Справа № 569/1105/15-ц
21.09.2015 м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Куцоконя Ю.П.,
з участю: секретаря судового засідання Ющук О.С.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача адвоката Шаховського В.О.,
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, -
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала і просить суд усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_3 з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року вона є власником квартири АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3, який є батьком її чоловіка ОСОБА_4 і який проживає у цій квартирі, систематично порушує правила співжиття, постійно створює конфлікти і скандали, погрожує їй та її чоловікові фізичною розправою, наніс їй тілесні ушкодження. Така поведінка відповідача робить неможливим її проживання у квартирі. Посилаючись на необхідність захисту своїх прав власника, просить суд виселити відповідача з квартири, усунувши їй таким чином перешкоди у користуванні квартирою.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав і в задоволенні позову просить суд відмовити.
На заперечення позовних вимог посилається на те, що у спірній квартирі проживає з 1970 року. Сам конфліктів та скандалів не затіває, їх провокують позивач та її чоловік - його син. Перешкод позивачу у користуванні квартирою не створює, тілесних ушкоджень їй не наносив. Вважає, що підстав для його виселення з квартири немає.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а тому позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 28 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 232.
Договір дарування укладений ОСОБА_1 з сином відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, якому вказана квартира належала на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 липня 2007 року та була отримана ним у спадок після смерті ОСОБА_6
Як встановлено рішенням Рівненського міського суду від 09 квітня 2015 року у справі № 569/18792/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке набрало законної сили, згідно заяви про відмову від прийняття спадщини по спадковій справі № 215, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, посвідченої державним нотаріусом, ОСОБА_3 відмовився від належної долі в спадковому майні на користь ОСОБА_4
З будинкової книги для прописки громадян, проживаючих в квартирі АДРЕСА_1, слідує, що у даній квартирі зареєстровані відповідач ОСОБА_3 та його син і чоловік позивача ОСОБА_4
Судом встановлено, що на теперішній час у квартирі проживає відповідач ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_8
Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1, яка є власником квартири, у квартирі не проживає у зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_3 правил співжиття.
Факти систематичного порушення відповідачем правил співжиття підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_9, з показань яких слідує, що ОСОБА_3 зловживає алкогольними напоями, постійно вчиняє сварки та дебоші, не дає позивачу можливості належно користуватися квартирою.
Обставини порушення відповідачем правил співжиття підтверджуються і дослідженими судом письмовими доказами, а саме: висновками по розгляду звернень ОСОБА_1 до Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області від 03 квітня, 30 квітня та 13 травня 2014 року, з яких слідує, що позивач неодноразово зверталася до органів внутрішніх справ з приводу протиправної поведінки відповідача; постановами Рівненського міського суду від 24 березня 2015 року та від 15 травня 2015 року у справах про адміністративне правопорушення, якими в діях ОСОБА_3 встановлені ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім'ї).
Як слідує з витягу з кримінального провадження № 12015180010002880 від 14 травня 2015 року, за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження за ч.1 ст.125 КК України за фактом нанесення їй ОСОБА_3 тілесних ушкоджень під час перебування у квартирі АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог частини першої статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Як встановлено частиною четвертою статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Враховуючи положення частини другої статті 64 та частини першої статті 156 ЖК України, відповідач ОСОБА_3 є членом сім'ї власника квартири - позивача ОСОБА_1, оскільки є батьком її чоловіка, а тому має право на користування жилим приміщенням квартири нарівні з нею.
Разом з тим, слід зазначити, що у випадках, встановлених законом, відповідач може бути позбавлений такого права.
Як встановлено статтею 157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно вимог частини першої статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Як слідує з роз'яснень, наведених у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлвого кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Разом з тим, як встановлено судом, заходи запобігання і громадського впливу, необхідність застосування яких є однією з обов'язкових умов для виселення відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщення відповідно до положень статті 116 ЖК України, до відповідача ОСОБА_3 не застосовувалися.
Надані позивачем копії постанов про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, висновки за результатами перевірок звернень ОСОБА_1 до Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області з приводу поведінки ОСОБА_3 та витяг з ЄРДР про відкриття кримінального провадження не містять відомостей про те, що до відповідача застосовувалися будь-які заходи запобігання чи громадського впливу.
За встановлених по справі обставин суд вважає необхідним в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Разом з тим, враховуючи встановлені судом факти систематичного порушенням відповідачем правил співжиття, які роблять неможливим для позивача проживання з ним в одній квартирі, суд вважає необхідним офіційно попередити відповідача про можливість його виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення.
Керуючись ст.ст.3,10,11,60,209,212,214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовити за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.
Офіційно попередити ОСОБА_3 про його можливе виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення у разі систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичного порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повне рішення складено 22 вересня 2015 року.
Суддя: Куцоконь Ю.П.