Цивільна справа № 2-3290/13
№760\9553\13-ц
22 серпня 2013 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Зінченко С.В.,
при секретарі Гайдайчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу №1878\4911 квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою, укладений 12.07.1995 року від імені позивача та ОСОБА_2.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що жодного договору від свого імені не укладав та не підписував, натомість 12.07.1995 року був викрадений з власного помешкання невідомими особами, вивезений в ліс за межі міста Києва, де піддався фізичному знущанню та побиттю, через що в подальшому отримав інвалідність І групи.
За вказаними подіями органами МВС порушено кримінальну справу, а також 11.03.1997 року порушено кримінальну справу відносно родичів позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які викрали в позивача правовстановлюючі документи на будинок по АДРЕСА_1
Як вказує позивач, про існування оспорюваного договору купівлі-продажу він довідався випадково, оскільки ОСОБА_2 за 17 років жодного разу не з'являвся, квартирою не цікавився, претензій не висував. Весь цей час позивач здійснював утримання будинку, оплачував житлово-комунальні послуги, виконував всі обов'язки власника, яким по суті і є.
Таким чином, позивач вказує, що квартира АДРЕСА_1 в м. Києві вибула з його власності поза його волею, жодного договору про її продаж він не підписував, а тому, посилаючись на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу №1878\4911, посвідчений 12.07.1995 року на Київській універсальній біржі, визнати право власності позивача на квартиру АДРЕСА_2 та зобов'язати Державну реєстраційну службу зареєструвати його право власності.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені в позові.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, представника не направив, про причини неявки в судове засідання не повідомив, а тому суд на підставі ч. 1 та 2 ст. 224 ЦПК України та за згодою представника позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Встановлено, що власником квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.05.1995 був ОСОБА_1, проживаючий за тією ж адресою. Позивач є інвалідом І групи з дитинства, потребує стороннього догляду нагляду та допомоги.
Як встановлено з пояснень представника позивача, вказане нерухоме майно вибуло з володіння позивача на підставі договору купівлі-продажу №1878\4911 квартири АДРЕСА_1, що укладений 12.07.1995 року від імені позивача та ОСОБА_2.
В той же час і позивач в поданому позові і його представник в судовому засіданні стверджують, що жодного договору позивач від свого імені не укладав та не підписував, натомість 12.07.1995 року був викрадений з власного помешкання невідомими особами, вивезений в ліс за межі міста Києва, де піддався фізичному знущанню та побиттю, через що в подальшому отримав інвалідність І групи.
За вказаними подіями органами МВС порушено кримінальну справу, а також 11.03.1997 року порушено кримінальну справу відносно родичів позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які викрали в позивача правовстановлюючі документи на будинок по АДРЕСА_1
Як вказує позивач, про існування оспорюваного договору купівлі-продажу він довідався випадково, оскільки ОСОБА_2 за 17 років жодного разу не з'являвся, квартирою не цікавився, претензій не висував. Весь цей час позивач здійснював утримання будинку, оплачував житлово-комунальні послуги, виконував всі обов'язки власника, яким по суті і є.
Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 13 ЦК України передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (п.1); при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (п.2); не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною 1 ст. 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, останній довідався про існування оспорюваного договору лише в 2012 році.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №1878\4911 квартири АДРЕСА_1, що укладений 12.07.1995 року від імені позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1, суд вважає правильним відмовити, оскільки згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а отже після визнання правочинів недійсними сторони повертаються до первісного стану, що існував до їх укладення, тобто за позивачем має бути поновлено право його власності на спірну квартиру.
З цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо здійснення державної реєстрації права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 214 Цивільного процесуального кодексу України під час ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 216, 231, 236, 388, 658 ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, статтями 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу Р№1878\4911 квартири АДРЕСА_1, що укладений 12.07.1995 року від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 3441 гривню 00 копійок судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з для отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через місцевий суд, що ухвалив оскаржуване рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: