20 липня 2011 р. Справа № 2а/0270/2418/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанському В.О.
за участю:
позивача : ОСОБА_1
представника відповідача : ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Ленінського районного центру зайнятості м. Вінниця
про: скасування наказу про повернення незаконно виплачених коштів
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про скасування наказу Ленінського районного центру зайнятості м. Вінниці.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.10.2009 року ОСОБА_1 був зареєстрований в Ленінському районному центрі зайнятості м. Вінниці, як такий, що шукає роботу. Йому, як безробітному, було призначено допомогу по безробіттю, яку отримував з 19.10.2009 року по 15.07.2010 року.
Однак, 31.08.2010 року працівниками центру зайнятості було складено Акт за №248, в якому було зафіксовано, що ОСОБА_1 при отриманні допомоги по безробіттю та перебуванні на обліку у центрі зайнятості, одночасно був зареєстрований як приватний підприємець, тобто належав до зайнятого населення в результаті чого протиправно отримав кошти в загальній сумі 14 864,04 грн. За наслідками перевірки відповідачем видано наказ №205 від 01.09.10 р. «Про повернення незаконно виплачених коштів».
Позивач вважає, що не допустив умисного невиконання обов'язків щодо неповідомлення центру зайнятості про обставини, що впливають на умови виплати соціальної допомоги, оскільки при поданні відповідної заяви не приховував факт реєстрації суб'єктом підприємництва, та за цей час прибутків не отримував. Крім того вважає, що відповідачем порушено п.2.2 Порядку обміну інформацією між ДПА України, ПФУ та Державним центром зайнятості Мінсоцполітики затвердженого наказом від 12.07.06 р. в частині не направлення щоквартально запитів до відповідних органів, щодо інформації про осіб, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, як безробітні.
З огляду на викладене, позивач вважає наказ №205 від 01.09.10 р. «Про повернення незаконно виплачених коштів» протиправним та просить його скасувати.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.23-24) та просила суд відмовити в задоволенні позову, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивач при поданні заяви був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, однак дані відомості центру зайнятості не повідомив, чим допустив умисне невиконання обов'язків визначених ч.3 ст.36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. У задоволенні позову просила відмовити.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Громадянин ОСОБА_1 на підставі заяви від 09.10.09 р. (а.с.9) був зареєстрований в Ленінському районному центрі зайнятості як безробітний, у зв'язку із чим 19 жовтня 2009 року йому було надано статус безробітного та розпочата виплата допомоги по безробіттю.
Із матеріалів справи вбачається, що Ленінським РЦЗ у м. Вінниці проведена перевірка за наслідками якої складено акт №248 від 31.08.10 р. (а.с.7-8). Зі змісту акту вбачається, що ОСОБА_1 26.01.2005 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець. За період коли ОСОБА_1 одночасно був і безробітним і фізичною особою - підприємцем, а саме з 19.10.2009 року по 15.07.2010 року йому нарахована і виплачена допомога по безробіттю в сумі 14 864,04 грн., що призвело до переплати матеріальної допомоги.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем був виданий наказ №205 від 01.09.10 р. «Про повернення незаконно виплачених коштів» (а.с. 6), відповідно до положень якого, було прийнято рішення про повернення на користь Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття коштів отриманих позивачем в якості допомоги по безробіттю за період перебування його на обліку в центрі зайнятості.
Як встановлено в судовому засіданні, у 2005 році Ленінським РЦЗ позивачу була виплачена одноразова допомога по безробіттю для організації підприємницької діяльності, про що зазначено у трудовій книжці останнього (а.с.11 зворотній бік).
26.01.2005 року ОСОБА_1 зареєструвався суб'єктом підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію.
На підставі інформації державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради з приводу виявлення осіб, які на день надання статусу безробітного не припинили приватну підприємницьку діяльність за період перебування на обліку в центрі зайнятості, директором Ленінського РЦЗ м. Вінниці ОСОБА_3 був виданий оскаржуваний наказ, згідно з яким позивачу було запропоновано добровільно повернути суму незаконно отриманої допомоги по безробіттю в установлений строк.
