Ржищевський міський суд Київської області
м. Ржищів, вул. Леніна, 87, 9230, (04573) 2-11-04
СПРАВА №2-188/10
Рішення
Іменем України
28 грудня 2010 року Ржищівський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Шумка В.А.
при секретарі Мироненко A.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор-2006», треті особи ОСОБА_2, Фонд соціального страхування, від нещасних випадків на виробництві в Кагарлицькому районі Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві,
встановив :
ОСОБА_1 звернуся до суду з названим позовом в якому вказує, що згідно наказу №44 від 28.10.2009 року він працював на посаді монтажник систем вентиляції в TOB «Радіатор-2006». 07 квітня 2010 року під час виконання службових обов'язків на виробництві трапився нещасний випадок, внаслідок чого позивач перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, лінійний перелом пірамідки скроневої кістки зліва, травматичний субарахнощальний крововилив, закритий перелом дистального епофізу лівої променевої кістки, гостра після травматична сенсоневральна приглухуватість зліва, після травматичний перез, закрита травма грудної клітки зліва.
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК №664 від 31 серпня 2010 року ступінь втрати професійної працездатності становить 70 % на період з 31 серпня 2010 року по 1 вересня 2011 року і йому встановлено другу групу інвалідності. При цьому, позивач вказує, що в наслідок виробничої травми йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в стражданнях, які переніс він в момент нещасного випадку на виробництві та інвалідністю, порушення нормальних життєвих зв'язків, обмеженні життєдіяльності, що потребує додаткових зусиль по організації свого життя та призводить до переживань, яку він оцінює в 200000 грн., ці кошти потрібні йому для подальшого лікування за кордоном на протязі року.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали в повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, також вказують на те, що ОСОБА_4 отримав виробничу травму в наслідок неправомірних дій начальника ремонтно-будівельної бригади ОСОБА_2 які виразились в порушені вимог законодавства про охорону праці, про що є судове рішення у вигляді вироку в кримінальній справі №1-32/10 від 1.10.2010 року у відношенні ОСОБА_2, який перебував на момент вчинення злочину в трудових відносинах з Відповідачем, також факт порушення законодавства про охорону праці підтверджується актами спеціального розслідування нещасного випадку на виробництві, які містяться в матеріалах справи.
Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав та заперечив проти його задоволення у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, зазначив, що TOB «Радіатор-2006» вважає, що позивач не надав доказів та не обґрунтував розмір заподіяної моральної шкоди, так як відповідно до пп.Д п.1.1 Наказу Міністерства охорони здоров'я №212 від 22.11Л995 року на МСЕК покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди працівникові. Встановлений факт спричинення моральної шкоди має фіксуватися у висновку медико-соціальної експертної комісії. Підстави та порядок встановлення факту спричинення моральної шкоди визначений у п.3.8 зазначеного наказу, відповідного до якого під моральною шкодою розуміють фізичні і моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпшого. Вказує, що із довідки МСЕК наданої позивачем, факт наявності моральної шкоди у ОСОБА_4 Медико-соціальною комісією не встановлений. З матеріалів, доданих до позовної заяви не вбачається, що позивач зазнав стресу, депресії чи інших негативних виявів свого стану в результаті трудового каліцтва. Позивач не надав доказів, які б підтверджували факт спричинення моральної шкоди, наявність, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав, характеру немайнових втрат, а також - про зміну образу і якості життя в зв'язку з трудовим каліцтвом. Також зазначає, що позивач погоджувався на запропоновані йому умови праці, усвідомлював негативні наслідки для свого здоров'я і в повній мірі несе відповідальність за їх настання. Крім того, вказує на те, що вироком Ржищівського міського суду від 1.10.2010 року встановлено, що позивач ОСОБА_4 не має претензій ані матеріального ані морального характеру до особи,, визнаною винною у вчинені злочину, наслідком якого стала виробнича травма. Крім того, представник відповідача посилається і на пропуск позивачем строку позовної давності встановлений ст. 233 КЗпП України.
Третя особа ОСОБА_2 з позовом не згодний, вказує на те, що з позивачем проводились інструктажі з охорони праці, на підприємстві наявні засоби індивідуального захисту, тому в отриманні виробничої травми в певній мірі є вина ОСОБА_1
Представник Фонд соціального страхування, від нещасних випадків на виробництві в Кагарлицькому районі Київської області в судове засідання не прибув, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи наступних підстав.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. До 2008 року обов'язок відшкодування моральної шкоди, заподіяної, зокрема, внаслідок професійного захворювання, покладався на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні, та відповідні норми закону були зупинені законами про Державний бюджет відповідно за 2006 та 2007 роки.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону № 717-У скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-ХІУ. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що трудове законодавство встановлює права, обов'язки, відповідальність робітника та роботодавця у сфері трудових відносин, зокрема, роботодавець зобов'язаний створити безпечні та нешкідливі умови праці найманому працівникові, а завдання каліцтва або іншого ушкодження здоров'я працівникові під час виконання ним трудових обов'язків та відповідальність за таку шкоду роботодавця, за наявності вини, знаходяться поза межами регулювання нормами трудового законодавства, і така відповідальність наступає відповідно до норм ЦК України.
При обговоренні питання про спричинення позивачеві ОСОБА_4 моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стан його здоров'я, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, матеріальну шкоду, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках.
Так, з трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_4 з 28.10.2009 року працює в TOB «Радіатор-2006» монтажником систем вентиляції.
