02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14
справа № 753/8771/15-ц
провадження № 2/753/4889/15
"22" вересня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.
при секретарі ДЕАК Ю.В.
за участю
представника позивача ОСОБА_1;
представника відповідача ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів
ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3) звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_4) про стягнення грошових коштів у вигляді штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору позики, останній зобов'язався повернути отримані від позивача у борг строком до 25 травня 2006 року грошові кошти у розмірі 27 500 грн.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, у зв'язку з чим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року стягнуто з нього заборгованість за вищевказаним зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також суми трьох відсотків річних за користування грошовими коштами.
Позивач вказує на те, що відповідач рішення суду не виконав, за виданим на підставі вказаного рішення суду виконавчим листом відкрито виконавче провадження, а оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін за визначеними договором зобов'язаннями, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, позивач просить суд захистити його порушене право шляхом стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді інфляційних втрат за період з квітня 2013 року по квітень 2015 року у розмірі 40 374,13 грн., а також трьох відсотків річних у розмірі 5 403,63 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача, в свою чергу, заперечила проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що 17 червня 2015 року відповідачем погашено заборгованість за договором позики у повному обсязі, а невиконання грошових зобов'язань відбулось з незалежних від нього причин, відтак і нарахування штрафних санкцій є безпідставним.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначено грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 травня 2005 року між сторонами було укладено договір позики, за яким позивачем надано у позику відповідачу грошові кошти у розмірі 27 500 грн., а відповідач за його умовами зобов'язався повернути вказані кошти до 25 травня 2006 року.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вищезазначеним договором позики, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 59 317,50 грн. з урахуванням втрат від інфляції та трьох відсотків річних. За виданим на виконання вказаного рішення виконавчим листом відкрито виконавче провадження.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року, зокрема у ч. 2 п. 17 роз'яснив, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
При цьому, за правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. А статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Водночас, статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, за змістом якої, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, перевіривши доданий позивачем розрахунок понесених інфляційних втрат, а також трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, зокрема понесені позивачем інфляційні втрати за невиконання договірних зобов'язань за заявлений ним період з квітня 2013 року по квітень 2015 року підлягають задоволенню у розмірі 19 775,63 грн., а сума трьох відсотків річних за період з 08 травня 2012 року по 08 травня 2015 року підлягає стягненню у розмірі 2 477,26 грн.
При цьому суд вказує на неправомірне врахування у наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних окрім суми заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, також і суми штрафних санкцій, оскільки вказані штрафні санкції вже стягнуті з відповідача за рішенням суду у відповідності до ст. 625 ЦК України, а їх повторне нарахування за одне і те саме порушення призведе до подвійного стягнення, що є неприпустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 222,53 грн.
Водночас суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача понесених його представником витрат у вигляді придбання квитків на прибуття в судові засідання на розгляд справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 85 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також наймання житла, несуть сторони.
На підставі викладеного та керуючись стст. 526, 599, 610 - 611, 625, 1046-1050 Цивільного кодексу України, стст. 10, 11, 15, 16, 31, 57, 60, 61, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти у розмірі 22 252,89 грн., що складається з інфляційних втрат за невиконання умов договору у розмірі 19 775,63 грн. та 3 відсотки річних у сумі 2 477,26 грн., а також судовий збір у розмірі 222,53 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.