Не погоджуючись із даним наказом, позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 36 вказаного Закону застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до п.п. 1 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня працевлаштування (самостійного або за направленням центру зайнятості), в тому числі на сезонні роботи, державної реєстрації фізичної особи - підприємця, початку виконання робіт (надання послуг) за договором цивільно-правового характеру. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата і номер наказу, дата видачі та номер реєстраційного свідоцтва, дата укладення договору цивільно-правового характеру.
Згідно з п.п. 1 п. 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).
В силу ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення", зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що приносить доход у грошовій або іншій формі.
Таким чином, наявність в особи статусу суб'єкта підприємницької діяльності (без зайняття самою підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності) не є діяльністю яка приносить цій особі дохід та не є перешкодою для отримання статусу безробітного з виплатою йому відповідної матеріальної допомоги.
Отже, набуття особою статусу суб'єкта підприємницької діяльності не позбавляє її можливості звернення до центру зайнятості для працевлаштування та отримання відповідної матеріальної допомоги.
Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Відповідно до пункту 2 «Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України №60/62 від 13.02.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 року №232/16248 (далі - Порядок) розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Згідно пояснень представника відповідача встановлено, що перевірка достовірності даних, зазначених у заяві позивача від 09.10.2009 року про взяття на облік до Ленінського районного центру зайнятості м. Вінниці, відповідачем не проводилась. Підстави для видання наказу про повернення коштів допомоги по безробіттю, виплаченої позивачу, відповідачем були виявлені лише через дев'ять місяців з моменту взяття його на облік та після того, як особа уже не перебувала на обліку як безробітня.
Пунктом 5 зазначеного вище Порядку визначено, що перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом:
- звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів;
- використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду;
- проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством.
Тобто, зазначеним вище пунктом визначено перелік підстав для проведення перевірки, який є вичерпним, зокрема які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення. Жодна із наведених підстав не стосується відповідача, оскільки він уже не перебував на обліку як безробітній.
Крім того, при зареєстрації в Ленінському районному центрі зайнятості м. Вінниці, позивачем окрім іншого, надавалась трудова книжка в якій зроблено запис про виплачену одноразову допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Відтак, відомості щодо підприємницької дільності позивач не міг приховувати, а тому суд не вбачає в діях позивача умисного невиконання ним свої обов"язків.
За змістом ч.3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Також суд враховує і те, що в матеріалах справи знайшли підтвердження ті обставини, що ОСОБА_1 не отримував доходів від підприємницької діяльності та не мав заборгованості по податках, зборах (обов'язкових платежах) перед податковими органами та державними соціальними фондами. Доказів зворотного суду відповідачем не надано.
Виходячи з наведеного, суд зазначає про наявність обставин, які унеможливлювали здійснення підприємницької діяльності на момент винесення оскаржуваного рішення, оскільки набутий позивачем статус суб'єкта підприємницької діяльності мав суто формальний характер та фактично не використовувався ОСОБА_1 у власній діяльності в період його перебування на обліку як безробітного, задля отримання прибутку (винагороди, заробітної плати).
З наведеного слідує, що у позивача, під час перебування на обліку у центрі зайнятості, не виникало обставин, що впливали на умови виплати йому забезпечення та надання соціальних послуг.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи свідчать про відсутність умисного невиконання позивачем своїх обов'язків та зловживання ними, внаслідок чого у відповідача були відсутні підстави для прийняття наказу в порядку ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", про повернення позивачем отриманої допомоги по безробіттю в період з 19.10.2009 року по 15.07.2010 року в сумі 14864,04 грн., що свідчить про необґрунтованість такого наказу, в зв'язку з чим він є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню повному обсязі.
Відповідно до положення ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 8 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Тому при вирішені справи про стягнення з фізичної особи коштів на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, суд перевіряє дані рішення відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого рішення, доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, що в даному випадку є сума 3,40 грн., яка підтверджена документально.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Ленінського районного центру зайнятості м.Вінниці №205 від 01.09.2010 року "Про результати розслідування обґрунтованості виплати матеріального забезпечення гр. ОСОБА_1 та повернення незаконно виплачених коштів".
Присудити з Державного бюджету на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3,40грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна