Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі колегії суддів:
ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,
при секретарі
судового засідання ОСОБА_13,
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 24 вересня 2015 року касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, не судимого,
за участю прокурора ОСОБА_14,
засудженого ОСОБА_6,
представника
потерпілого ОСОБА_7,
встановив:
У касаційних скаргах:
- захисника викладено вимогу про зміну вироку апеляційного суду шляхом пом'якшення покарання із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України, мотивуючи неповним врахуванням апеляційним судом даних про особу засудженого. ОСОБА_6 раніше не судимий, учасник бойових дій, вину визнав, просив вибачення у потерпілої, позитивно характеризується за місцем проживання, працює неофіційно та має можливість працевлаштуватись офіційно, потерпіла не перебувала на лікарняному. Вказав, що наведене свідчить про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.
- у скарзі засудженого викладено вимогу про пом'якшення покарання із звільненням від його відбування на підставі статей 75, 76 КК України або пом'якшення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України. Обґрунтовано з тих підстав, що судом апеляційної інстанції при постановленні вироку взято до уваги лише тяжкість вчиненого ним злочину, без належного врахування залишились дані про його особу та обставини, які пом'якшують покарання.
В запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 наголошувала на законності вироку суду апеляційної інстанції, який просила залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення. Вказала, що судом першої інстанції не повною мірою було враховано тяжкість вчиненого злочину, обставини вчиненого, зокрема про продовження її побиття засудженим ногою по обличчю, коли вона вже була на землі і її спротив було подолано, на безпідставне врахування судом першої інстанції обставини, яка пом'якшує покарання, - активне сприяння в розкритті злочину, оскільки засудженого було затримано на місці вчинення злочину, та й заперечила посилання суду першої інстанції на відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину щодо неї, особи похилого віку, яка в подальшому більше двох місяців проходила відповідне лікування.
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю три роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2015 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок суду від 19 грудня 2014 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасовано. ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. В решті вирок суду залишено без зміни.
Ці ж судові рішення постановлені відносно ОСОБА_9, які щодо неї у касаційному порядку не оскаржені.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 серпня 2014 року, в період часу з 15-ї год. 30 хв. до 16-ї год., знаходячись на вул. Кіровоградській у м. Києві на території «Байкового кладовища» підбіг ззаду до ОСОБА_8 та наніс їй серію ударів кулаками рук в область голови, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження, що потягли в подальшому короткочасний розлад здоров'я. Після чого, заволодів її сумкою з мобільними телефонами та іншими речами, завдавши потерпілій матеріальних збитків на загальну суму 2 220 грн.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника, пояснення засудженого, який підтримав подані ним та його захисником скарги та просив їх задовольнити, представника потерпілої, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, в касаційній скарзі не оспорюються, як і кваліфікація дій за вказаним правопорушенням.
Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання внаслідок суворості через незастосування положень статей 75, 76 КК України, є необґрунтованими.
Суд першої інстанції, врахувавши дані про особу ОСОБА_6, призначив йому покарання в мінімальних межах санкції частини 1 статті 187 КК України, та при цьому пославшись на ці ж самі дані про його особу визнав можливим звільнення його від призначеного покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, постановивши свій вирок, дійшов правильно висновку про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання реально. Суд мотивував своє рішення належним чином, зокрема взявши до уваги, що вчинений злочин згідно із ст. 12 КК України є тяжким, таким, що спрямований проти власності, життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, що також свідчить про підвищену суспільну небезпеку ОСОБА_6, та обставини вчиненого ОСОБА_6 злочину, який фактично втягнув у злочинну діяльність і іншу особу, засуджену також вироком суду першої інстанції, намагаючись таким чином остаточно заволодіти викраденим під час розбійного нападу майном потерпілої, яка є особою похилого віку.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив й порушення судом першої інстанції вимог абз. 6 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, оскільки не розмежовано мотиви призначення самого покарання і мотиви звільнення від його відбування.
Не погоджується суд касаційної інстанції й з твердженнями касаційної скарги захисника про фактично збільшення обсягу обвинувачення апеляційним судом, оскільки посилання суду на конкретні обставини вчинення злочину ОСОБА_6 не враховувались як обставини, які обтяжують покарання, яких судом встановлено не було.
Суд касаційної інстанції не вбачає підстав й для зміни вироку апеляційного суду в частині пом'якшення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, оскільки всі обставини вчиненого злочину, його тяжкість, всі дані про особу засудженого вже були враховані повною мірою апеляційним судом, який призначив мінімальне покарання за санкцією частини 1 статті 187 КК України. Будь-яких яких інших даних, які б давали суду підстави для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, у касаційній скарзі засудженого не наведено.
Апеляційний розгляд провадження проведений із дотриманням положень кримінального процесуального закону, а вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
З огляду на те, що закон України про кримінальну відповідальність
застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376, 433, 434, 436 КПК України, суд
постановив:
Вирок Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ ____________________ _________________
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12