07.04.2010 року при виконанні службових обов'язків відбувся нещасний випадок на виробництві, що підтверджується Актом № 1 за формою Н-1 від 7 травня 2010 року про нещасний випадок, в жому встановлено, що нещасний випадок пов'язаний з виробництвом та зазначено діагноз: відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, лінійний перелом пірамідки скроневої кістки зліва, травматичний субарахнощальний крововилив, закритий перелом дистального епофізу лівої променевої кістки, гостра після травматична сенсоневральна приглухуватість зліва, після травматичний перез, закрита травма грудної клітки зліва.
З акту про нещасний випадок вбачається, що було постановлено ступінь вини підприємства: ОСОБА_2 начальник ремонтно-будівельної бригади порушив п.1.7. (додаток 5), 1.28 СНиП ІІІ-4-8 «Техніка безпеки в будівництві» НПАОП 45.2-7.02-80, п.3.2 Посадової інструкції начальника ремонтно-будівельної бригади, затвердженої директором TOB «Радіатор-2006», ОСОБА_6 - майстер ремонтно-будівельної бригади, порушив п.1.11 СНиП ІІІ-4-8 «Техніка безпеки в будівництві» НПАОП 45.2-7.02-80, п.2.8 Посадової інструкції начальника ремонтно-будівельної бригади, затвердженої директором TOB «Радіатор-2006».
За висновком медико-соціальної експертної комісії від 31 серпня 2010 року позивачеві первинно встановлено 70% втрати професіональної працездатності внаслідок трудового каліцтва та визнано інвалідом 2 групи. Повторний огляд відбудеться 01 Вересня 2011 року.
Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача. В судовому засіданні встановлено, що при виконанні саме трудових обов'язків здоров'ю позивача була заподіяна шкода, внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом і винним в отриманні позивачем травми є також і відповідач. Від отриманої травми, позивач втратив працездатність в розмірі 70 %. Від отриманої травми позивач переніс фізичний біль та моральні страждання. При вказаних обставинах суд вважає, що наслідками від отриманої травми порушено звичайний для нього спосіб життя, він вимушений витрачати додаткові сили для організації свого життя, а за таких обставин переносить моральні страждання та переживання.
Крім того, суд вважає доведеним порушення відповідачем безпечних умов праці внаслідок яких позивач отримав травму зі втратою працездатності, що призвело до його моральних страждань та є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Так, у відповідності до ч.4 ст.61 ЦПК України, Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язків для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Вироком Ржищівського міського суду Київської області від 1 жовтня 2010 року встановлено, що ОСОБА_2 будучі особою, відповідно до наказу директора підприємства №110-од від 12.12.2009 року призначено відповідальною за видачу наряду - допуску на роби з підвищеною небезпекою не видав - наряд допуск на демонтаж конструкцій будівлі, що знаходяться в аварійному стані, чим порушив п.1.7 будівельних норм і правил ІІІ-4-80 «Техніка безпеки у будівництві» та п.3.2. Посадової інструкції начальника ремонтно-будівельної бригади, затвердженої наказом директора TOB «Радіатор-2006» не розробив проект виконання робіт по демонтажу конструкцій приміщення колишньої котельні підприємства з визначенням організаційно-технічних заходів, чим порушив п.1.28 Будівельних норм і правил ІІІ-4-80 «Техніка безпеки у будівництві», що призвело до нещасного випадку із ОСОБА_4 Та отримання останнім тілесних ушкоджень.
Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що спричинена моральна шкода підлягає компенсації.
Обговорюючи розмір відшкодування позивачу ОСОБА_4 моральної шкоди, суд виходить із суми, яку визначив позивач, тобто - 200000 грн., також, суд враховує, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаної травми, тривалість лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін його життєвих зв'язків, а саме 70% втрати професійної працездатності, наявність 2-ї груп інвалідності, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. А також вину підприємства у отриманій позивачем травмі, його вину під час виконання роботи. При цьому суд враховує, що максимальний розмір у відшкодування моральної в розмірі 200 мінімальних заробітних плат при умові відсутності стійкої втрати працездатності на день постановления рішення суду (у відповідність п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" в випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратній відповідності з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання повинен виходити із такого мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, які діють на момент розгляду справи.
Зважаючи на вищевикладене, а також ступінь втрати професійної працездатності позивача - 70%, наявність 2-ї групи інвалідності, стан його здоров'я, наслідки які можуть наступити, тяжкість вимушених змін в його житті, тривалість страждань і переживань, суд вважає, що компенсацію за заподіяні моральні страждання слід призначити у розмі 15 000 грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням які зазнає позивач, а в задоволенні іншої частини позову позивачу слід відмовити.
Посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом свого цивільного права суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Представник відповідача, заперечуючи проти заявленого позову, у судовому засіданні, на підставі ст. 60 ЦПК України не надав доказів на спростування тверджень позивача. З урахуванням викладених обставин та наданих в порядку ст. 60 ЦПК України доказів суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди.
Крім того, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судові витрати, пропорційно до розміру позовних вимог, що задоволені судом, а саме: судовий збір в сумі 150 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 75 грн.
Керуючись рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 р., ст. ст. 7, 8,10,11, 27, 60, 88, 212- 215 ЦПК України, ст.ст. 23,268,1167 ЦК України, ст.ст. 21, 153, 173, 237-1 КЗпП України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор-2006», треті особи ОСОБА_2, Фонд соціального страхування, від нещасних випадків на виробництві в Кагарлицькому районі Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор-2006» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 15000 (п'ятнадцять) тисяч гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор-2006» витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи 75 (сімдесят п'ять) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіатор-2006» на користь держави 150 (сто п'ятдесят) гривень судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: