Справа № 203/1461/15-ц
Провадження № 2/0203/655/2015
КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
18 травня 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Колесніченко О.В.,
при секретарі Цекместрук Є.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Кіровський районний відділ Державної міграційної служби в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користування житловим приміщенням, -
У березні 2015 року позивач пред'явила через суд зазначений позов до відповідача на предмет захисту свого права власності на квартиру АДРЕСА_1 з підстав того, що вона несе тягар обов'язків з утримання майна та оплати комунальних послуг також і за проживання відповідача, який за згодою позивача зареєструвався і проживав в квартирі з 2011 року, а у 2012 році забрав свої речі та поїхав у невідомому напрямку за невідомою адресою, тому позивач просила суд усунути їй перешкоди в користуванні власністю - квартирою №38 по вул. Героїв Сталінграду в м. Дніпропетровську, визнати таким, що втратив право користування цією квартирою та зняти з реєстрації за цим місцем проживання.
Представник позивач в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, наполягаючи на задоволенні позовних вимог з наведених у позовній заяві підстав.
Треті особи ОСОБА_4, ГУ ДМС України у Дніпропетровській області, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, своїх представників не направили, у поданих заявах клопотали про розгляд справи у їх відсутності з ухваленням рішення відповідно до вимог діючого законодавства, що у відповідності зі ст. 36 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи без їх участі.
Відповідач заперечень проти позову не надав та, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду відповідно до ст.74-77 ЦПК України, в судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, про розгляд справи в його відсутність не клопотав та про причини неявки не повідомив, на підставі чого за відсутності заперечень з боку позивача відповідно до ст. 224 ЦПК України справа підлягає розглядові судом з ухваленням цього рішення заочно.
Свідок ОСОБА_5, будучи допитаною судом під присягою, в судовому засіданні показала, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 з часу заселення, тобто близько 50 років, та знає добре усіх мешканців будинку та, зокрема, сусідку з квартири №38 ОСОБА_2, яка у 2010-2011 році стала проживати разом зі ОСОБА_3, що вона бачила особисто, коли приходила в гості чи в побутових питаннях приблизно раз на тиждень, проте у 2012 році ОСОБА_3 поїхав з квартири через те, що вони з ОСОБА_2 розсталися і більше не повертався, оскільки з того часу жодного разу його в будинку не бачила.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, показання свідка, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши доводи позовної заяви в межах заявлених вимог, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.
Встановлено судом, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 1995 року, посвідченого нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі 3-12714 та зареєстрованого в Дніпропетровському МБТІ 03 квітня 1996 року в реєстровій книзі за №XXVIII-4 (а.с.4, 5-6), що узгоджується з даними довідки КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР від 25 березня 2015 року №3000 (а.с.33).
За даними довідки адресно-довідкового підрозділ ГУ ДМС УДМС України у Дніпропетровській області від 27 березня 2015 року відповідач зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 22 листопада 2011 року (а.с.26). В цій же квартирі зареєстрований син позивача - ОСОБА_4, про що свідчить довідка Житлово-будівельного кооперативу «Конструктор» від 16 лютого 2015 року №50 (а.с.11).
Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що відповідач не проживає у квартирі з 2012 року по даний час, тобто станом на травень 2015 року, про що свідчать акти обстеження квартири, складені комісією ЖБК «Конструктор», посвідчені головою кооперативу, від 15 січня 2014 року, 16 лютого 2015 року, які долучені до матеріалів справи (а.с.9, 10) та узгоджується з показами свідка.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, і передбачають використання власником житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпорядження своїм житлом на власний розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Одночасно судом встановлено, підстави для користування спірною квартирою згідно з ч. 3 ст. 810 ЦК України і ст. 158 ЖК УРСР на умовах договору у відповідача відсутні, оскільки такий з позивачем не укладався, а відповідач, прав користування як член сім'ї власника житла за ст. 405 ЦК України не набував.
Також, Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України), про що також роз'яснював Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Відтак, належним способом захисту цивільних прав у такому разі є пред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, які є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач, залишаючись зареєстрованим після 2012 року у квартирі позивача, створює їй перешкоди у здійсненні прав власника, в тому числі, в майновому утриманні житла, за користування яким позивач несе витрати і за відповідача, тому права позивача за ст. 16 ЦК України підлягають захисту в судовому порядку з ухваленням рішення про усунення перешкод у здійсненні прав власника та визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою №38 по вул. Героїв Сталінграду, 20 у м. Дніпропетровську зі зняттям відповідача з реєстрації за цим місцем проживання.
В порядку розподілу судових витрат згідно зі ст. 88 ЦПК України судові витрати належить покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 218, 224-226, 88 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, таким, що втратив право користування квартирою №38 в будинку №20 по вул. Героїв Сталінграду у м. Дніпропетровську, знявши його з реєстрації за цим місцем проживання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, сплачений нею судовий збір в розмірі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп.).
Відповідач має право подати до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а така само відповідачем з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
Головуючий О.В. Колесніченко