17 вересня 2015 року (о 17 год. 55 хв.)Справа № 808/2036/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Лялько Ю.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника третьої особи ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної реєстраційної служби в особі Відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації»
треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5
про скасування рішення про державну реєстрацію права власності
ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1, або - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної реєстраційної служби в особі Відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області (далі - перший відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - ОП ЗМБТІ, або другий відповідач), треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 в якому просить скасувати рішення реєстратора ОП ЗМБТІ від 24 жовтня 2012 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 18415396).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Заводського районного суду мм. Запоріжжя від 06.06.2013 було стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 суму завдатку, суму авансу, матеріальних збитків, судових витрат, а всього 219045,00 грн. Рішення набрало законної сили та відкрито виконавче провадження.
Під час судового розгляду вищевказаної справи, ухвалою суду від 21.09.2012 було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_6.
На виконання ухвали суду про забезпечення позову, 26.09.2012 постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ Персидською Т.О., відкрито виконавче провадження на накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить боржникові.
Проте, 10.03.2015, отримавши інформаційну довідку ОП ЗМБТІ позивач виявив, що право власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1, боржнику ОСОБА_6 вже не належить.
Так, 24.10.2012 було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу №1176 від 17.09.2012.
Допущені реєстратором БТІ порушення призвели до протиправної зміни власника майна, на яке накладено арешт, а відтак унеможливили в подальшому повне виконання судового рішення про стягнення боргу на користь позивача.
У судовому засіданні позивач, представники позивача позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити та надали пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Зокрема зазначили, що 21 вересня 2012 адвокат позивача Сердюк Роман Вікторович звертався до ТОВ «ЗМБТІ» з завою про долучення ухвали про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке належить боржнику ОСОБА_6 до матеріалів інвентарної справи. Про результати розгляду даної зави, адвокат просив його повідомити у 5 строк, в письмовій формі. Вказана заява була прийнята 21.09.2012 уповноваженою особою ТОВ ЗМБТІ, проте відповідь на вищевказану заяву не була отримана.
Представник першого відповідача позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, зазначивши що ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» N 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон N 1952-IV), встановлено що запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру прав на підставі рішення про скасування записів Державного реєстру прав, що може бути прийняте державним реєстратором у разі подання заінтересованою особою рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав.
До Реєстраційної служби ЗМУЮ у Запорізькій області не надходило будь-яких заяв про скасування державної реєстрації прав з Державного реєстру прав на підстав рішення про скасування записів Державного реєстру прав, що може бути прийняте державним реєстратором у разі подання заінтересованою особою рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Перший відповідач також зазначив, що в Державному реєстрі прав не міститься жодних даних щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок що розташований за адресою місто Запоріжжя, вулиця Бодянського, буд. 46. Натомість в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, що діяв до 01 січня 2013 року містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на зазначений вище будинок. В Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості щодо обтяження №13042627 від 26.09.2012 на зазначений об'єкт нерухомості, але зазначене обтяження накладено після вчинення правочину. Таким чином, проведена державна реєстрація до 01 січня 2013 року є дійсною і підстав для відмови проведенні державної реєстрації не було, оскільки на момент вчинення правочину на дане нерухоме майно не було накладено будь-яких обтяжень.
Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Проте в судових засіданнях, які відбулись 15.07.2015, 28.07.2015 зазначив, що Реєстратори ЗМБТІ ніколи не мали доступу до реєстрів заборон відчуження нерухомого майна. Пунктом 3.5.7. Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно та інших речових прав на нерухоме майно N 7/5 від 07.02.2002 (далі - Тимчасове положення), реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом.
В матеріалах інвентарної справи на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 відсутні будь-які документи, які б свідчили про накладення арешту або заборони на відчуження вищевказаного нерухомого майна. Крім того, зазначив, що абз. 2 п.9 Договору купівлі - продажу житлового будинку від 17.09.2012 передбачено, що об'єкт нерухомості нікому не проданий, не подарований, не заставлений, в податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено угод з третіми особами по встановленню сервітуту. Об'єкт нерухомості не наданий у користування наймачам, не знаходиться в заставі третіх осіб, а також під арештом. Отже ознайомившись з текстом вищевказаного договору, вивчивши матеріали інвентарної справи реєстратор БТІ прийняв рішення про проведення державної реєстрації прав оскільки подані документи не суперечили нормам чинного законодавства. Вважає, що реєстратор при проведенні реєстрації прав власності за ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу № 1176 від 17.09.2012 діяв у відповідності до норм та положень діючого на той час законодавства. Просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник третьої особи ОСОБА_4, в судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення, аналогічні викладеним у запереченні проти адміністративного позову від 17.09.2015. Зокрема зазначив, що 17.09.2012 між ОСОБА_4 та представником ОСОБА_6 на підставі довіреності - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, було укладено договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Капшуровою Ю.В. На момент укладення правочину приватним нотаріусом було перевірено відсутність заборони відчуження (арешту) на об'єкт нерухомості та продавців, що підтверджується відповідним Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, виданим Капшуровою Ю.В. 17.09.2012 за № 37846354. Проте, арешт на все нерухоме та рухоме майно, яке належить ОСОБА_6 було накладено лише 26.09.2012 відповідною постановою державного виконавця на виконання ухвали про забезпечення позову.
Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно та інших речових прав на нерухоме майно встановлено вичерпний перелік підстав відмови у проведенні державної реєстрації прав реєстратором БТІ (п.п.3.5.1.- 3.5.10.). Серед зазначеного - підстав для відмови у проведенні державної реєстрації не вбачається.
Окрім того, представник третьої особи зазначила, що резолютивна частина рішення суду не містить заборони вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією прав під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав, отже й підстав для зупинення реєстратором БТІ розгляду заяви про державну реєстрацію прав, передбачених Тимчасовим положенням, що діяло на той час, також не вбачається. Просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі заявлених вимог.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, проте 28.07.2015 звернулась до суду з заявою (вх. № 31556) про розгляд справи за її відсутності. При винесенні рішення по справі просить суд відмовити у позові. В судовому засіданні, яке відбулося 28.07.2015 третя особа ОСОБА_5 пояснила, що при проведенні реєстрації прав власності за ОСОБА_4 діяла відповідно до норм, закону та положень діючого законодавства.
На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Законом, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості є Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV, 01.07.2004, (далі - Закон № 1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №1952-ІV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 8 Закону № 1952-ІV.
Частиною 2 ст.9 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Виходячи з норми ч.1 ст.9 Закону № 1952-ІV, державним реєстратором може бути державний реєстратор органу державної реєстрації прав (державний службовець) або нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» N 5037-VI від 04.07.2012 (далі - Закон N 5037-VI), з 01.01.2013 реєстрацію речових прав на нерухоме майно в тому числі реєстрацію речових прав власності на нерухоме майно здійснюють реєстратори Державної реєстраційної служби (Укрдержреєстру) та нотаріуси як спеціальні суб'єкти.
Відповідно до Закону N 1952-IV записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав
Відповідно до п.п. 3.5.4. - 3.5.10. Тимчасового положення, за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній. У своїх діях реєстратор БТІ керується законодавством України. Реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо:
заявлене право не є таким, що підлягає державній реєстрації відповідно до Положення;
із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення;
об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, розташований у межах території, на якій свою діяльність здійснює інше БТІ відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав;
подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;
заявлене право вже зареєстроване;
не проведено технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об'єкт;
право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом;
право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло з порушенням встановленого порядку відчуження;
відчуження або інше визначення юридичної долі об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, у випадках, встановлених нормативно-правовими актами, відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;
у тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
Відповідно до договору купівлі - продажу від 17.09.2012 між ОСОБА_4 та представником ОСОБА_6 на підставі довіреності - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, було укладено договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Капшуровою Ю.В.
Відповідно до ухвали про забезпечення позову від 21.09.2012 Заводський районний суд міста Запоріжжя задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та ухвалив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_6 Заборонив ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії по відчуженню належних йому об'єктів нерухомого майна.
На момент укладення правочину приватним нотаріусом було перевірено відсутність заборони відчуження (арешту) на об'єкт нерухомості та продавців, що підтверджується відповідним Витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, виданим Капшуровою Ю.В. 17.09.2012, який міститься в матеріалах справи.
Суд критично ставиться, що твердження позивача про ненадання відповіді у п'ятиденний строк в письмовій формі адвокату Сердюку Р.В. про розгляд заяви про доручення ухвали про накладення арешту до матеріалів справи. Як вбачалось з матеріалів інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1, яка була досліджена в судовому засіданні, ухвала суду про забезпечення позову не відповідала вимогам Цивільного кодексу України, а саме не скріплена гербовою печаткою, в зв'язку з чим державний реєстратор не мав підстав для вжиття заходів на підставі ухвали суду про забезпечення позову. Про що в письмові формі було повідомлено адвоката Сердюка Р.В. 05.10.2012 та відправлено листа простою кореспонденцією.
Частиною 2 статті ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень при прийнятті рішення повинен діяти: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 71 КАС України.
Враховуючи, що відповідач ТОВ ЗМБТІ при прийнятті оскаржуваного рішення діяв відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Положення «Про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», на цей час договір купівлі - продажу від 17.09.2012 є дійсним, на момент укладення правочину були відсутні заборони відчуження (арешту) на об'єкт нерухомості, суд приходить до висновку про правомірність винесеного рішення, в зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В.Батрак