12 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/3686/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
про: визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за час затримки розрахунку
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за час затримки розрахунку.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2011 року даний позов залишено без розгляду на підставі ст. 100 КАС України.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду вищевказана ухвала від 15.03.2011 року скасована, а справа направлена для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 05.08. 2011 року справа суддею прийнята до провадження та призначено попереднє судове засідання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 червня 2008 року Вінницьким окружним адміністративним судом було винесено постанову у справі №2-а-5957/08, якою задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та постановлено:
1. Стягнути з Запорізького юридичного інституту ДДУВС м.Запоріжжя на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 15 днів відпустки у сумі 258 грн.
2. Зобовязати Запорізький юридичний інститут ДДУВС м.Запоріжжя виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за період з 24 червня по 31 жовтня 2006 року, враховуючи дані довідки № 1/2000 від 22.05.2008 року за затримку остаточного розрахунку.
Відповідач не виплатив позивачу компенсацію за невикористані 15 днів відпустки у сумі 258,00 грн. та середній заробіток за період з 24 червня по 31 жовтня 2006 року.
Саме з вище зазначених підстав, ОСОБА_1 звернувся до суду з наступними позовними вимогами:
· визнати незаконною бездіяльність Запорізького юридичного інституту ДДУВС щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
· визнати незаконною бездіяльність Запорізького юридичного інституту ДДУВС щодо неповідомлення у письмовому порядку ОСОБА_1 про нараховані суми;
· стягнути із Запорізького юридичного інституту ДДУВС на користь ОСОБА_1 компенсацію за час затримки розрахунку, за період з 1 листопада 2006 року по 31 січня 2011 року, тобто за 27 місяців, у сумі 21335,13 грн.
В подальшому позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить визнати незаконною відмову Запорізького юридичного інституту ДДУВС виконати у добровільному порядку постанову від 05.06.2008 року у справі №2-а-5957/08.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак, через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в зв'язку з тим, що він не має можливості прибути до суду.
З аналогічною заявою звернувся і представник відповідача. Одночасно суду повідомив, що проти позовних вимог заперечує повністю, згідно наданих до суду письмових заперечень.
Згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
23 червня 2008 року набула законної сили постанова у справі №2-а-5957/08, якою задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та постановлено:
Стягнути з Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 15 днів відпустки у сумі 258 грн.
Зобов'язати Запорізький юридичний інститут ДДУВС м. Запоріжжя виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за період з 24 червня по 31 жовтня 2006 року, враховуючи дані довідки №1/2000 від 22.05.2008 року за затримку остаточного розрахунку.
Предметом даного позову є, зокрема бездіяльність відповідача щодо невиплати в добровільному порядку ОСОБА_1 середнього заробітку та компенсації за невикористані 15 днів відпустки у сумі 258 грн. згідно рішення суду у справі №2-а-5957/08.
27 січня 2011 року позивач направив на адресу відповідача скаргу щодо виплати йому коштів поштовим переказом. А також, оскільки, рішення у справі №2-а-5957/08 не виконано станом на 27.01.2011 року, просив перерахувати належні йому кошти відповідно до положень ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
На момент звернення до суду, позивач відповіді на його скаргу не отримав. В ході судового розгляду справи, 17.02.2011 року за вихідним №1/413 року Запорізьким юридичним інститутом ДДУВС ОСОБА_1 надіслано відповідь-роз'яснення про те, що для виконання постанови суду скаржнику необхідно звернутися з виконавчим листом до ВДВС Запорізького МУЮ (а. с. 15).
З відповіді ЗЮІ ДДУВС від 17.02.2011 року (вих. №1/413) позивач остаточно дізнався, що відповідач відмовляється у добровільному порядку виконувати рішення суду у справі №2-а-5957/08.
Позивач вважає, так як рішення у справі №2-а-5957/08 набрало законної сили 23.06.2008 року, то відповідач повинен був самостійно нарахувати йому суми присуджені судом та повідомити про це письмово, що не було зроблено.
Рішення судів є обов"язковими до виконання на всій території України, що закріплено Конституцією України, та положеннями ст. 14 КАС України. Тому, на думку позивача, відповідач як державний орган без відкриття виконавчого провадження повинен був самостійно виконати рішення суду.
