17 вересня 2015 року справа № 823/1923/15
17 год. 22 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Коваленка В.І.,
за участю секретаря - Савости С.В.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю,
відповідача - Топора А.І. за довіреністю,
третіх осіб - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Володимирський», про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, в якому просить зобов'язати відповідача скасувати постанову про розшук майна боржника від 27.05.2014р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржена постанова обмежує право власності позивача, оскільки рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.02.2015р. у справі №711/10661/14-ц спірний автомобіль марки Опель Омега, 1997 року випуску визнано спільною власністю подружжя, виділено та визнано право власності за позивачем у даній справі право власності на 1/2 частину цього автомобіля. Позивач зазначає, що зазначена постанова порушує її права, оскільки не дає можливості вільно користуватись автомобілем.
На підставі наведеного позивач вважає, що відповідач зобов'язаний скасувати постанову про розшук майна боржника від 27.05.2014р.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що позивачем порушено десятиденний строк звернення до суду з позовом, який визначено статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, відповідач вважає, що позов від імені позивача пред'явлено особою, яка не має на це повноважень, так як довіреність на ОСОБА_1 видано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, натомість позивач у даній справі такого статусу не має.
Щодо суті пред'явленого позову відповідач зазначив, що розшук оголошено відповідно до постанови від 17.01.2011 року та від 27.05.2014 року, про що свідчать відповідні листи управління Державтоінспекції № 13/6-692 від 22.05.2012 року та № 13/6-1218 від 08.08.2014. Тобто, протягом всіх років розшук транспортного засобу не порушував права позивача.
На думку відповідача знаходження автомобіля у розшуку свідчить про ненадання у добровільному порядку його для опису та арешту. Відповідно, державний виконавець зобов'язаний розшукати належне боржнику майно, оцінити його та передати на реалізацію, оскільки основою роботи державного виконавця є забезпечення дієвості принципу виконуваності рішень судів. Позивач має право та можливість надати у добровільному порядку транспортний засіб для його опису державним виконавцем.
Відповідач стверджує, що розшук майна є засобом забезпечення виконання відповідного рішення. Зважаючи, що на час прийняття спірного рішення були чинними та не скасованими постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про арешт майна боржника, а також враховуючи положення ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач вважає, що підстави для висновку про порушення ним вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення відсутні.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.
Треті особи в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши наявні матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що на виконанні у Придніпровському відділі державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції перебуває зведене виконавче провадження № 32028280 про стягнення з ОСОБА_4 на користь юридичних осіб заборгованості в сумі 348 617 грн. 04 коп.
Постановою державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Ляховим Д.О. від 27.05.2014р. оголошено розшук, вирішено затримати та поставити на штраф майданчик автомобіль OPEL OMEGA, ДНЗ НОМЕР_1, 1988 р.в., що належить боржнику: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно відомостей, які містяться в листі УМВС України в Черкаській області №1218 від 08.08.2014р., який надійшов відповідачу 21.08.2015р., інформацію про розшук належного боржнику автомобіля внесено до баз даних Державтоінспекції. Центром надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м. Черкаси, Черкаського та Чигиринського районів при УДАІ УМВС України в Черкаській області накладено обмеження на проведення реєстраційних операцій. З метою затримання вказаного транспортного засобу його внесено до системи «Відеоконтроль-Рубіж».
В подальшому рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.02.2015р. у справі №711/10661/14-ц визнано спільною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобіль марки Опель Омега,1997 року випуску.
Проведено поділ майна подружжя. Виділено та визнано право власності за ОСОБА_3 на 1\2 частину автомобіля марки Опель Омега, 1997 року випуску, колір синій, двигун НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3. Виділено та визнано право власності за ОСОБА_4 на 1\2 частину автомобіля марки Опель Омега, 1997 року випуску, колір синій, двигун НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3.
Вказане судове рішення набрало законної сили 03.03.2015р.
Вирішуючи питання щодо пропуску позивачем строку звернення за захистом своїх прав до суду, суд зазначає, що відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Так, згідно частини 2 означеної статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу, встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Оскільки позивач у даній справі не є стороною зведеного виконавчого провадження №32028280, строк звернення до адміністративного суду для останньої встановлений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В судовому засіданні встановлено, що спірна постанова від 27.05.2014р. одержана позивачем засобами поштового зв'язку 10.03.2015р., а позовна заява подана до суду 04.08.2015р., тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду за захистом прав.
Таким чином, позивач строк звернення до суду за захистом прав не пропустила, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Щодо посилань відповідача на відсутність належних повноважень у представника позивача на звернення до суду від імені позивача, суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалою від 05.08.2015р. позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху, у зв'язку з тим, що позовна заява підписана від імені позивача її представником ОСОБА_1, однак на підтвердження повноважень представника додано не засвідчену нотаріально ксерокопію довіреності, що за відсутності її оригіналу перешкоджає судді встановити дійсність визначених у цій довіреності повноважень представника на підписання та пред'явлення позову. Крім того, зазначена довіреність видана позивачем як фізичною особою-підприємцем. Натомість позовна заява оформлена без вказівки статусу позивача як фізичної особи-підприємця.
На виконання вимог ухвали судді представником позивача надано договір про надання юридичних послуг від 19.11.2014р., укладений між ОСОБА_3 та адвокатом - ОСОБА_1, який передбачає надання представнику необхідного обсягу повноважень щодо звернення з позовом до суду від імені позивача.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 повноважень на звернення до суду від імені позивача.
Досліджуючи в судовому засіданні наявність підстав для скасування відповідачем спірної постанови від 27.05.2014р., суд враховує, що згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно частини 1 статті 19 Закону № 606, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.
Згідно із статтею 32 Закону № 606, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону № 606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно статті 57 Закону № 606, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Частиною 2 статті 40 Закону № 606 передбачено, що розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.
З аналізу наведених положень Закону № 606 вбачається, що державний виконавець зобов'язаний вживати усіх необхідних заходів з метою примусового виконання рішення суду, в тому числі шляхом оголошення розшуку майна.
Отже, державний виконавець правомірно прийняв постанову від 27.05.2014р., оскільки станом на час її прийняття відсутні будь-які рішення судів чи інші обставини, які перешкоджали вчиненню вказаних дій стосовно спірного транспортного засобу.
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність підстав для скасування відповідачем оскарженої постанови державного виконавця, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 71 Сімейного кодексу України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно з вимогами частини 2 статті 183 Цивільного кодексу України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Суд звертає увагу, що у відповідності до технічної побудови та структури транспортного засобу, його поділ на частини призведе до повної втрати цільового призначення, а саме після проведення такого поділу подальше використання вказаного автомобілю стане неможливим.
Крім того, згідно з приписами частини 2 статті 364 Цивільного кодексу України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що право на 1/2 частину спірного автомобіля встановлено в судовому порядку та не заперечується, а тому позивач, відповідно до норм Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» вправі вимагати компенсацію вартості її частки майна після його реалізації у встановленому законодавством порядку.
В контексті наведеного суд зазначає, що припинення розшуку спірного автомобіля призведе до невиконання рішень судів щодо стягнення з боржника відповідної суми заборгованості та призведе до порушення частини 5 статті 124 Конституції України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, при вирішенні спору, враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
На переконання суду відповідач довів правомірність прийнятої ним постанови та відсутність підстав для припинення розшуку спірного автомобіля, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Володимирський», про зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Коваленко
Повний текст постанови виготовлено 22.09.2015р.