількість інвалідів.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 18 частини 3 Закону України № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до статті 18-1 частини 3 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до ч. 1 статті 20 Закону України №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судом встановлено, що на виконання вимог законодавства, відповідач щомісячно надавав Воловецькому районному центру зайнятості відповідну звітність з інформацією про наявність вільних робочих місць для працевлваштування інвалідів, що підтверджується звітами про наявність вакансій та довідкою Воловецького районного центру зайнятості №91-02/1 від 26 жовтня 2011 року.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися.
Оскільки судом встановлено відсутність у діях відповідача складу господарського правопорушення, то безпідставним є нарахування позивачем (у відповідності до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”) пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Згідно ст. ст. 72, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивачем не доведено та поясненнями представника відповідача і матеріалами справи спростовано доводи щодо не створення відповідачем робочих місць для інвалідів, при цьому, відповідачем доведено ту обставину, що створені робочі місця не були зайняті інвалідами з незалежних від нього причин. За наведених обставин, позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать вимогам законодавства та матеріалам справи та в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до листа голови Вищого адміністративного суду України ОСОБА_3 від 30 березня 2010 року за № 422/11/13-10, що адресований головам апеляційних адміністративних судів України, доведено до їх відома постанови Верховного Суду України, в яких викладено правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка полягає у наступному. Суди, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Отже, позиція Закарпатського окружного адміністративного суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії.
Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 94 КАС України та в зв'язку з відсутністю судових витрат відповідача, судові витрати по справі з не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94, 104-107, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства лікувально-оздоровчий комплекс "Форель" про стягнення аміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 5353,68 гривень. - відмовити.
2. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Маєцька Н.Д.