Оскільки відповідачем проігноровано рішення суду щодо виплати компенсації за невикористані 15 днів відпустки у сумі 258 грн. та середнього заробітку за період з 24.06.2006р. по 31.10.2006 року, то за затримку розрахунку за період з 01.11.2006 року по 31.01.2011 року, тобто за 27 місяців, останній повинен виплатити ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 21 335, 13грн.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно частин 2-3 статті 14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В преамбулі Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
За змістом статті 19 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 25 вказаного вище Закону, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
В силу ст. 27 зазначеного вище Закону, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
З аналізу вказаних норм вбачається, що виконання рішення суду здійснюється органом державної виконавчої служби у порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”, та розпочинається з відкриття виконавчого провадження постановою державного виконавця. Будь-яка постанова про відкриття виконавчого провадження дає можливість боржнику виконати рішення суду у добровільному порядку. Строк добровільного виконання рішень судів встановлюється лише державним виконавцем, а у разі його невиконання невідкладно вживаються заходи для примусового виконання.
Питання добровільного виконання судових рішень без звернення особи позивача із заявою до відповідного органу державної виконавчої служби з метою їх примусового виконання не врегульоване чинним законодавством.
Відповідно до ч.2 ст. 90 Закону України “Про виконавче провадження”, за наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до лютого 2011 року мав право та можливість звернутись до відділу державної виконавчої служби для примусового виконання постанови суду. Проте, виконавчий лист для виконання переданий до ВДВС Запорізького МУЮ лише після звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно постанови Орджонікідзеського ВДВС Запорізького міського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2011 року, рішення Вінницького окружного адміністративного суду про стягнення з Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані 15 днів відпустки у сумі 258,00 грн. та середнього заробітку за період з 24.06.2006р. по 31.10.2006 року фактично виконано в повному обсязі згідно з виконавчим листом №2-а-5957/08 від 18.05.2011 року (а. с. 101).
Згідно довідки начальника відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ЗЮІ ДДУВС, перерахування коштів з реєстраційного рахунку ЗЮІ ДДУВС здійснюється відповідно до наказу Державного казначейства України від 25.05.2004 року №89 із змінами та доповненнями лише за умови укладання договорів з організаціями та банківськими установами (а. с. 13).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання незаконною відмову Запорізького юридичного інституту ДДУВС виконати у добровільному порядку постанову від 05.06.2008 року у справі №2-а-5957/08 є необґрунтованими та такими, що непідлягають задоволенню.
Суд не знаходить підстав і для задоволення решти позовних вимог, а саме: про визнання незаконною бездіяльність Запорізького юридичного інституту ДДУВС щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; визнання незаконною бездіяльність Запорізького юридичного інституту ДДУВС щодо неповідомлення у письмовому порядку ОСОБА_1 про нараховані суми та стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за час затримки розрахунку за період з 1 листопада 2006 року по 31 січня 2011 року, тобто за 27 місяців, у сумі 21335,13 грн.
Згідно мотивів адміністративного позову вбачається, що позивач вважає, оскільки, рішення у справі №2-а-5957/08 не виконано станом на 27.01.2011 року, відповідач повинен перерахувати компенсацію за час затримки розрахунку за період з 1 листопада 2006 року по 31 січня 2011 року відповідно до положень ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Судом проведено аналіз ст. 116 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до абз. 2 ст. 117 КЗпПУ, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Однак, з даного приводу суд зауважує, що між сторонами спір відсутній, оскільки відповідно до рішення у справі №2-а-5957/08 позов ОСОБА_1 до Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ задоволено та постановлено:
Стягнути з Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 15 днів відпустки у сумі 258 грн.
Зобов'язати Запорізький юридичний інститут ДДУВС м. Запоріжжя виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за період з 24 червня по 31 жовтня 2006 року, враховуючи дані довідки №1/2000 від 22.05.2008 року за затримку остаточного розрахунку.
23 червня 2008 року постанова у справі №2-а-5957/08 набула законної сили
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За викладених вище обставин та відповідних доказів, норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є надуманими, не підтверджені матеріалами справи, а відтак не підягають задоволенню.
На підставі вищенаведеного, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за час затримки розрахунку - слід відмовити повністю.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльність та стягнення компенсації за час затримки розрахунку - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна